ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" листопада 2015 р. Справа № 918/1214/15
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Лунька О.І., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб Сиру" (далі - Товариство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 588 938 грн. 11 коп.,
за участі представників:
позивача: Хоменка О.О. за дов. від 14 квітня 2015 року № 14-04/2015,
відповідача: не з'явився,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У жовтні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов дистрибуторського договору № КП-474, укладеного 2 січня 2013 року між ним та Підприємцем, останньому згідно видаткових накладних було передано у власність продукти харчування на загальну суму 399 331 грн. 87 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, заборгувавши таким чином позивачу 342 705 грн. 42 коп., останній, посилаючись на статті 525, 526, 530, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємця вищезазначену суму боргу, а також 74 236 грн. 92 коп. пені, три проценти річних у розмірі 9 393 грн. 16 коп. та 162 602 грн. 61 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року порушено провадження у справі № 918/1214/15 та призначено її до розгляду на 10 листопада 2015 року.
Ухвалою суду від 10 листопада 2015 року розгляд справи відкладено на 24 листопада 2015 року.
Представник позивача у судовому засіданні 24 листопада 2015 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у призначені судові засідання, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33016, АДРЕСА_1. Факт отримання Підприємцем вищезазначених судових документів підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень з власноручним підписом відповідача (а.с. 61, 93).
Отже, за змістом вищезазначеної норми Підприємець завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих Товариством документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
2 січня 2013 року між позивачем та Підприємцем був укладений дистрибуторський договір № КП-474, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до цього договору від 1 липня 2013 року № 1, від 7 серпня 2013 року № 2, від 20 грудня 2013 року № 3, від 28 лютого 2014 року № 4 та від 31 грудня 2014 року, сторони дійшли згоди про об'єднання своїх зусиль для створення та розвитку системи постачання населення передбаченою цим договором продукцією, а також просування даної продукції та території дистрибуції (а.с. 16-35).
Вказаний договір, а також додаткові угоди до нього, підписані уповноваженим представником Товариства та Підприємцем, а також скріплені печатками цих суб'єктів господарювання.
За умовами пункту 2.1.1 даного договору постачальник зобов'язався постачати Підприємцю продукцію виключно для її подальшого перепродажу останнім на умовах цієї угоди, а відповідач, у свою чергу, - приймати зазначену продукцію та оплачувати її вартість в порядку та на умовах, наведених у вказаному правочині.
Відповідно до пункту 3.1 договору територією дистрибуції є місто Рівне, Рівненська область, місто Луцьк, Волинська область.
Пунктом 4.6 даної угоди передбачено, що підписана сторонами видаткова (товарна) накладна є невід'ємним додатком до даного договору, де сторони підтверджують свою згоду з умовами поставки відповідної партії продукції. Підписана сторонами видаткова (товарна) накладна чи товарно-транспортна накладна є документами, що підтверджують передачу продукції постачальником та прийняття продукції дистрибутором.
Відповідно до пункту 10.1 цього договору, з урахуванням додаткової угоди до вказаного правочину від 31 грудня 2014 року, останній вступає в дію з моменту підписання його сторонами та засвідчення печатками і діє до 31 березня 2015 року включно.
Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного дистрибуторського договору позивач поставив відповідачу продукти харчування на загальну суму 399 331 грн. 87 коп. (у т.ч. ПДВ). Вказана поставка була здійснена за наступними видатковими накладними: від 19 серпня 2014 року № КС000007294 на суму 29 853 грн. 18 коп., від 26 серпня 2014 року № КС000007750 на суму 29 848 грн. 15 коп., від 2 вересня 2014 року № КС000008329 на суму 35 491 грн. 13 коп., від 16 вересня 2014 року № КС000009423 на суму 31 319 грн. 39 коп., від 23 вересня 2014 року № КС000009977 на суму 31 219 грн. 84 коп., від 30 вересня 2014 року № КС000010534 на суму 19 712 грн. 82 коп., від 7 жовтня 2014 року № КС000011123 на суму 33 174 грн. 96 коп., від 14 жовтня 2014 року № КС000011912 на суму 23 865 грн. 96 коп., від 4 листопада 2014 року № КС000014332 на суму 39 788 грн. 10 коп., від 11 листопада 2014 року № КС000015041 на суму 28 513 грн. 38 коп., від 18 листопада 2014 року № КС000015859 на суму 32 811 грн. 02 коп., від 25 листопада 2014 року № КС000016517 на суму 33 786 грн. 24 коп. та від 17 лютого 2015 року № КС000003406 на суму 29 947 грн. 70 коп.
Зазначений факт підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями підписаних між сторонами вищезазначених видаткових накладних (а.с. 36-48).
Водночас частина вищенаведеної продукції, поставленої Підприємцю, на загальну суму 56 626 грн. 45 коп. була повернута останнім Товариству за накладними на повернення товару від 9 вересня 2014 року № 55 на суму 9 489 грн. 38 коп., від 18 вересня 2014 року № 56 на суму 7 546 грн. 93 коп. та від 23 вересня 2014 року № 131 на суму 39 590 грн. 14 коп. Копії цих накладних також наявні у матеріалах справи (а.с. 49-51).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за дистрибуторським договором від 2 січня 2013 року № КП-474 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
У пункті 5.2 договору сторони погодили, що дистрибутор зобов'язується оплатити поставлену продукцію шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше спливу наданої постачальником відстрочки платежу, зазначеної у пункті 5.3 договору.
За змістом пункту 5.3 вказаного правочину постачальник надає дистрибутору відстрочку платежу, яка складає 26 календарних днів з дати відвантаження партії продукції для перевезення та фіксується у відповідній видатковій (товарній) накладній на певну партію продукції.
Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Підприємець взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару у встановлений строк не виконав, заборгувавши таким чином Товариству, з урахуванням вартості повернутої відповідачем продукції, 342 705 грн. 42 коп. Даний факт додатково підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою позивача від 10 листопада 2015 року про суму заборгованості Підприємця за вищенаведеним договором (а.с. 89).
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Товариством за дистрибуторським договором від 2 січня 2013 року № КП-474, яка складає 342 705 грн. 42 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємець на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищенаведеним договором в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої йому продукції, Товариство просило суд стягнути з Підприємця 74 236 грн. 92 коп. пені, нарахованої у період з 15 вересня 2014 року по 16 вересня 2015 року на відповідні суми боргу по кожній спірній накладній окремо згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 10).
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 11.3 дистрибуторського договору від 2 січня 2013 року № КП-474 передбачено, що у випадку, якщо дистрибутор порушує умови оплати продукції, постачальник має право нарахувати останньому пеню за прострочення оплати поставленої продукції у розмірі 10 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Товариством, є арифметично вірним, відповідає положенням договору, а також не перевищує встановленого законом граничного розміру вказаної штрафної санкції, позовна вимога про стягнення з Підприємця 74 236 грн. 92 коп. пені також підлягає задоволенню.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Товариство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 9 393 грн. 16 коп., нараховані у період з 15 вересня 2014 року по 21 жовтня 2015 року на відповідні суми боргу по кожній спірній накладній окремо згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 11). Також позивач просив стягнути з Підприємця 162 602 грн. 61 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказані суми основного боргу з вересня 2014 року по жовтень 2015 року відповідно до розрахунку Товариства (а.с. 12).
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлені Товариством до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних суми компенсаційних виплат також підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин даний позов підлягає задоволенню.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33016, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб Сиру" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 119, ідентифікаційний код: 36413692) 342 705 (триста сорок дві тисячі сімсот п'ять) грн. 42 коп. основного боргу, 74 236 (сімдесят чотири тисячі двісті тридцять шість) грн. 92 коп. пені, 162 602 (сто шістдесят дві тисячі шістсот дві) грн. 61 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 9 393 (дев'ять тисяч триста дев'яносто три) грн. 16 коп., а також 8 834 (вісім тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 08 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27 листопада 2015 року
Суддя Є.В. Павленко
Судове рішення № 53821453, Господарський суд Рівненської області було прийнято 24.11.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 918/1214/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: