Рішення № 53949108, 24.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015Справа №910/24482/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект", м. Київ

про стягнення грошових коштів в розмірі 312 954,52 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Хахановський А.В. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 24 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек", 14 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н б/д до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект", про стягнення грошових коштів в розмірі 312 954,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач помилково перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 260 000,00 грн., зазначаючи, що будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, оскільки договір підряду між сторонами укладено не було, внаслідок чого отримані відповідачем кошти в сумі 260 000,00 грн. підлягають поверненню позивачу на підставі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані разом із нарахованими штрафними санкціями.

Ухвалою суду від 16.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 13.10.2015 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову та про збільшення позовних вимог, які було долучено судом до матеріалів справи. Суд відклав розгляд поданих позивачем заяв до наступного судового засідання.

Через відділ діловодства суду 13.10.2015 року від відповідача надійшла телеграма, в якій викладене клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 13.10.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою суду від 13.10.2015 року розгляд справи відкладено на 10.11.2015 року.

Розглянувши в судовому засіданні 10.11.2015 року подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), зокрема, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (зокрема, в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Судом встановлено, що відповідно до поданої суду 13.10.2014 року заяви про збільшення позовних вимог позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн., в іншій частині позовні вимоги позивач залишив без змін.

При цьому судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, подану до відділу діловодства суду 13.10.2015 року.

В судовому засіданні 10.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою суду від 10.11.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 24.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 23.11.2015 року від представника позивача надійшла заява про приєднання матеріалів до справи, яка була долучена судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, у березні 2015 року між керівництвом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек" (позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект" (відповідач) відбулися перемовини щодо можливості укладення договору підряду (пусконалагоджувальних роботах на об'єкті супермаркет «Білла») силами відповідача та за рахунок позивача.

Так, позивач вказує, що ним на 31.03.2015 року на підставі виставленого відповідачем рахунку № 36 від 31.03.2015 року було помилково перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 260 000,00 грн.

Факт перерахування на рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 260 000,00 грн. (передплата за проектні роботи згідно рах. № 36 від 31.03.2015 року) підтверджується банківською випискою (копія банківської виписки міститься в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що відпала потреба у пусконалагоджуувальних роботах на об'єкті супермаркет «Білла», він звернувся до відповідача з листом № 15/04-15-1 від 15.04.2015 року, в якому просив повернути грошові кошти в розмірі 260 000,00 грн., сплачені на підставі рахунку-фактури № 36 від 31.03.2015 року.

У зв'язку з неповерненням відповідачем грошових коштів в розмірі 260 000,00 грн., позивач звернувся до відповідача з претензією № 21052015/1 від 21.05.2015 року, в якій просив погасити існуючу заборгованість. Вказана претензія була отримана відповідачем 25.05.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (копія поштового повідомлення міститься в матеріалах справи).

Втім, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення, грошові кошти позивачу не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За умовами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Положеннями ст.208 Цивільного кодексу України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Приписами чинного законодавства не встановлено обов'язкової вимоги щодо укладання договору підряду у письмовій формі, а отже, відносини сторін щодо виконання підрядних робіт можуть виникати з укладання правочину у спрощений спосіб.

При цьому, з огляду на правову природу відносин, що виникають з виконання робіт, спрощеною формою укладання договору може вважатись підписання контрагентами актів здачі-приймання виконаних робіт. Аналогічну позицію наведено у п.1 Оглядового листа №01-06/374/2013 від 18.02.2013 року Вищого господарського суду України «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» та у постанові від 07.10.2014 року Вищого господарського суду України по справі № 22/46-59/457-2012.

Таким чином, наведені вище норми цивільного та господарського законодавства України свідчать про можливість суб'єктів господарських правовідносин укладати договори підряду як письмово у формі єдиного документу та і у спрощений спосіб шляхом підписання, зокрема, актів приймання-передачі робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України , особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Проте, як було встановлено судом вище, вказані відносини між учасниками судового процесу так і не виникли, договір підряду (пусконалагоджувальних роботах на об'єкті супермаркет «Білла») укладено не було, підрядні роботи не виконувались, що свідчить про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект" підстав для збереження грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек" в сумі 260 000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання позивача як на підставу позовних вимог на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованим, а грошові кошти в сумі 260 000,00 грн. є отриманими та збереженими відповідачем без належної правової підстави.

Отже, з урахуванням положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 260 000,00 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за період з 23.04.2015 року по 17.08.2015 року в розмірі 50 432,88 грн. та 3% річних за період з 23.04.2015 року по 17.08.2015 року в розмірі 2521,64 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, правові підстави для стягнення нарахованої позивачем пені за період з 23.04.2015 року по 17.08.2015 року в розмірі 50 432,88 грн. відсутні, оскільки її розмір договором або актом цивільного законодавства в спірних правовідносинах сторін не визначено, в той час як відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведених приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання взятих на себе грошових зобов'язань, тоді як в спірному випадку мають місце інші підстави (повернення коштів з огляду на визнання зобов'язання недійсним).

Відповідно до п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 23.04.2015 року по 17.08.2015 року в розмірі 2521,64 грн. належить відмовити повністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України №922/2430/13 від 22.01.2014 та №911/3120/13 від 19.03.2014.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 260 000,00 грн.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект", наявні на всіх, виявлених державним виконавцем під час виконавчого провадження рахунках, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект", суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову належним чином не обґрунтував, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Як визначено в п.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек" про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Частинами 2, 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

За приписами п.11 листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів» №01-8/155 від 13.02.2002 року, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року №7 встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За висновками суду, виходячи з того, що кожна особа здатна бути позивачем та відповідачем у суді, отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек" послуг адвоката, пов'язаних з представленням інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.

Так, позивачем в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката надано угоду № 54 від 12.10.2015 року, яка укладена позивачем з адвокатським бюро «ОСОБА_1» та ордером на надання правової допомоги серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1

Проте, слід зазначити, що адвокат ОСОБА_1 лише один раз з'явився в судове засідання 13.10.2015 року, в той час як участь в судових засіданнях 10.11.2015 року та 24.11.2015 року приймав представник за довіреністю - Хахановський А.В.

При цьому, позивачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат представлено лише угоду № 54 від 12.10.2015 року, яка укладена позивачем з адвокатським бюро «ОСОБА_1» та ордером на надання правової допомоги серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1, проте не надано доказів оплати адвокатських послуг в розмірі 5000,00 грн. (платіжне доручення або інший документ, який підтверджує сплату відповідних послуг).

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн. задоволенню не підлягають, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 5200,01 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект" (ЄДРЮОФОП 31780106, адреса: 03062, м. Київ, вул. Кулібіна, 4/2, кв. 93), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек" (ЄДРЮОФОП 31087909, адреса: 03061, м. Київ, пр. Відрадний, 95-Є, 2й поверх), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 260 000,00 грн. (двісті шістдесят тисяч гривень) та судовий збір - 5200,01 грн. (п'ять тисяч двісті гривень 01 копійка). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай-Тек" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект", наявні на всіх, виявлених державним виконавцем під час виконавчого провадження рахунках, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергоспецпроект".

5. Копію даного рішення направити відповідачу у справі 910/24482/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 30.11.2015 року.

Суддя О.С. Комарова