Ухвала суду № 53844691, 19.11.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Винту Ю.М., Савчук М.В.

при секретарі Чубрей І.І.

за участю відповідача ОСОБА_1, представника відповідача

ОСОБА_2, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чернівецької міської ради ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чернівецької міської ради, партнерства з обмеженою відповідальністю «Кінсейл Дівелопмент», Садгірського районного сектору у м.Чернівцях управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області про позбавлення права користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 3 липня 2015 року,

встановила:

ОСОБА_4 у лютому 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Садгірського районного сектору у м.Чернівцях управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області про позбавлення права користування жилим приміщенням.

Вказувала, що є власником виділеної частини будинку АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 вселений до кімнати №309 а,б гуртожитку по АДРЕСА_2 на підставі ордеру №150, виданого 21 липня 1996 року на зайняття житлової площі в гуртожитку Чернівецького цукрового заводу, згідно рішення адміністрації і профкому Чернівецького цукрового

№22ц-1389 2015 рік Головуючий у І інстанції Асташев С.А.

Категорія: 43/44 Суддя-доповідач Половінкіна Н.Ю.

заводу від 19 липня 1996 року.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не включені до ордеру на зайняття жилого приміщення у гуртожитку.

Посилалася на те, що ОСОБА_1 звільнений наказом відкритого акціонерного товариства «Чернівецький цукровий завод» №30 від 5 листопада 2003 року.

ОСОБА_4 просила виселити ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з кімнати №309 а,б гуртожитку по АДРЕСА_2 у квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, зняти з реєстраційного обліку.

Залучено до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чернівецьку міську раду ухвалою Садгірського районного суду м.Чернівці від 7 квітня 2015 року, партнерство з обмеженою відповідальністю «Кінсейл Дівелопмент» - ухвалою Садгірського районного суду м.Чернівці від 25 травня 2015 року.

Під час розгляду справи ОСОБА_4 доповнила позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 упущену вигоду.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не здійснюють оплату, орендна плата за місяць становить 1502 грн. 17 коп., просила стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 орендну плату з період з січня по грудень 2014 року в сумі 18026 грн. 10 коп.

Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 3 липня 2015 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 3 липня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції керувався правилами, встановленими ст.125, ч.3 ст.132 ЖК України, та дійшов висновку про відсутність підстав для виселення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з кімнати №309 а,б гуртожитку по АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації.

При цьому суд першої інстанції вважав встановленим, що виділена в натурі частина будівлі АДРЕСА_2, що належать на праві власності ОСОБА_4, є гуртожитком.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вселилися до гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2, на підставі ордерів, виданих за спільним рішенням адміністрації та профкому Чернівецького цукрового заводу та користуються ним на умовах, які тотожні договору найму.

Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи.

Порядок проживання та користування гуртожитками визначений гл.4 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1989 року №208.

Відповідно до ст. 127 ЖК УРСР, п. 2 Примірного положення гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» указав, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК УРСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Пунктом 17 Примірного положення передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім'ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Право користування жилим приміщенням у гуртожитку такого члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

До матеріалів справи приєднано ордер №150, виданий ОСОБА_1 21 липня 1996 року на зайняття житлової площі в гуртожитку Чернівецького цукрового заводу блок №309 по АДРЕСА_2 на сім»ю в складі 3 осіб, виданий на підставі рішення адміністрації і профкому Чернівецького цукрового заводу від 19 липня 1996 року (а.с.58-59).

Також ОСОБА_1 виданий ордер №44 12 листопада 1987 року на зайняття житлової площі в гуртожитку Чернівцького цукрового заводу кімнати 309-а по АДРЕСА_2 (а.с.57).

У такому разі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про надання ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 приміщення кімнати №309 а,б гуртожитку по АДРЕСА_2 у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення.

Водночас норми чинного законодавства України закріплюють гарантії для певних категорій осіб, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 пропрацював на Чернівецькому цукровому заводі із жовтня 1982 року до листопада 2003 року, був звільнений за ініціативою власника в зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці внаслідок скорочення чисельності або штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України, порушень трудової дисципліни не було (а.с.135).

Ураховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо виселення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2, лише надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЖК Української РСР надаване громадянам у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 114 цього Кодексу.

Так, ч. 2 ст. 114 ЖК Української РСР установлено, що надаване громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Отже, вимоги ОСОБА_4 щодо виселення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з кімнати №309 а,б гуртожитку по АДРЕСА_2 у квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, у розумінні наведених норм не є наданням іншого жилого приміщення.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на те, що будинок АДРЕСА_2 не набув статусу гуртожитку.

Частиною 1 ст.127 ЖК передбачено, що під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання і т.п. Судам слід враховувати, що гуртожитками є також спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.

З матеріалів справи справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящих від 10 грудня 1974 року №603/29 Чернівецькому цукровому заводу було надано дозвіл на будівництво гуртожитку по АДРЕСА_2 згідно з генпланом земельної ділянки.

Встановлено, що рішенням виконкому цієї ж Ради від 29 вересня 1978 року №586/19 затверджено акт прийняття державною комісією в експлуатацію 5-ти поверхового гуртожитку на 220 місць по АДРЕСА_2.

Також рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящих від 21 червня 1978 року №164/6 закріплено кімнати на другому, третьому та четвертому поверхах будинку №4 „Д" як гуртожиток для проживання малих сімей.

Рішенням Чернівецької міської ради № 614 від 27 вересня 2012 року вбачається, що гуртожиток по АДРЕСА_2, прийнятий у комунальну власність територіальною громадою м.Чернівці.

Зазначений гуртожиток був побудований, зданий в експлуатацію та заселений до введення в дію Основ житлового законодавства СРСР з 1 січня 1982 року та Житлового кодексу Української РСР з 1 січня 1984 року, а чинним на той час цивільним законодавством, яким регулювались житлові правовідносини, не передбачалась обов'язкова реєстрація будівлі як гуртожитку у виконавчому комітеті відповідної Ради.

З підстав ч.2 ст.781 ЦК України договори найму з відповідачами не припинились, адже відчуження будівлі грутожитку було здійснено до ліквідації відкритого акціонерного товариства "Чернівецький цукровий завод".

Виходячи із положень статей 770, 814 ЦК України зі зміною власника будівлі гуртожитку до позивача ОСОБА_4 як нового власника перейшли права і обов'язки наймодавця.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_4, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо стягнення упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення упущеної вигоди, ОСОБА_4 пов»язувала порушення права із відшкодуванням розміру орендної плати за період з січня по грудень 2014 року в сумі 18026 грн. 10 коп.

Відповідно до п.18 Примірного положення про гуртожиток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №208 від 3 червня 1986 року, робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни,

які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до п. 38 цього Положення.

Згідно із зазначеними нормами відповідачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, які вони фактично отримали.

За таких обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що підстав для стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 орендної плати за період з січня по грудень 2014 року в сумі 18026 грн. 10 коп. немає.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.11 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» осіб реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Орган, до компетенції якого входить здійснення реєстрації, не залучений до участі у справі відповідачем.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази про те, що питання зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у приміщенні кімнати №309 а,б гуртожитку по АДРЕСА_2 було предметом розгляду компетентного державного органу.

У такому разі відсутній спір з зняття реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6

З огляду на наведене рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 3 липня 2015 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.2 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 3 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді