Ухвала суду № 53832623, 23.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9216/15 Справа № 199/642/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення ОСОБА_3 - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору неукладеним ,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 793743,66 грн. та судові витрати 3654 грн. В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору неукладеним, залишено без задоволення. (а.с.61,62)

З таким рішенням не погодився позивач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з*ясування обставин, невідповідність висновків суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просив його змінити в частині відмови у стягненні боргу з ОСОБА_5 ( а.с.69)

Відповідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови у стягненні заборгованості за договором позики з ОСОБА_5, його законність і обґрунтованість в іншій частині, колегією суддів не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в оскарженій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що 03 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у борг 800000 грн., що підтверджується його письмовою розпискою від 30 квітня 2012 року.(а.с.7,8)

Згідно до п.2.2.1 договору позики, ОСОБА_4 зобов*язався повернути кошти у тій сумі та в тому порядку, що встановлено у договорі. Повернення позики може проходити частинами, але не пізніше 30-го числа кожного місяця.

Звертаючись, 30 січня 2015 року, до суду з позовом, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_5, у солідарному порядку, заборгованість за договором позики, з урахування 3% річних та суми інфляції - 793743,66 грн., оскільки кошти відповідачами позичались на забезпечення родини. ( а.с.3,4)

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що факт прострочення відповідачем -1 виконання грошового зобов'язання перед позивачем є встановленим, у зв'язку із чим, на підставі ст.ст. 526, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 793743,66 грн., з яких: сума боргу - 702837 грн., три відсотка річних -7971,90 грн. та сума інфляції - 82934,76 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення боргу з ОСОБА_5, суд зазначив, що відповідач -2 своєї згоди на отримання її чоловіком 30 квітня 2012 року грошових коштів, про що свідчить розписка, не надавала, а також доказів, що ці кошти позичались ОСОБА_4 в інтересах сім*ї, суду надано не було.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред*явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред*явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. (ст. 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що відповідач -2, яка знаходиться у шлюбі з відповідачем -1, у забезпечення належного виконання своїх зобов*язань по поверненню суми позики ОСОБА_4, за п.3.3.3. договору позики, зобов*язалась передати за генеральною довіреністю належну їй частину будинку, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Коломенська,1а, а тому повинна нести солідарну відповідальність з чоловіком, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно до ч.3 ст.65 СК України для укладання одним із подружжям договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_5 не підписувала договір займу, письмової згоди на укладання іі чоловіком такого договору не надавала, а також заперечує, що кошти, які одержані позичальником були використані в інтересах сім*ї, що не було спростовано ОСОБА_2

Відповідно до ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У розумінні вказаних норм Закону, будь-яких доказів, на підтвердження зазначених обставин, позивачем суду надано не було.

Розглядаючи спір по суті, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив справжню правову природу укладеного договору, також обґрунтовано прийшов до висновку, що ні розписка від 30 квітня 2012 року, ні договір займу, ні довіреність, яка 13 квітня 2012 року була видана ОСОБА_2 на представництво інтересів ОСОБА_5, не створюють для відповідачки -2 солідарного обов'язку повернути позику за договором позики, укладеним її чоловіком, і не можуть бути достатнім доказом для покладання на неї обов'язку з виплати боргу за цим договором.

Крім того, зазначене позивачем забезпечення договору позики, належним чином не оформлено та не відповідає його виду, способу та формі.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити і залишити рішення суду першої інстанції в оскарженій частині без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення ОСОБА_3 - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2015 року в оскарженій частині - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: