Ухвала суду № 53940837, 25.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4205/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» (далі по тексту - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - Відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001612207 від 13.02.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Перша українська хімічна компанія» з питань взаємовідносин із ТОВ «Пак плюс» (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3 та 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на суму 246 077,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 02.02.2015 №64/1/22-07/33226752 (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із ПДВ у розмірі 369 116,00 грн., у тому числі: 246 077,00 грн. - основний платіж та 123 039,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками розгляду заяви позивача від 13.03.2015 №01/13-03, контролюючим органом прийнято рішення від 26.03.2015 №4892/10/26-50-22-07 про погодження застосування податкового компромісу.

Відповідно до вищезазначеного рішення про погодження застосування податкового компромісу, до ТОВ «Перша українська хімічна компанія» застосовано податковий компроміс відносно нарахування податкового зобов'язання за період лютий-березень 2014 року на загальну суму 217 716,00 грн.

Не погоджуючись з неузгодженою частиною податкового зобов'язання, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведена наявність ділової мети та економічної доцільності здійснених правочинів, відсутність обґрунтування вартості послуг та руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та вбачається з акту перевірки висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом за укладеними договорами.

Між ТОВ «Перша українська хімічна компанія» (замовник) та ТОВ «Пак плюс 2012» (виконавець) укладено типові договори від 19.02.2014 №19 та від 28.04.2014 №20, відповідно до яких виконавець зобов'язується за завданням замовника виконувати комплексні роботи з перевірки та налагодження доліт, насосної станції до системи освітлення, наведені в пунктах 1.2 договорів, а замовник зобов'язується сплатити ці роботи.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії договорів від 19.02.2014 №19 та від 28.04.2014 №20 та копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Аналізуючи первинні документи щодо взаємовідносин позивача із контрагентом в межах спірних правовідносин - квітень 2014 року, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не обґрунтовано рух активів під час виконання договору від 28.04.2014 №20.

Зокрема, за договором від 28.04.2014 №20 передбачено обов'язок замовника забезпечити виконавця необхідною для виконання комплексу робіт інформацією, письмовими заявками клієнта.

Однак, в матеріалах справи не міститься, а позивачем не надано письмових заявок клієнтів, або доказів надання відповідної інформації, які є обов'язковою умовою вказаного договору.

Крім того, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, а саме: доказів забезпечення виконавця необхідною для виконання комплексу робіт інформацією, письмовими заявками клієнта, наявності у ТОВ «Пак плюс 2012» дієздатності юридичної особи, відповідного кваліфікованого персоналу для здійснення певного обсягу робіт (підключення до джерел водопостачання та електроживлення тощо). Також, не надано позивачем доказів щодо неможливості виконання певного обсягу робіт власними силами.

Разом з тим, ТОВ «Перша українська хімічна компанія» не надано звітів про результати виконаних робіт та доказів сплати виконаних робіт.

Під час судових засідань в суді апеляційної інстанції колегією суддів неодноразово досліджено первинні документи надані позивачем, проте доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

В листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 ПК України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Крім того, відповідно до висновків, які викладені в акті перевірки щодо відсутності реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та контрагентом, останні ґрунтуються на протоколі допиту ОСОБА_2 від 24.09.2014 (директор ТОВ «Пак плюс 2012»).

На вимогу суду апеляційної інстанції, податковим органом надано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та протокол допиту свідка ОСОБА_2, який у перевіряємий період був директором ТОВ «Пак плюс 2012».

Дослідивши зазначені документи, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 стверджує, що договори фінансово-господарської діяльності ТОВ «Пак плюс 2012» останнім не укладались, видаткові накладні не підписувались.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правові висновки Верховного Суду України, які викладені в постанові від 05.03.2012 року (справа №21- 421а11), зокрема: якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, - не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітні документи, які посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207 в частині збільшення зобов'язання з ПДВ за квітень 2014 на суму 28 360,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 14 180,00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя: М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.