Ухвала суду № 53920092, 25.11.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 листопада 2015 рокусправа № 804/2551/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Прокопчук Т.С. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2015р. у справі № 804/2551/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"НК Газсервіс" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "НК Газсервіс" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної ОДПІ від 14.10.2014 р. № 0002441500.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, та відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "НК Газсервіс" зареєстроване як юридична особа 06.03.2006 р., знаходиться на податковому обліку в Криворізькій північній ОДПІ; є платником податку на додану вартість. Основним видом економічної діяльності підприємства є роздрібна торгівля пальним.

Криворізькою ОДПІ у період з 16.09.2014 р. по 22.09.2014 р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "НК Газсервіс" щодо дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентом ПП "Нафтатранссервіс" за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 23.09.2014 р. № 161/04-83-22-02/34062908, за висновками якого відповідачем встановлено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого ТОВ "НК Газсервіс" завищено податковий кредит за березень 2014 р. на суму ПДВ 277902, 74 грн.

Не погодившись з висновками акта перевірки позивачем подано до Криворізької північної ОДПІ заперечення, за результатами розгляду яких висновки акта перевірки від 23.09.2014 р. № 161/04-83-22-02/34062908 контролюючим органом залишено без змін (відповідь від 13.10.2014 р. № 18299/10/04-83-22-02).

На підставі акта перевірки № 161/04-83-22-02/34062908 Криворізькою північною ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 14.10.2014 р. № 0002441500, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "НК Газсервіс" за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 416854, 11 грн., в тому числі за основним платежем 277902, 74 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 138951, 37 грн.

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, котрі враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту та витрат і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Предмет доказування у справах, пов'язаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

Таким чином, у спірних правовідносинах, з огляду на позицію податкового органу щодо нереальності укладених правочинів, має бути доведеним факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Нафтатранссервіс».

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував, що згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у постачальника основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з апеляційної скарги, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та контрагентами, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2013 р. ТОВ "НК Газсервіс" (покупець) з ПП "Нафтатранссервіс" (постачальник) укладено договір № Д-03-0301, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти та газ (товар), номенклатура, кількість, ціна та строки поставки якого визначені в товарних накладних, які є його невід'ємною частиною.

На виконання вказаного договору за період березень 2014 р. ПП "Нафтатранссервіс" поставлено на адресу ТОВ "НК Газсервіс" нафтопродукти та газ, приймання-передачу яких оформлено видатковими накладними. Транспортування товару здійснювалось на умовах DAP силами та за рахунок ПП "Нафтатранссервіс", на підтвердження чого позивачем надано копії товарно-траспортних накладних. Розрахунки за поставлені нафтопродукти та газ здійснювались на підставі рахунків ПП "Нафтатранссервіс", суду надано копії банківських виписок. З метою відображення господарський операцій в податковому обліку ПП "Нафтатранссервіс" виписано позивачу відповідні податкові накладні.

31.01.2014 р. між ТОВ "НК Газсервіс" (покупець) з ПП "Нафтатранссервіс" (продавець) укладено договір на відпуск нафтопродуктів та газу по талонам № Т-01-3101, за умовами якого продавець зобов'язується відпускати покупцю нафтопродукти та газ у мережі АЗС продавця по талонам, а покупець - оплачувати продавцю їх вартість у строки та розміри, вказаних у специфікації на кожну окрему партію. Пунктами 2, 4 розділу 1 договору визначено, що на отримання нафтопродуктів та газу продавець видає, а покупець отримує по довіреності, видатковій накладній талони по видам та кількістю нафтопродуктів та газу, які будуть отоварені в момент пред'явлення талонів на АЗС. Місцем зберігання нафтопродуктів є АЗС продавця. Договором передбачено здійснення оплати шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця.

На виконання вказаного договору за період березень 2014 р. ПП "Нафтатранссервіс" поставлено на адресу ТОВ "НК Газсервіс" нафтопродукти та газ, на підтвердження чого суду надано копії податкових накладних, видаткових накладних, рахунків, виписок банку, специфікацій за договором, документи щодо подальшої реалізації придбаного товару.

Нафтопродукти та газ поставлялись ПП «Навтатранссервіс» безпосередньо на автомобільні заправочні станції (АЗС) ТОВ «НК Газсервіс», на яких вони були належним чином оприбутковані, в тому числі через РРО, що належним чином підтверджується відповідними нефіскальними чеками. Операції з оприбуткування нафтопродуктів та газу в РРО знаходять також своє відображення у відповідних Z-звітах РРО, які на щоденній основі та в автоматичному режимі направлялися (в електронній формі) до Криворізької північної ОДПІ відповідно до положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Крім того, фактичність виконання позивачем договорів поставки з ПП "Нафтатранссервіс" та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками, специфікаціями за договором, копії яких долучені до матеріалів адміністративної справи. Рух активів підтверджується банківськими документами. Також, позивачем до перевірки та до суду надано копії паспортів якості та сертифікатів відповідності на нафтопродукти та газ, який поставлявся; журналів обліку надходження нафтопродуктів на АЗС позивача; нефіскальних чеків, що підтверджують оприбуткування товару через РРО.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Щодо посилань податкового органу на заповнення товарно-транспортних накладних не в повному обсязі в порушення Закону України "Про автомобільний транспорт" та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", суд зазначає, що На виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 р. № 7, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Наказ №363).

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Згідно пункту 1 Наказу №363, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Також, вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно- транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставіяких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій.

З огляду на наведене, судом першої інстанції спір по суті вирішений вірно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції-,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області -залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2015р.

- залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: Т.С. Прокопчук

Суддя: О.М. Лукманова