Постанова № 53940872, 25.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/458/15 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Нагорній Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - Відповідач) у якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ від 17.01.2015 №36 в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

2) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 20.01.2015 №73о/с про звільнення позивача за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

3) поновлення на посаді оперуповноваженого в ОВС УВБ в Київській області

ДВБ МВС України з виплатою середнього заробітку за час вимушеного

прогулу;

4) стягнути з відповідача 10 000 гривень завданої моральної шкоди.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до листа Першого заступника начальника Головного слідчого управління Старшого радника юстиції С. Лаганяка від 25.09.2014, останній звернувся до начальника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України полковника міліції Бондаря В.Є. з проханням відрядити ОСОБА_2 для роботи в складі слідчої групи у кримінальному провадженні №42014000000000310.

У відповідь на зазначений лист, Міністром МВС Аваковим А.Б. було видано наказ №1232 від 14.10.2014 «Про відрядження працівника УВБ у Київській області ДВБ МВС України», відповідно до якого ОСОБА_2 відряджено починаючи з 13.10.2014 року на 30 діб до Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Тобто строк відрядження позивача закінчувався 12.11.2014 року.

Відповідно до письмового рапорту позивача від 17.12.2014, в якому останній пояснює причини своєї відсутності на роботі з 12.11.2014 до 17.12.2014 та не заперечує свого обов'язку виходу на службу з 12.11.2014, однак вказує на те, що він не мав такої можливості через створення фізичних перешкод для доступу до робочого місця іншими працівниками відповідача, зокрема, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

24.12.2014 відповідно до Наказу МВС №1391 щодо позивача було порушено службове розслідування за фактом невиходу на службу.

26.12.2014 позивач звернувся до начальника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, полковника міліції Бондара В.Є., з письмовим рапортом про надання чергової щорічної відпустки. З матеріалів справи слідує, що зазначений рапорт позивач надіслав поштою, а не подав особисто.

Листом від 12.01.2015 за №18/7ЦА-55 позивачу було відмовлено у наданні чергової щорічної відпустки у зв'язку з триваючим службовим розслідування щодо нього за фактом невиходу на роботу.

17.01.2015 Міністерством внутрішніх справ України було видано Наказ №36 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УВБ у Київській області (підпорядкованого ДВБ МВС)» (Т.1 а.с.99).

Зі змісту вищезазначеного наказу слідує, що 10.12.2014 до ДВБ МВС України надійшов рапорт начальника УВБ в Київській області ДВБ МВС України полковника міліції ОСОБА_6 про невихід на службу оперуповноваженого в особливо важливих справах указаного управління майора міліції ОСОБА_2

Під час службового розслідування встановлено, що після закінчення терміну відрядження до Генеральної прокуратури України 12.11.2014 позивач повинен був прибути до УВБ у Київській області та приступити до виконання функціональних обов'язків, однак до місця дислокації підрозділу до 17.01.2015 останній не прибув, на телефонні дзвінки керівництва не відповідав, будь-яких підтверджуючих документів про свою відсутність з поважних причин за місцем дислокації управління керівництва не надав.

У зв'язку з зазначеним вище, за порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та внутрішнього розпорядку дня працівників структурних підрозділів апарату МВС затвердженого наказом МВС від 19.07.2011 №440, що виразилось у невиході на службу без поважних причин з 12.11.2014 за місцем розташування управління внутрішньої безпеки в Київській області, - на позивача було накладено стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

На підставі Наказу №36 від 17.01.2015, відповідачем по справі було видано 20.01.2015 наказ по особовому складу №73 о/с, відповідно до якого позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил починаючи з 22.01.2015.

Не погоджуючись із вищезазначеними наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було допущено безпідставний невихід на службу, що, на думку суду, є достатньою підставою для винесення відповідачем оскаржуваних наказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції з пояснень позивача, в період з 12.11.2014 по 06.01.2015 ОСОБА_2 виконував окремі доручення слідчого Генеральної прокуратури у кримінальному провадженні №42014000000000310, що підтверджується листом начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 12.01.2015 № 17/3-1вих.15.

Також, в судовому засіданні суду першої інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_8, який пояснив, що позивач виконував окремі доручення під його керівництвом лише до 12.11.2014 в межах місячного строку, визначеного наказом №1232 від 14.10.2014 «Про відрядження працівника УВБ у Київській області ДВБ МВС України». Щодо періоду з 12.11.2014 по 06.01.2015, свідок пояснив що в цей період бачив позивача в приміщенні Генеральної прокуратури України, однак йому не відомо, які саме дії позивач у цей період вчиняв та під чиїм керівництвом.

Як слідує з пояснень відповідача, після 12.11.2014 не надходило ніяких запитів з Генеральної прокуратури України про відрядження позивача для виконання окремих доручень, і, відповідно, відповідач не видавав ніяких наказів на відрядження позивача для виконання окремих доручень після 12.11.2014.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що починаючи з 12.11.2014 позивач повинен був прибути до УВБ у Київській області та приступити до виконання функціональних обов'язків.

Щодо періоду невиходу на службу в період з 06.01.2015 по 23.01.2015 позивач пояснив, що перебував на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом ЛЛ -733420, виданим Комунальною установою «Центральна міська лікарня №2» м. Житомира.

