Рішення № 53799223, 17.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4386/15

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Процик М.В., Сєвєрова Є.С.,

при секретарі судового засідання Решетник М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Чернікової Любові Ігорівни на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

31 грудня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило постановити рішення щодо звернення стягнення на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_3, посилаючись на невиконання відповідачкою належним чином зобов'язань за кредитним договором №1501\0408\71-058 від 24 квітня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 і ВАТ «Сведбанк» (т. 1, а.с.2-3).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» було відмовлено (т. 1, а.с.178-179).

27 березня 2015 року представник Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Чернікова Любов Ігорівна подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року. В обґрунтування представник посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права. А саме на те, що на виконання ухвал Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2014 р. та 27 серпня 2014 р. щодо надання письмових доказів, представником для огляду суду були надані відповідні нотаріально посвідчені копії необхідних документів. Щодо запиту суду про надання оригіналів акту прийому-передачі прав вимоги на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги з додатками, укладеного 25 травня 2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк»; первинних документів про отримання ПАТ «Сведбанк» за договором від 25 травня 2012 р. сум фінансування, які підлягають сплаті ПАТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги, - то на думку апелянта, така інформація є конфіденційною, у зв'язку із чим остання не могла бути надана суду першої інстанції. Таким чином, представник Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» вказував, що позивачем було у повному обсязі виконано вимоги ст. 60 ЦПК України, а тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позовних вимог банку (т.1, а.с.190-194).

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, посилався на те, що суду першої інстанції було надано для огляду нотаріально посвідчені копії всіх документів, які підтверджують право вимоги, проте він не прийняв їх до уваги.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, звертав увагу суду на те, що позивачем не було надано доказів про наявність у нього права вимоги, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Слухання справи неодноразово відкладалось, а в процесі розгляду справи оголошувались перерви, оскільки в процесі перевірки доводів апеляційної скарги було витребувано за клопотанням сторін (т. 1, а.с. 227-228, т.2, а.с. 9-10) додаткові матеріали на доведення права переходу вимоги, а також інші матеріали на підтримання та/або спростування доводів апеляційної скарги (т.1, а.с. 242-243, т.2, а.с. 25-30), які були приєднані до матеріалів справи (т.2, а,с.2-6; 14-18; 52-59).

При цьому в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, за клопотанням сторін, було повторно оглянуто нотаріально посвідчену копію договору купівлі-продажу вимоги та додатків до нього, про що зроблено позначки на відповідних аркушах справи (т.2, а.с. 71-75).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з прийняттям нового рішення по суті заявлених позовних вимог виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено заявлених позовних вимог, ухвала суду щодо витребування доказів не було виконано, а тому суд погодився з доводами відповідача щодо недоведеності позовних вимог та відмовив повністю в задоволенні позову.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 2 Постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Рішення сулу першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Колегія суддів не погоджується з оцінкою зібраних по справі доказів в суді першої інстанції, а також встановленням та оцінкою обставин справи виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 24 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3 уклали кредитний договір №1501\0408\71-058, за умовами якого ОСОБА_3 був наданий кредит у сумі 67 590 доларів США для придбання нерухомості - квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_3 зобов'язалась повернути всю суму кредиту до 24 квітня 2023 року шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому договором - в сумі 807 доларів США (т.1, а.с. 18-21). У якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_3 24 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір № 1501\0408\71-058-2-1, за умовами якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., належну відповідачці на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року (т.1, а.с.25-28).

Вказані обставини стороною відповідача не заперечуються.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, до якого було включена вимога за кредитним договором №1501/0408/71-058 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 та іпотечним договором № 1501/0408/71-058-Z-1 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 (т.1, а.с.9; т.1, а.с. 110-198).

