Ухвала суду № 53869444, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2015 р. м. Київ К/800/13334/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Атаманюк Н.М., Зубрицька Н.В.

відповідача Курдиляс Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуЖитомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській областіна постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 рокута ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 рокуу справі№806/6040/13-аза позовомКомунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго»доЖитомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській областіпровизнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство «Житомиртеплокомуненерго» (далі по тексту - позивач, КП «Житомиртеплокомуненерго») звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, правонаступником якої є Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі по тексту - відповідач, Житомирська ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області) від 16 серпня 2013 року № 000069222, №000067222, №000065222, №000066222, №000070222 та № 000068222 в частині нарахування податку на прибуток за основним платежем в сумі 7549823,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 3019,00 грн..

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 07 чернв я 2013 року по 22 липня 2013 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку КП «Житомиртеплокомуненерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом № 486/22-2/35343771 від 29 липня 2013 року, в якому зазначено про порушення позивачем, зокрема, наступних вимог:

- підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, підпункту 146.1.2 пункту 146.1 статті 146, пункту 150.1 статті 150, пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 7550228 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього у сумі 26769 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 39684 грн.;

- статті 29 Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 «Про затвердження порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями», пункту 29 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР та рішення Житомирської міської Ради від 03 березня 2011 року № 62, в результаті чого занижено частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності, всього в сумі 23683 грн.;

- пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок (плату) за землю всього в сумі 265147,82 грн.;

- статті 285, пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України підприємством не подано у встановлені законодавством терміни до податкового органу податкові декларації по платі за землю за 2012 рік та 2013 рік.

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем 16 серпня 2013 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№000067222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 49605,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 39684,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 9921,00 грн.;

№000068222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 7553348 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 7550228 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 3120 грн.;

№000070222, яким підприємству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26769,00 грн.;

№000069222, відповідно до якого КП «Житомиртеплокомуненерго» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: частина чистого прибутку (доходу), у тому числі за основним платежем в розмірі 23683,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 5921,00 грн.;

№000065222, яким підприємству визначено плату за землю в розмірі 331434,78 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 265147,82 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 66286,96 грн.;

№000066222, яким підприємству нараховані штрафні (фінансові) санкції по платі за землю у розмірі 340,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів. Крім того, судами встановлено правомірність включення позивачем до складу витрат 2-4 кварталів 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування за перший квартал 2011 року, обрахованого в урахуванням суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році. Також судами встановлено відсутність у позивача документів, які б підтверджували передачу йому у користування земельних ділянок, на яких розташоване комунальне майно, передане Житомирською міською радою до статутного капіталу позивача як внесок. З огляду на це, суди зробили висновок про те, що підстави для нарахування земельного податку відповідно до положень Податкового кодексу України відсутні.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Ангстрем Контіненталь», ТОВ «Медіа-Трейд», ДП ФЦ «Техно Ресурс», ТОВ «Евентус» були укладені договори купівлі - продажу та поставки.

На підтвердження виконання зазначених договорів, позивачем надано копії видаткові та податкові накладні, товарно-транспорті накладні на підтвердження транспортування придбаного товару, бухгалтерські документи на підтвердження оприбуткування товарів.

Посилання відповідача на акти позапланових перевірок контрагентів позивача, якими встановлено відсутність у останніх необхідних умов для здійснення господарської діяльності, правомірно не прийняті судами першої та апеляційної інстанцій до уваги з огляду на надання позивачем належним чином оформлених первинних документів, якими підтверджується реальне виконання спірних правочинів.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність віднесення позивачем до складу витрат ІІ кварталу 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, отриманого суб'єктом господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за І квартал 2011 року, який розраховується з врахуванням від'ємного значення за 2010 рік.

Визначальним питанням для вирішення справи у відповідній частині є правильне застосування пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу доходу та витрат платника цього податку з 01 квітня 2011 року визначаються нормами, зокрема, розділом ІІІ «Податок на прибуток».

Тим часом пунктом 1 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення» ПК України закріплено, що розділ III «Податок на прибуток» цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. Відповідно до розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» втрачає чинність лише 01 квітня 2011 року.

Аналіз викладених положень Податкового кодексу України свідчить про те, що в періоді з 01 січня по 01 квітня 2011 року правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток регулювалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР), а починаючи з 01 квітня 2011 року - положеннями Податкового кодексу України.

Так пунктом 6.1 статті 6 Закону України №334/94-ВР передбачено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Законом України від 20 травня 2010 року № 2275-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України ", який набрав чинності 16 червня 2010 року пункт 6.1 статті 6 Закону України № 334/94-ВР доповнено абзацом другим, згідно із яким у 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону, а статтю 22 Закону України №334/94-ВР доповнено пунктом 22.4, згідно із яким у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що у I кварталі 2011 року сума збитків з податку на прибуток, які утворилися станом на 01 січня 2010 року та не були враховані у складі валових витрат у 2010 р., та збитки, які утворилися у 2011 році, включаються до складу валових витрат першого календарного кварталу 2011 року та, відповідно, є його від'ємним значенням.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 серпня 2013 року №000067222, №000068222, №000070222, №000069222, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень у відповідній частині було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

У той же час, колегія суддів не може погодитись з висновками судів щодо наявності підстав для визнання нечиннними та скасування податкових повідомлень - рішень №000065222 та №000066222, якими позивачу визначено грошові зобов'язання з податку на землю та накладено штрафні (фінансові) санкції за неподання у встановлені законодавством терміни до податкового органу податкових декларацій по платі за землю за 2012 та 2013 рік.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У відповідності до положень статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, а об'єктами оподаткування, згідно зі статтею 270 названого Кодексу є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У той же час, відповідно до пункту 287.1 статті 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.6 статті 287 ПК України).

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що обов'язок здійснювати оплату земельного податку виникає у осіб, які набули право власності на будівлю, споруду або їх частину саме з моменту реєстрації права власності на таке нерухоме майно.

Як встановлено судами та зазначає відповідач в Акті перевірки рішеннями міськвиконкому № 610 від 09 серпня 2007 року та № 653 від 24 вересня 2009 року до статутного фонду позивача передано комунальне майно, а саме: основні засоби, виробничі запаси та незавершені капітальні вкладення тощо, що належить до комунальної власності.

Однак, в матеріалах справи відповідні рішення відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що поза увагою судів залишилося питання оформлення за позивачем майнових прав саме на об'єкти, передані йому міськвиконкомом.

Для повного та об'єктивного вирішення справи по суті обов'язковій перевірці та встановленню також підлягає питання розрахунку грошового зобов'язання по земельному податку за спірний період.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення у частині визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 серпня 2013 року №000065222 та №000066222 не можна вважати законними та обґрунтованими.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №806/6040/13-а скасувати в частині визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області від 16 серпня 2013 року №000065222 та №000066222.

3. У відповідній частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №806/6040/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в частині направлення справи на новий судовий розгляд оскарженню не підлягає. В решті ухвала може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна