Рішення № 53894399, 27.10.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2015 р. Справа № 911/3772/15

Господарський суд Київської області, у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний світ напої»,

54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Ленінський р-н, вул. 12 Поздовжня, буд. 84

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»,

07300, АДРЕСА_1

про стягнення 47826,59 грн.

за участю представників:

позивача - не зявився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

відповідача - не зявився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Водний світ напої» (далі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» (далі-відповідач) про стягнення 92 218,56 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобовязань за договором поставки від 12.08.2010 № 39.

Ухвалою суду від 28.08.2015 порушено провадження у справі № 911/3772/15, розгляд справи призначено на 22.09.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 22405/15 від 22.09.2015) позивачем подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, що обґрунтоване виявленими неточностями у первинному розрахунку та заявлено остаточні позовні вимоги про стягнення 47 826,59 грн. заборгованості.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову, відповідно до розміру якої буде вирішуватися спір 47 826,59 грн. заборгованості.

Підстави для припинення провадження у справі, у частині зменшення розміру позовних вимог, у господарського суду відсутні, з урахуванням абзацу 2 пункту 7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення".

22.09.2015 судове засідання не відбулось, у звязку з тимчасовою непрацездатністю судді Саванчук С.О.

Ухвалою суду від 28.09.2015, розгляд справи відкладено на 13.10.2015.

Ухвалою суду від 13.10.2015, розгляд справи відкладено на 27.10.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 25077/15 від 23.10.2015) позивачем подано клопотання про повернення частини судового збору, у звязку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судові засідання 13.10.2015 та 27.10.2015 не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча відповідач належним чином повідомлений про місце і час судових засідань, про що свідчить відбиток штампу канцелярії суду на звороті у нижньому лівому куті ухвал суду від 28.08.2015, від 28.09.2015 та від 13.10.2015 про направлення їх копій на адресу відповідача, при цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Представник позивача у судове засідання 27.10.2015 не зявився, хоча позивач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, про що свідчить протокол судового засідання 13.10.2015, в якому був присутній представник позивача.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.10.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (далі-постачальник) та відповідачем (далі-покупець) укладено договір поставки від 12.08.2010 № 39 (далі-Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник поставляє та передає у власність, а покупець приймає на оплачує товари згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невідємну частину цього договору, на умовах цього договору. Покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами та чинної на дату замовлення, в якій наведено список товарів, що поставляються за цим договором, та їх ціни, яка є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідної філії, магазину покупця, який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, договором та законодавством. Замовлення покупця на поставку товарів обовязкові для постачальника. Замовлення можуть надаватись постачальникові у письмовій формі, по факсу, електронній пошті або у іншій формі, прийнятній для покупця, за 2 дні до дня поставки товару (максимально 7 днів).

Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на приймальну платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем (пункт 2.7 Договору).

Постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації (Додаток № 2 до Договору), затвердженій сторонами (пункт 3.1. Договору).

Умовами пункту 3.3. Договору визначено, що покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, протягом терміну платежу, зазначеного у пункті 1.1 Додатку № 3 до Договору «Спеціальні умови».

Пунктом 8.1 Договору погоджено, що його укладено строком до 31.12.2010 та може бути автоматично продовжено на додаткові однорічні терміни, у випадку, якщо будь-яка з сторін, не менш, ніж за 30 днів до закінчення строку дії, письмово не повідомить іншу сторону про свій намір припинити його дію.

У матеріалах справи відсутні докази наявності повідомлень сторін про намір припинити дію Договору, відтак, суд дійшов висновку про чинність Договору протягом спірних правовідносин сторін, відповідно до пункту 8.1 Договору.

Договір, що укладено між сторонами, за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем оплачено товар, що отриманий за Договором від позивача, лише частково і наявна заборгованість, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, у сумі 47 826,59 грн.

Зокрема, відповідно до остаточних розрахунків позивача, що наведені у заяві про зменшення розміру позовних вимог, борг складається з погодженої в акті звіряння взаємних розрахунків, станом на 31.12.2013, заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 157406,82 грн., суми вартості поставок товару у розмірі 156616,46 грн., що підтверджується наданими товарно-транспортними накладними, за вирахуванням неприйнятого, під час поставок, товару на суму 811,70 грн., що підтверджується наданими приймальними актами, вирахуванням повернутого відповідачем товару на суму 15007,84 грн., що підтверджується накладними та накладними на повернення та за вирахуванням часткових оплат, що здійснені відповідачем всього на суму 250377,15 грн., на підтвердження чого позивачем надано платіжні доручення.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на вказані вимоги Господарського процесуального кодексу України, судом досліджено письмові докази, що надані позивачем.

