Рішення № 53830847, 10.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/5845/15

Справа № 760/13608/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі : головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Січкар Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ Кредит» про визнання недійсним кредитного договору, відшкодування моральної шкоди та застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В :

20.07.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати кредитний договір №104087 від 25.12.2013 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІЗІ Кредит» недійсним з моменту його укладення, застосувати двосторонню реституцію та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування поданого позову позивач посилався на те, що 25.12.2013 року між ТОВ «ІЗІ Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №104084, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу 4000,00 грн.

Вказаний договір позивач вважає укладеним з порушенням вимог чинного законодавства, а отже таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки останній не був ознайомлений з умовами договору під час його підписання, а другий екземпляр договору, який лишився у позивача взагалі ним підписаний не був.

Крім того, позивач зазначає, що умови договору щодо відсоткової ставки в розмірі 280 % та графіку погашення є несправедливими, а положення договору надають значну перевагу відповідачу, позбавляючи натомість позивача значного обсягу прав, одночасно встановлюючи жорсткі обов'язки та відповідальність для позивача.

Позивач просив визнати недійсним кредитний договір з підстав передбачених ст. 203,215,216,228,229,230 ЦК України.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. Вимоги в цій частині позову позивач обґрунтовує тим, що він зазнав моральних страждань, внаслідок неправомірних дій відповідача, постійних телефонних дзвінків від представників відповідача про повернення заборгованості по кредиту, які супроводжувалися погрозами на адресу позивача.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив позов задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Зазначив, що свою діяльність ТОВ «ІЗІ Кредит» здійснює відповідно до законодавства України та керується виключно діючими нормативними актами в сфері кредитування населення. Посилався, що при укладанні спірного кредитного договору було дотримано вимог чинного законодавства, а права позивача не є порушеними. Звернув увагу на ту обставину, що позивачем на виконання взятих зобов'язань здійснено платежі на загальну суму 5363,12 грн. та до 13.05.2014 року (останній платіж) спірних питань щодо умов кредитного договору та визначеної процентної ставки з боку позивача не було. Вважає, що підстави в обґрунтування позивачем поданого позову недоведені належними доказами по справі, а пред'явлення позову є намагання позивача уникнути виконання взяти кредитних зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.12.2013 року між ТОВ «ІЗІ Кредит» та ОСОБА_1, був укладений кредитний договір №104084, згідно з умовами якого кредитодавець надає позичальнику 4000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі (а.с.86-88).

Згідно п.5.2. Кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю - 280,00 % (процентів) річних від суми кредиту, у розрахунку з потижневою сплатою - 5,38 % (процентів).

Також встановлено та не заперечувалося сторонами по справі, що відповідачем було надано позивачу згідно умов кредитного договору 4000,00 грн.

Факт передачі коштів та підписання одного екземпляра вказаного договору, який знаходиться у відповідача, позивачем не оспорюється.

Разом з тим, позивач вважає, що кредитний договір №104084 від 25.12.2013 року має бути визнаний недійсними повністю.

Суд не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачена можливість сторони в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 7 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, законом встановлена презумпція правомірності правочину і він може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.

Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.

Відповідно до п.24. Кредитного договору, сторони засвідчують, що цей договір відповідає дійсним намірам сторін, укладений сторонами добровільно, при ясній пам'яті, його умови є справедливими для сторін, складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою в двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному екземпляру для кожної із сторін.

Вбачається, що примірник Кредитного договору, який знаходиться у відповідача підписаний позивачем, що свідчить про його згоду на укладання та з умовами даного договору (а.с.88).

Крім того вбачається, що позивачем здійснювалося погашення кредиту, що також свідчить про його згоду з умовами Кредитного договору (а.с.10-11).

Доводи позивача в обґрунтування позову про те, що примірник договору, який знаходиться у нього не підписаний останнім, що на думку позивача свідчить про його недійсність за відсутністю відповідного волевиявлення, суд вважає безпідставним.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, в судовому засіданні позивачем не заперечувався факт підписання примірника договору, який знаходиться у відповідача, отримання від відповідача коштів у розмірі 4000,00 грн., а всі подальші дії позивача свідчать про його згоду з умовами спірного Кредитного договору №104084 від 25.12.2013 року.

Крім того, встановлено, що позивач з пропозиціями про внесення змін до умов спірного Кредитного договору, зокрема, щодо зменшення розміру процентної ставки чи внесення змін до графіку погашення, не звертався, що свідчить також про його згоду з усіма умовами даного договору.

Враховуючи викладене вище, суд не знаходить підстав вважати, що права позивача, були порушені при укладанні спірного договору.

Доказів того, що спірний договір було укладено в порушення публічного порядку (ст.228 ЦК України), під впливом помилки ( ст. 229 ЦК України) та під впливом обману (ст. 230 ЦК України), позивачем не надано та дані обставини не встановлені під час розгляду справи по суті.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та недоведеними відповідними доказами у справі.

За таких обставин, оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд не знаходить підстав для визнання недійсним Кредитного договору №104084 від 25.12.2013 року та застосування наслідків недійсності такого правочину у виді двосторонньої реституції.

Що стосуються вимоги позивача про відшкодування йому завданої відповідачем моральної шкоди, то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно положень п. 5. Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В силу положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, належних та допустимих доказів на підтвердження, того, що діями відповідача, позивачу, завдано моральної шкоди, суду не надано.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для задоволенні вимог позивача і в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000,00грн.

Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» вбачається, що у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК ( 1618-15 ) за загальною сумою всіх вимог.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що позивачем заявлено дві окремі вимоги майнового характеру про визнання недійсним правочину з застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди, ту обставину, що в задоволені позову позивачу було відмовлено, суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь держави суми судового збору у розмірі 487, 20 грн., ставки якого визначені Законом України «Про судовий збір», який був прийнятий Верховною Радою 08.07.2011 р. та набрав чинності з 01.11.2011 року.

Керуючись ст. ст.23, 203, 215, 216, 228, 229, 230, 236, 509, 526, 527, 530, 626, 627, 628, 638, 1054,1167 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 3, 4, 10-11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1, відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 487, 20 гривен.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після з моменту проголошення рішення.

Суддя: