Постанова № 53895000, 18.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа№ 910/13370/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Ямчук О.П. - дов. б/н від 26.06.2015р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015р.

у справі № 910/13370/15 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Ізяславський

Агропостач»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія

«Ніко-Тайс»

про визнання угоди недійсною

В судовому засіданні 18.11.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2015р. Публічне акціонерне товариство «Ізяславський Агропостач» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» про визнання угоди недійсною.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що з моменту виконання Державною виконавчою службою України (08.11.2010р.) рішення суду у справі № 21/1598, зобов'язання позивача перед ТОВ «Тридента Агро» припинились у повному обсязі на підставі ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України, у зв'язку з належним виконанням. Таким чином, позивач вказує на те, що у ТОВ «Тридента Агро» та ФОП ОСОБА_3, були відсутні будь-які підстави на укладення договорів про заміну кредитора у зобов'язанні, у зв'язку з чим оспорювана Угода підлягає визнанню недійсною на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки така угода суперечить законодавству України, моральним засадам суспільства та не являється спрямованою на настання реальних наслідків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2015р. у справі № 910/13370/15 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною угоду про заміну кредитора у зобов'язанні № 64/07-12 від 02.07.12р., укладену між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», з моменту її укладення.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на користь Публічного акціонерного товариства «Ізяславський Агропостач» 1 218, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 23.09.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 15.10.2015р.

05.10.2015р. від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 18.11.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.11.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 18.11.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась, зважаючи на наявність в матеріалах справи клопотання про розгляд справи у відсутність представника відповідача, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» (продавець за договором) та Відкритим акціонерним товариством «Ізяславський Агропостач», яке в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Ізяславський Агропостач», (позивач, покупець за договором) укладено договір № 006-00ХМ купівлі-продажу (надалі - договір купівлі-продажу), відповідно до якого ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» зобов'язалось поставити ВАТ «Ізяславський Агропостач» товар, а останній - сплатити його вартість.

У зв'язку з неналежним виконанням ВАТ «Ізяславський Агропостач» умов договору купівлі-продажу, ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2009р. у справі № 21/1598 позов ТОВ «Тридента Агро» задоволено частково, стягнуто з ВАТ «Ізяславський Агропостач» 9 908,90 грн. курсової різниці, 3 034,73 грн. пені, 383,46 грн. 3% річних, 1944,95 грн. індексу інфляції, 2 832,45 грн. штрафу, адвокатські витрати в розмірі 2500,00 грн., 369,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 18 883,00 грн. припинено у зв'язку зі сплатою вказаної суми під час судового розгляду.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 10.12.2009р. рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2009р. у справі № 21/1598 було змінено, стягнуто з ВАТ «Ізяславський Агропостач» на користь ТОВ «Тридента Агро» 9 908,90 грн. курсової різниці, 500,00 грн. пені, 383, 46 грн. 3% річних, 1944,95 грн. індексу інфляції, 500,00 грн. штрафу, 2 500,00 грн. витрат на послуги адвоката, 369,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

05.02.2010р. ВДВС Ізяславського районного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ВАТ «Ізяславський Агропостач» на користь ТОВ «Тридента Агро» 16 343,18 грн.

08.11.2010р. ВДВС Ізяславського районного управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із стягненням з позивача боргу, виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій в повному обсязі.

Таким чином, заборгованість перед ТОВ «Тридента Агро» за договором № 006-00ХМ купівлі-продажу від 12.03.2008р. погашена позивачем в повному обсязі 08.11.2010р.

Судом встановлено, що 26.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено угоду № 114-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні за договором № 006-00ХМ купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12.03.2008р. щодо сплати розміру пені, 3% річних, інфляційних витрат на суму 894, 36 грн.

В подальшому, 02.07.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (відповідач) укладено угоду № 64/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до якої ФОП ОСОБА_3 відступив ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» право вимоги щодо сплати розміру пені, 3% річних, інфляційних витрат на підставі Договору № 006-00ХМ на суму 894, 36 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності угоди № 64/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні від 02.07.2012р., оскільки, як зазначає позивач, з моменту виконання Державною виконавчою службою України (08.11.2010р.) рішення суду у справі № 21/1598, зобов'язання позивача перед ТОВ «Тридента Агро» припинились у повному обсязі на підставі ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України, у зв'язку з належним виконанням.

Таким чином, позивач вказує на те, що у ТОВ «Тридента Агро» та ФОП ОСОБА_3, були відсутні будь-які підстави на укладення договорів про заміну кредитора у зобов'язанні, у зв'язку з чим оспорювана Угода підлягає визнанню недійсною на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки така угода суперечить законодавству України, моральним засадам суспільства та не являється спрямованою на настання реальних наслідків.

Задовольняючи позов в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з невідповідності угоди № 64/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні від 02.07.2012р. вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2.10. вказаної постанови пленуму в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19.10.2009р. та постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 10.12.2009р. у справі № 21/1598 встановлено факт неналежного виконання позивачем зобов'язань за договором № 006-00ХМ купівлі-продажу та, відповідно, стягнуто з ВАТ «Ізяславський Агропостач» на користь ТОВ «Тридента Агро» 9 908,90 грн. курсової різниці, 500,00 грн. пені, 383, 46 грн. 3% річних, 1944,95 грн. індексу інфляції, 500,00 грн. штрафу, 2 500,00 грн. витрат на послуги адвоката, 369,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У той же час, частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з рішення Господарського суду Хмельницької області, ТОВ «Тридента Агро» заявляло до стягнення з ВАТ «Ізяславський Агропостач» 3 034,73 грн. пені, нарахованої за період з 02.12.2008р. по 07.08.2009р., тобто за період більш як шість місяців.

При цьому, суд апеляційної інстанції висновків щодо стягнення пені не спростував, зменшивши її розмір за власною ініціативою на підставі ст. 83 ГПК України, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 ЦК України.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За правилами ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 515, 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що зобов'язання позивача перед ТОВ «Тридента Агро» припинились у повному обсязі на підставі ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України, у зв'язку з належним виконанням, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що угода № 64/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні від 02.07.2012р., внаслідок передачі неіснуючого (припиненого) зобов'язання, не відповідає вимогам ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про визнання недійсною угоди № 64/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні від 02.07.2012р., укладеної між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», з моменту її укладення, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не грунтуються на матеріалах справи та не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 27.08.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015р. у справі №910/13370/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2015р. у справі №910/13370/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13370/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала