Рішення № 53923000, 24.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7397/15

Головуючий у першій інстанції Швець В. М.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Гайворонського С.П.,

Сегеди С.М.

при секретарі: Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ізмаїльської міської ради Одеської області, відділу держземагентства у місті Ізмаїл Одеської області, про встановлення меж земельних ділянок, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2015 року, -

встановила:

08 серпня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ізмаїльської міської ради Одеської області, відділу держземагентства у місті Ізмаїл Одеської області, про встановлення меж земельних ділянок між будинками АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що вони є власниками будинку АДРЕСА_1 позивачі звернулись з цим позовом. Оскільки на їхню думку, сусіди, що мешкають в будинку № 120 по тій самій вулиці, порушили межі земельних ділянок, а тому просили встановити межі ділянок відповідно до Генплану станом на 1983 рік та зобов'язати відповідачів встановити паркан згідно до цих меж.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ізмаїльської міської ради Одеської області, відділу держземагентства у місті Ізмаїл Одеської області, про встановлення меж земельних ділянок - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу у якій просять рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того що позивачі не довели ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також, що питання щодо порушення меж не може бути вирішене через відсутність даних щодо їх встановлення та закріплення на місцевості із складанням відповідних актів.

Однак погодитись з такими висновками районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального закону.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує і ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачі і відповідачі є сусідами і проживають у АДРЕСА_1

У вересні 2011 року відповідачі самовільно знесли паркан, що існував між двома садибами, і перенесли його на відстань 35 см від будинку позивачів, замість 84 см, що існувала раніше без згоди позивачів і пошкодивши при цьому відмостку біля житлового будинку та унеможлививши проведення будь-яких робіт по його утриманню та догляду за будинком.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, позивачам 15 червня 1981 року було надано земельну ділянку площею 600 кв.м.

Договір нотаріально посвідчено. (а с. 9)

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно позивачі отримали 2 грудня 2010 року. (а.с.11), а 4 січня 2011 року зареєстрували це свідоцтво у державному реєстрі.(а.с.12).

Згідно з планом забудови відстань від будинку до межі з земельною ділянкою № 120 повинна складати 1 м.(а.с.9).

Із матеріалів справи вбачається, що будинок позивачів було споруджено у 1981 році. Перший Генеральний план земельної ділянки та домоволодіння по АДРЕСА_1 складено у лютому 1983 року, згідно до якого відстань між будинком позивачів та земельною ділянкою відповідачів складала 84-86 см., що відповідало фактичному стану.

При здійсненні поточної інвентаризації у серпні 2010 та здійсненні геодезичних вимірів у жовтні того ж року контури земельної ділянки співпадали з контурами і розмірами, встановленими Генеральним планом, на підставі якого позивачам видавалось свідоцтво про право власності на будинок і надвірні споруди.

22 вересня 2011 року відповідачі самовільно знищили паркан, що існував між садибами позивачів та відповідачів на відстані 84- 86 см від будинку позивачів і спорудили новий паркан на відстані 35 см від будинку позивачів, пошкодивши при цьому прибудинкову відмостку. Цей факт підтверджується постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 25 вересня 2011 року.

Такими діями відповідачів були порушені права позивачів як користувачів належної їм земельної ділянки та порушено їх права власників житлового будинку, оскільки вони на даний час позбавлені можливості здійснювати догляд за своїм будинком.

Згідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на користування земельною ділянкою, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння або користування земельною ділянкою, передбачено ч. 2 ст. 152 ЗК України як для власників так і для користувачів земельних ділянок.

Власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів ( п. г ч. 1 ст. 91 ЗК України).

Позивачі у встановленому законом порядку набули право користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 у межах та розмірах, встановлених Генеральним планом, виготовленим Ізмаїльським МБТІ у лютому 1983 року, і відповідно мають право вимагати усунення будь-яких перешкод у володінні і користуванні спірною земельною ділянкою.

У відповідності до вказаного генерального плану і додатку № 4 до висновку судово-будівельної експертизи від 26 грудня 2014 року № 37/33 2014 паркан між садибами позивачів і відповідачів був споруджений на відстані 0,84 см. від будинку позивачів і існував у такому вигляді до вересня 2011 року, до того часу коли відповідачі самовільно без узгодження з позивачами зруйнували його і встановили новий на відстані 0, 34 см від будинку позивачів, чим порушили їх права власників житлового будинку та користувачів земельної ділянки, а тому позивачі у відповідності до діючого законодавства мають право вимагати усунення порушень їхніх прав.

Керуючись: ст. 304; п. 2 ч. 1 ст. 307; п. 3,4 ст. 309; 316; 317; 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 15 липня 2015 року - скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким встановити межі земельних ділянок АДРЕСА_1 згідно до додатку № 4 до висновку судово-будівельної експертизи № 37/33 2014 від 26 грудня 2014 року.

Зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відновити паркан на відстані 0, 84 см від стіни житлового будинку Літ. А АДРЕСА_1 до додатку № 4 до висновку судово-будівельної експертизи № 37/33 2014 від 26 грудня 2014 року.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно але може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

С.П. Гайворонський

С.М. Сегеда