Рішення № 53821971, 25.11.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11868/15-ц

Провадження № 2/161/3706/15

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Марчак Е.Є.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою на обґрунтування вказавши, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.10.2014 р., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, було визнано мирову угоду від 30.10.2014 року, укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Відповідно до п. 3.2 вказаної мирової угоди ОСОБА_5 зобов'язалась передати йому (позивачу) картину ОСОБА_6 «Я никогда не хочу быть тореадором». Оскільки даною мировою угоду строк передачі ОСОБА_5 йому вказаної картини не встановлено, то 11 червня 2015 року він надіслав на адресу відповідача вимогу про виконання зобов'язання. Даною вимогою він встановив місце, час та дату передання зазначеної картини, а в разі неможливості виконати зобов'язання у встановлений термін - повідомити йому про іншу зручну дату передачі вказаної картини, яка б не перевищувала семиденний строк з дня отримання вимоги. Однак, відповідач зобов'язання не виконала, картину не передала, натомість листом його повідомила, що зазначена ним дата є незручною та запропонувала погодити іншу дату та час у липні 2015 року. Вважає, що такі дії позивача порушують його права. Просить суд зобов'язати ОСОБА_5 передати йому картину ОСОБА_6 «Я никогда не хочу быть тореадором».

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача суду пояснив, що повідомлення про притримання майна від відповідачки позивач не отримував. На отримання кореспонденції ОСОБА_3 його не уповноважував. Вважає, що зобов'язання за мировою угодою позивач виконує належним чином. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, суду пояснив, що позивач не виконує п. 2.5 мирової угоди щодо свого зобов'язання сплатити на користь відповідачки певну грошову суму та п. 2.11 мирової угоди щодо виплати грошових зобов'язань за кредитним договором № 014/1101/82/39534 від 26.10.2007 року. Крім того, п.п. 3.1, 3.2 мирової угоди передбачено, що ОСОБА_3 зобов'язаний передати відповідачці картину ОСОБА_6 «Марковкина на льду», а відповідачка в момент передачі цієї картини зобов'язана передати позивачу картину ОСОБА_6 «Я никогда не хочу быть тореадором». Між сторонами не досягнуто згоди про дату обміну картинами. На сьгодняшній день відповідач не згідна передати позивачу картину, оскільки він не виконує свої зобов'язання за мировою угодою. Таким чином, відповідно до ст. 594 ЦК України позивач має право притримати спірну картину у себе до виконання боржником своїх зобов'язань. Просить у задоволення позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_7 заявлені позовні вимоги підтримала, в судовому засіданні надала пояснення аналогічні до викладених представником відповідача ОСОБА_2

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2014 року, постановленої у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, було визнано мирову угоду укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 30 жовтня 2015 року (а.с. 6-7). Вказана ухвала суду є чинною.

Відповідно до п.п. 3.1 мирової угоди ОСОБА_3 зобов'язується передати ОСОБА_5 картину ОСОБА_6 «Марковкина на льду».

Пунктом 3.2 мирової угоди ОСОБА_5 зобов'язується в момент передачі цієї картини передати ОСОБА_3 картину ОСОБА_6 «Я никогда не хочу быть тореадором».

Згідно із ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі та за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Відповідно до ст. 208 ЦПК України судові рішення викладаються у формі ухвали, рішення, постанови.

Виходячи зі змісту зазначених норм та правової природи поняття «мирова угода», порядку її визнання судом з постановленням відповідної ухвали, між сторонами виникають визначені ними у мировій угоді зобов'язання, а тому діючим ЦПК України в основу мирової угоди покладено принцип добровільності як на її укладення так і виконання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вищевказаною мировою угоду строк передачі ОСОБА_5 ОСОБА_3 картини «Я никогда не хочу быть тореадором» не визначений, як і не визначений строк передачі ОСОБА_3 ОСОБА_5 картини «Марковкина на льду».

11 червня 2015 року позивач ОСОБА_3 направив на адресу відповідача ОСОБА_5 вимогу про виконання нею зобов'язання щодо передачі йому картини ОСОБА_6 «Я никогда не хочу быть тореадором» і одночасно прийняти від нього виконання зобов'язання щодо передачі відповідачці ОСОБА_4 картина «Марковкина на льду» 22 червня 2015 року о 18.30 (а.с. 8). Вказану вимогу відповідач ОСОБА_4 отримала 15.06.2015 року.

Відповідач ОСОБА_3 від виконання свого зобов'язання по передачі картини позивачу і отримання від нього іншої картини 22 червня 2015 року відмовилася, зазначивши, що дана дата є незручною для неї, про що 16.06.2015 року направила ОСОБА_3 відповідь на його вимогу (а.с. 10). Одночасно у цій відповіді відповідач вказала, що ОСОБА_3 не виконуються п.п. 2.5, 2.6 Мирової угоди і за захистом своїх прав вона буде звертатися до суду та правоохоронних органів.

Вказана відповідь відповідачки позивачем ОСОБА_3 отримана.

В обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог ОСОБА_3 позивачка та її представники посилаються на ст. 594 ЦК України «Право притримання».

Притримання, відповідно до ст. 546, 594-597 ЦК України, є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Ч.ч. 1, 2 статті 594 ЦК України встановлено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказане положення Цивільного кодексу України, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові, при цьому, здійснює володіння річчю, але не має права користування нею.

У такому випадку кредитор наділений, по-перше, правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; по-друге, правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі.

Тобто, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі.

Як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів:

- існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується);

- законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володіння;

- факт порушення боржником основного зобов'язання.

Право на застосування ретентором саме цього способу забезпечення виконання зобов'язання, як і стосовно всіх інших видів забезпечення, виникає з моменту невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Причому, право кредитора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч.1 ст. 595 Цивільного кодексу України, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення кредитора, який не передає річ, у відповідності до ст. 612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦК України, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень… Докази надаються сторонами та іншими особами, що приймають участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для прийняття рішення по справі і за якими у сторін та інших осіб, які приймають участь у справі, виникає спір.

Відповідачкою та її представниками не надано належних та припустимих доказів на підтвердження того, що позивач ОСОБА_3 належним чином не виконує взяті на себе зобов»язання за мировою угодою.

З наданої суду представником відповідача ОСОБА_7 копії повідомлення ОСОБА_4 про зупинення виконання зобов'язання згідно п. 3.2, 3.3 мирової угоди вбачається, що таке повідомлення було складено відповідачкою лише 01 жовтня 2015 року, тобто також більше ніж через два місяця після звернення позивача до суду з цим позовом (а.с. 29-30).

Доказів отримання позивачем ОСОБА_3 повідомлення про притримання ані відповідачкою, ані її представниками суду не надано.

Таким чином, доводи відповідача та її представників щодо прва притримати майно на підставі ст. 594 ЦК України спростовуються викладеним та не можуть прийматися судом до уваги.

Положеннями ст. ст. 16, 20 ЦК України передбачено право особи захистити своє порушене право шляхом звернення до суду. При цьому право на захист особа здійснює на свій розсуд. В даному випадку позивач фактично просить про захист його порушеного права шляхом спонукання до виконання мирової угоди та зобов'язання передати йому в натурі картину, зазначену в мировій угоді.

З урахуванням викладеного вище суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243 грн. 60 коп.

На підставі ст.ст. 15, 16, 509, 526, 530, 613, 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_4 передати ОСОБА_3 картину ОСОБА_6 «Я никогда не хочу быть тореадором».

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська