Ухвала суду № 53842074, 26.11.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/14424/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/1735/15 Категорія: 27 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Лівандовської-Кочури Т.В.

суддів - Овсієнка А.А., Антонюк К.І.

з участю:

секретаря Кирилюка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2014 року в даній справі, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» в користь ОСОБА_1 банківський вклад в розмірі 10000 доларів США, суму відсотків по банківському вкладу в розмірі 758 доларів США 75 центів, а всього на загальну суму 10758 доларів США 75 центів за договором банківського вкладу «Подарунок «Постійний» «Тринадцятимісячний» №605809/2013 від 27.06.2013 року.

В решті вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 08 липня 2015 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 і ухвалу Апеляційного суду Волинської області в частині залишення без змін заочного рішення Луцького міськрайонного суду від 01 грудня 2014 року про відмову у задоволенні позову про стягнення банківського вкладу та нарахованих відсотків за договором від 20 травня 2013 року скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 27 жовтня 2015 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 01 грудня 2014 року у даній справі в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення банківського вкладу та нарахованих відсотків.

06 квітня 2015 року відповідач Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни подав на рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення в частині задоволення позову щодо повернення вкладу з відсотками на суму 10 758 дол. США 75 центів незаконне та необґрунтоване. Просив рішення в частині задоволення позову скасувати і ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже, оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості колегією суддів не перевіряється.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Представник відповідача подав на адресу апеляційного суду клопотання про розгляд справи без його участі, а позивач заперечення на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи без участі сторін, що відповідає вимогам ст. 305 ЦПК України.

У відповідності з вимогами ст. 197 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалось.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову залишити без змін з наступних мотивів.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог відповідає в повній мірі.

Судом встановлено, що 20 травня 2013 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу в доларах США «Англійський «Постійний» Дев'ятимісячний» № 586613/2013, відповідно до якого ОСОБА_1 розмістив в банку строковий вклад в сумі 5595 доларів США на умовах депозитного продукту на строк 18 місяців з дня укладення договору, до 20 листопада 2014 року, зі щомісячною виплатою 10% річних на грошові кошти (а.с. 5).

27 червня 2013 року між сторонами було укладено ще один договір банківського вкладу «Подарунок «Постійний» Тринадцятимісячний», за яким позивач передав, а банк прийняв належні йому 10 000 доларів США під 11% річних строком до 27 липня 2014 року (а.с. 7).

Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

В силу вимог статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.

Згідно із статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1074 ЦК України заборонено обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку.

Отже, за замістом наведених норм права, зобов'язання банку полягає у виплаті вкладнику грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.

При цьому, судом встановлено, що 28 березня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами про дострокове розірвання з 28 квітня 2014 року депозитного договору від 27 червня 2013 року, проте сума вкладу та відсотки вкладнику повернуті не були.

Таким чином ПАТ «ВіЕйБі Банк» залишились не виконаними зобов'язання за договором банківського вкладу перед ОСОБА_1 в сумі 10 000 доларів США та нарахованими відсотками за період з 27 червня 2013 року по 28 липня 2014 року в розмірі 656 доларів США 28 центів, що стверджується випискою по рахунку (а.с. 8).

Ч. 5 ст. 1051 ЦК України визначено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

З огляду на викладене, суд обґрунтовано стягнув в користь позивача відсотки за період користування банком коштами з 29 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року в розмірі 102 долари США 47 центів.

Дана обставина жодною із сторін не спростована.

Висновок суду про наявність підстав для стягнення в користь ОСОБА_1 коштів депозитного вкладу узгоджується з положеннями статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не застосовані норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки з 20 березня 2015 року була розпочата процедура виведення ПАТ «ВіЕйБі Банк» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015 року № 63 розпочато з 20 березня 2015 року процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

За змістом наведеної вище ст. 1074 ЦК України випадки обмеження прав клієнтів щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року (з наступними змінами та доповненнями), який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини, тобто у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного вище закону є спеціальними, і цей закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 вказаного Закону обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунка вкладників.

Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Позивач звернувся до відповідача про дострокове повернення банківського вкладу за договором банківського вкладу «Подарунок «Постійний» Тринадцятимісячний» 28 березня 2014 року, тоді як введення тимчасової адміністрації відбулося з 20 березня 2015 року, тобто строк виконання зобов'язань за договором банківського вкладу сторін закінчився ще до початку введення у банку тимчасової адміністрації.

Доводи апелянта щодо безпідставності стягнення коштів з банку під час дії тимчасової адміністрації не заслуговують на увагу, оскільки запровадження тимчасової адміністрації у банку не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, так як Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не скасовує право на звернення до суду за захистом порушеного права, а лише визначає умови і порядок захисту прав вкладників-фізичних осіб у зв'язку із здійсненням тимчасової адміністрації банку.

За змістом ст. ст. 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання (ст. 610 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Главою 50 ЦК України встановлені підстави припинення зобов'язання, зокрема: виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи, а також на інших підставах, встановлених договором або законом.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Отже, законодавством визначено спеціальний позасудовий порядок припинення зобов'язань банку перед вкладниками за умови відшкодування їм коштів за вкладами державою в особі Фонду, однак встановлена цим Законом гарантія обмежена в сумі, а жодними іншими нормативно-правовими актами не забезпечуються права вкладників на видачу тієї суми належних їм грошей, що перевищує виплачену Фондом.

Разом з тим, не існує й такого закону, який би передбачав наслідком запровадження тимчасової адміністрації безпосереднє та в повному обсязі звільнення банку від виконання своїх зобов'язань у договірних відносинах із вкладниками, а ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає лише черговість та порядок задоволення вимог до банку (спрямування уповноваженою особою Фонду коштів), де вказується, що вимоги вкладників фізичних осіб у частині, яка перевищує суму, виплачену Фондом, віднесені до четвертої черги кредиторів та можуть бути задоволені за кошти, які одержить уповноважена особа в результаті ліквідації та реалізації майна банку, і це означає, що ні сама Фонд в особі держави, ні банк в добровільному порядку повернення вкладнику решти коштів не гарантують, інакше кажучи, відсутні реальні засоби захисту, окрім судового, які б насправді забезпечили реалізацію та здійснення такого права особи, що відповідно порушує право на ефективний захист згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Під час тимчасової адміністрації вищенаведені положення законодавства дозволяють банку не здійснювати моментального задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, як це визначає ст. 1075 ЦК України у спірних правовідносинах, що вказує на відсутність в особи можливості негайно та протягом деякого часу скористатися належними їй коштами, однак не може підтверджувати втрату права на них взагалі, тому за наявності фактів існування зобов'язання між сторонами, порушеного права вкладника на безперешкодне розпорядження грошима та причетності до такого порушення банку, який не видає йому залишок коштів на рахунку, а також ст. 3 ЦПК України і ст. 15 ЦК України, виключається відмова судом у його захисті.

Однак не можна вважати відмовою у праві на захист цивільного права особи наявність узгодженого Законом та встановленого державою порядку, який стосується забезпечення відшкодування вкладникам Фондом замість банків суми коштів за вкладами, граничний розмір яких не може бути вище ніж 200 000 грн., при цьому вирішення спірних питань з приводу гарантованих Фондом коштів вкладників у межах суми відшкодування здійснюється в порядку, передбаченому ст. 54 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Хоча наявність тимчасової адміністрації банку-боржника не дозволить примусово стягнути кошти з нього безпосередньо, проте не виключає можливості задоволення вкладником своїх вимог, в тому числі й за рахунок проведення взаємозаліку та отримання у власність заставного майна, підписання поруки, списання коштів з рахунка вкладника на погашення кредиту, отримання права вимоги до позичальника, чи інших визначених законодавством дій, які має право вчиняти від імені неплатоспроможного банку уповноважена особа Фонду, не чекаючи обов'язково при цьому четвертої черги (виключно за рахунок коштів, які можуть бути одержані в результаті ліквідації та реалізації майна цього банку), в зв'язку із чим наявність судового рішення про стягнення з банку частини неповернутої Фондом суми коштів за договором банківського рахунка, повинна забезпечити гарантії цивільних прав та обов'язків сторін, а також право особи на справедливий судовий розгляд, визначене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, доводи апеляційної скарги по суті спору спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2014 року у даній справі в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді