Ухвала суду № 53869443, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2015 р. м. Київ К/800/55957/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Ільченко І.В.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Пролетарське Стіл» на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 рокуу справі№804/2577/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Пролетарське Стіл»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Червонофедорівське Стіл», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Пролетарське Стіл» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Пролетарське Стіл») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року позов задоволено.

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 15 жовтня 2014 року винесено постанову, якою постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 12 вересня 2013 року по 18 вересня 2013 року, на підставі п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 та відповідно до п.п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Червонофедорівське Стіл» з питання правомірності формування залишку від'ємного значення у сумі 758622 грн., відображеного у податковій декларації з ПДВ, поданої за липень 2013 року (05 серпня 2013 року вх.№9047553238).

За наслідками перевірки 18 вересня 2013 року складено акт №1050/15-1/35201043 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно з висновками вказаного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення ТОВ «Червонофедорівське Стіл» залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) на суму 758622 грн., та заниження податку на додану вартість у сумі 489 грн.

Згідно листа ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області «Про надання інформації та відповіді на заперечення» №10260/10/15-115 від 30 вересня 2013 року ТОВ «Червонофедорівське Стіл» повідомлено, що у зв'язку з технічною помилкою, висновок Акту перевірки №1050/15-1/35201043 від 18 вересня 2013 року слід читати: «в порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Червонофедорівське Стіл» завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) на суму 758622 грн., та занижено податок на додану вартість у сумі 20 грн.».

На підставі акта перевірки від 18 вересня 2013 року складено акт №1050/15-1/35201043 03 жовтня 2013 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

№0000451501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 758622 грн.;

№0000461501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з помилковості висновків відповідача щодо відсутності у позивача права на податковий кредит, оскільки він не здійснює господарської діяльності у сфері добування залізних руд, а тому не є можливим встановити факт використання отриманих робіт (послуг) по геологічному вивченню ділянок (геологічні звіти, буріння свердловин, виконання геологічного супроводу, дослідження в свердловині, складання електронної бази даних та надання послуг бухгалтерського обліку), у межах господарської діяльності підприємства, а саме: добування залізних руд, надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин та розроблення кар'єрів, розвідувальне буріння, оптова торгівля металами та металевими рудами, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з правомірністю висновків податкового органу та, посилаючись на приписи пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України, зауважив, що суттєвим є придбання товарів (робіт, послуг) з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених на підставі договорів, укладених з різними суб'єктами господарювання у період непроведення діяльності по видобуванню залізних руд.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що наявними у матеріалах справи документами, оформленими у зв'язку з виконанням договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується реальне їх виконання.

Крім того, відповідач не заперечує реальне виконання таких договорів.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 ПК України.

Відповідно до пунктів 200.1, 200.3, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень.

Посилання суду апеляційної інстанції на положення пункту 199.1 статті 199 ПК України, колегія суддів вважає недоречним, оскільки названою правовою нормою врегульовано порядок віднесення до складу податкового кредиту сум, сплачених у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні. При цьому, у спірних правовідносинах, на обґрунтування виключення зі складу податкового кредиту позивача сум, сплачених контрагентам, податковий орган посилається на непов'язаність відповідних договорів із господарською діяльністю платника податків.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, а рішення суду апеляційної інстанції є помилковим та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролетарське Стіл» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №804/2577/14 скасувати.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 року у справі №804/2577/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна