Ухвала суду № 53930906, 23.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9505/15 Справа № 202/3037/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С. Г. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

23 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

ОКРЕМА ДУМКА

судді апеляційного суду Дніпропетровської області

Петешенкової М.Ю.

у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

У порядку частини першої статті 320 ЦПК України висловлюю окрему думку і прошу додати її до ухвали.

23 листопада 2015 року колегія суддів апеляційного суду Дніпропетровської області відхилила апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2015 року, залишила без змін.

У цій ухвалі колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позовних вимог банку, оскільки у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Судом також встановлено, що право банку порушено з 26 липня 2006 року, а тому банк мав звернутися до суду за захистом порушеного права до 26 липня 2009 року, однак звернувся до суду із позовом лише у лютому 2014 року.

Аналізуючи пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту, колегія суддів дійшла висновку про те, що не можна використовувати судовий порядок для захисту порушених прав кредитодавця, які він втратив в позасудовому порядку відповідно до вимог вищезазначеного Закону.

Вважаю, що така позиція не зовсім узгоджується із діючим Цивільним кодексом України, який не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, тому суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Отже, для застосування позовної давності необхідна заява відповідача, якої у справі немає, крім того, розгляд справи проведено у заочному порядку у відсутності відповідача.

Таким чином, висновок суду про відмову у задоволенні позову у зв»язку з пропуском строку позовної давності незалежно від наявності заяви сторони у спорі щодо вимог про повернення споживчого кредиту та без з»ясування причин пропущення позовної давності, є передчасним. Вважаю

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи зазначене, не можна погодитися з мотивами викладеними в ухвалі колегії суддів апеляційного суду Дніпропетровської області щодо застосування пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вважаю доцільним також врахувати правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 17 вересня 2014 року (справа № 6-239цс14), яка у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов»язковою для всіх судів України.

Суддя Апеляційного суду

Дніпропетровської області М.Ю. Петешенкова