До матеріалів справи додано копії товаро-транспортних накладних, усі з яких складено щодо поставок товару у 2014 році, що погоджені у двосторонньому порядку позивачем як постачальником і відповідачем як покупцем, згідно з якими поставлявся товар у період з 17.01.2014 по 06.12.2014, всього на суму 176887,00 грн., при цьому, згідно з наданими до матеріалів справи копіями приймальних актів, під час цих поставок товару відповідачем не прийнято товар всього на суму 2633,29 грн.

У подальшому, відповідачем повернуто товар, всього на суму 15007,84 грн., вказані твердження позивача підтверджуються наявними у матеріалах справи накладними, відповідно до яких відповідач виступає постачальником, а позивач покупцем та накладними на повернення, вказані документи погоджені обома сторонами.

Часткові оплати відповідачем спірного товару позивачу підтверджуються наданими платіжними дорученнями з відмітками банківської установи про перерахування коштів, проте, за розрахунком суду, часткових оплат проведено більше, ніж вказано позивачем всього на суму 309161,15 грн., при цьому, судом враховано, що у призначенні платежу у всіх платіжних дорученнях вказані реквізити іншого, не наданого суду, договору, проте, саме позивач заявляє ці докази та вказує, що ці оплати здійсненні у межах спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 28.08.2015 витребувано від позивача письмові пояснення щодо наявності на даний час чи існування у минулому (або відсутності) інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин з відповідачем, проте, позивачем вказаних пояснень не надано.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, судом враховано, що підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин сторін, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відтак, згідно з наявними матеріалами справи, первинними обліковими документами підтверджується поставка товару на суму, меншу, ніж здійснено часткових оплат, про які вказує позивач.

З огляду на вказане, позивач, по суті, заявляє до стягнення заборгованість, що підтверджується одним доказом актом звіряння взаємних розрахунків від 26.02.2014, станом на 31.12.2013, що підписаний бухгалтерами сторін та скріплений відбитками їх печаток, відповідно до якого, за даними позивача у відповідача наявна заборгованість у розмірі 157406,82 грн.

Однак, посилання позивача на даний акт звіряння взаєморозрахунків не може бути прийнятий судом до уваги, з огляду на те, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зведені облікові документи можуть складатися для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів, відтак, акт звірки є документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо, сам акт звіряння взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може бути єдиним доказом на підтвердження наявності чи відсутності будь-яких зобов'язань, в тому числі, розміру заборгованості.

Ухвалою суду від 28.08.2015 витребувано у позивача бухгалтерську довідку за підписом керівника та головного бухгалтера з інформацією про те, чи відображені у бухгалтерському обліку позивача факти передачі товару за спірним договором із завіреними копіями відповідних податкових накладних у додатку.

Позивачем надано довідку за підписом директора про те, що факт передачі товарів у бухгалтерському обліку відображено кореспонденцією рахунків 361 та 702 на загальну суму 140796,92 грн.

Крім того, позивачем надано копії податкових накладних, проте, тільки тих, що складені щодо поставок товару за Договором у 2014 році, які і так підтверджуються наданими до матеріалів справи первинними документами товаро-транспортними накладними.

Відтак, згідно з даними бухгалтерського обліку позивача також не підтверджується наявність заборгованості за Договором у сумі, що вказана в акті звіряння взаєморозрахунків сторін, більше того, за даними, що наведені у вищевказаній довідці, відображено факт передачі товарів на суму, меншу, ніж підтверджується первинними документами товаро-транспортними накладними.

Одночасно, судом враховано зміст акту звіряння взаємних розрахунків від 26.02.2014, яким позивач обґрунтовує наявність заборгованості за Договором у вказаному акті не зазначено жодних відомостей про те щодо яких господарських операцій його складено та у межах яких правовідносин сторін, крім того, в порушення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не вказано жодного первинного документу, на підставі якого складається даний акт, відтак, з цього документу суд не може встановити ані правову природу вказаної у ньому заборгованості, ані перевірити правомірність її стягнення з відповідача, у тому числі, з урахуванням меж позовних вимог у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, відповідно до статей 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами правомірності заявленої до стягнення суми, а тому, позовна вимога про стягнення 47 826,59 грн. заборгованості безпідставна та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, статті 7 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням наявності письмового клопотання позивача, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 626,57 грн. судового збору, у звязку зі зменшенням розміру позовних вимог, решта судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Водний світ напої» (54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Ленінський р-н, вул. 12 Поздовжня, буд. 84, код ЄДРПОУ 36881115) з Державного бюджету України 626 (шістсот двадцять шість) грн. 57 коп. судового збору, сплаченого за квитанцією ПриватБанк Відділення «Кобзар» Миколаївського РУ № 0. 0. 415558926. 1 від 28.07.2015.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 24.11.2015.

Суддя С.О. Саванчук