На виконання ухвали суду першої інстанції, Головним лікарем Комунальної установи «Центральна міська лікарня №2» м. Житомира було надіслано на адресу суду лист, від 01.07.2015 №253 (Т.2 а.с.164), з якого слідує, що позивач звертався до зазначеної установи і з 12.01.2015 по 23.01.2015 йому було видано лікарняний лист ЛЛ -733420, лікування проходив амбулаторно.

Як підтверджено представником відповідача в суді апеляційної інстанції, позивач не подавав до кадрової служби відповідача лікарняний лист ЛЛ -733420, який підтверджує перебування ОСОБА_2 на лікарняному в період звільнення.

Зазначена обставина не спростована і ОСОБА_2 під час судових засідань в суді апеляційної інстанції, останнім зазначено, що оригінал лікарняного листа знаходиться у нього, і до кадрової служби відповідача не подавався, як і не надсилався рекомендованою поштою. Крім того, позивачем не доведено ніякими належними та допустимими доказами, що він повідомляв кадрову службу відповідача про перебування з 12.01.2015 по 23.01.2015 року на лікарняному.

Між тим, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи позивача викладені в апеляційній скарзі щодо створення перешкод останньому у доступі до робочого місця в період відсутності на роботі, оскільки зазначене не підтверджено належними та допустимими доказами відповідно до ст. 70 КАС України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.06.2006 №3460 (далі по тексту - Закон №3460).

Відповідно до ст.7 Закону №3460, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Відповідно до ст.2 Закону №3460, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно із до ст.5 Закону №3460, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Відповідно до ст.12 Закону №3460, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Закону №3460 передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.

Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, який покладено в мотивувальну частину оскаржуваної постанови, що позивачем було допущено безпідставний невихід на службу.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 був звільнений на підставі наказу по особовому складу №73 о/с від 20.01.2015 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил починаючи з 22.01.2015. Тобто, в період перебування позивача на лікарняному, що підтверджується матеріалами справи та поясненням представника відповідача.

Як вище зазначалось, на ОСОБА_2 було накладено стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за невихід на службу без поважних причин з 12.11.2014 за місцем розташування управління внутрішньої безпеки в Київській області.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 1 ст. 18 Закону №3460 дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону №3460, за такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Також, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлено, що під час звільнення позивача відповідачем було порушено процедуру звільнення, а саме: звільнено останнього в період тимчасової непрацездатності, що протирічить діючому законодавству України.

В даному випадку, відповідач повинен був дочекатись закінчення перебування позивача на лікарняному та виходу його на роботу, а потім прийняти відповідне рішення за наслідками службового розслідування, зокрема, не виходу на роботу з 12.11.2014 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 01.07.2014 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 К/800/64756/14.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем під час прийняття оскаржуваних наказів від 17.01.2015 №36 та наказу по особовому складу №73 о/с від 20.01.2015 було порушено норми чинного законодавства, а саме: процедуру звільнення позивача, тому вищезазначені накази підлягають скасуванню.

Отже, з огляду на те, що колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби, підлягає задоволенню позовна вимога про поновлення ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого в ОВС УВБ в Київській області ДВБ МВС України з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил починаючи з 22.01.2015.

На вимогу суду апеляційної інстанції Головним управлінням МВС України в Київській області надано довідку №826 від 18.11.2015 про грошове забезпечення ОСОБА_2 (а.с.63 Т.3).

З наданої довідки вбачається, що грошове забезпечення позивача на момент звільнення за останні два місяці становило, зокрема, за листопад 2014 - 2 663, 69 грн., за грудень 2014 - 3 599, 36 грн.

Відповідно до пп.1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України, від 08.02.1995, № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В даному випадку, час вимушеного прогулу позивача складає - 210 робочих днів за період з 23.01.2015 (наступний день після звільнення) по 25.11.2015 (поновлення на роботі) включно.

Середньоденна (годинна) заробітна плата позивача складає - 145, 65 грн., а саме:

1) 2 663,69 грн. + 3 599, 36 грн.=6 263,05 грн. заробітна плата за останні два місяці роботи (листопад та грудень);

2) 6 263,05 грн. : 43 робочих дня (липень та грудень) = 145,65 грн. середньоденна (годинна) заробітна плата позивача;

3) 145,65*210 = 30 586,50 грн. - виплата середнього заробітку ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу, який склав 210 робочих днів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що підлягає частковому задоволенню позовна вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі - 30 586,50 грн.

Між тим, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнути з відповідача 10 000 гривень завданої моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно Постанови Верховного суду України від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, формами моральної шкоди є, зокрема, моральні чи фізичні страждання.

Так, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованою позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 10 000 грн. завданої моральної шкоди, оскільки відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідача та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.01.2015 №36 в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 20.01.2015 №73о/с про звільнення позивача за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Поновити майора міліції ОСОБА_2 (М-027592) на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативного забезпечення управління внутрішньої безпеки в Київській області (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки) починаючи з 22 січня 2015 року.

Виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 23 січня 2015 року по 25 листопада 2015 року включно в розмірі 30 586,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя: М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.