15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, до якого була включена вимога за кредитним договором №1501/0408/71-058 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 та іпотечним договором № 1501/0408/71-058-Z-1 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 (т.1, а.с. 10-16, 72-85). До матеріалів справи було приєднано копію витягу з реєстру боржників (т.1, а.с 89), копія акту приймання - передачи вимог до вказаного договору (т.1, а.с. 67), копія додатку з переліком боржників (т.1, а.с.70, т.1, а с. 168). Відповідно вважати позов недоведеним у суду першої інстанції підстав не було. Таким чином висновок суду про недоведеність вимог позивача був передчасний та був зроблений без ретельного вивчення матеріалів цивільної справи. Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази містять інформацію про фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, служать засобом встановлення істотних для справи обставин. Відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Як роз'яснив ВСУ в п. 11 Постанови Пленуму від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді цивільних справ слід виходити із наданих сторонами доказів. Разом з тим у разі, коли сторони і інші особи, що беруть участь у справі, не в змозі зібрати докази, а без них правильно вирішити справу неможливо - по їх клопотанню суд приймає заходи до витребування таких доказів. При цьому якщо у суду є певні сумніви щодо повноти наданих доказів - документів, то вказаний недолік повинен був усунутий судом першої інстанції в порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Через порушення судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції змушений був усувати вказані недоліки, зокрема здійснювати доповнення наданих по справі документів, а також перевіряти їх справжність за клопотанням представника відповідача. Зокрема, до матеріалів справи було приєднано копії витягів з реєстру відступлення прав вимоги від 25.05.2012 року щодо кредитного договору №1501\0408\71-058 від 24 квітня 2008 року (т.2, а.с. 2-6), копії витягів та актів щодо прав вимоги (т.2, а.с. 14-19), докази сплати покупної ціни (т.2, а.с. 71-75). Окремо колегія суддів зауважує, що зробивши акцент на процедурі виконання прийнятих на себе зобов'язань за договорами купівлі-продажу між банками, та на доказах його фактичного виконання, суд першої інстанції не звернув увагу, що на дійсність вимоги, яка відступалась позивачу, вказані обставини не впливають.

Згідно ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку перед новим кредитором до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, котрі підтверджують факт виникнення та існування зобов'язальних правовідносин між первісним кредитором та боржником, платіжні та інші фінансові документи. Боржник по справі та його представник, обравши процесуальну позицію невизнання права нового кредитора, не надали доказів виконання кредитного зобов'язання його правопопереднику. Навпаки, з пояснень сторін вбачається, що відповідач виконував прийняті на себе зобов'язання і новому кредитору, проте через втрати економічної можливості став оспорювати дійсність права вимоги. При цьому жоден з договорів купівлі-продажу прав вимоги недійсним у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Оскільки внаслідок невиконання прийнятих на себе позичальником зобов'язань утворилась заборгованість за строковим поверненням кредитних коштів та за сплатою відсотків за користування кредитом, а досудову вимогу банку відповідачка залишила без задоволення, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_3

Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право на звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено п.п. 12.1-12.3 договору іпотеки (т.1, а.с.25-28).

Відповідно до п.38 Постанови Пленуму ВСС України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5 від 30.03.2012 року, у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, то на підставі п.п 1,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує прийняте судове рішення та приймає нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів вказує на наступне. Згідно з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності з 07.06.14 р. протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Колегія суддів здійснивши перевірку умов застосування вказаного закону вважає, що існуючи між сторонами правовідносини підпадають під дію вказаного закону. Так, кредит був виданий в іноземній валюті (п.1.1 кредитного договору (т.1, а.с. 18), інше нерухоме майно у відповідача відсутнє (т. 1, а.с. 248), загальна площа квартири, яка знаходиться в іпотеці складає 43,6 кв.м. (т.1, а.с. 45). Відомості про те, що відповідач підпадає під дію Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та на нього не розповсюджується вищевказаний закон в матеріалах справи відсутні. Будь-які інші дані, щоб спростовували вставлені судом обставини сторонами не надані. Відповідно рішення суду щодо звернення стягнення на майно не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно зі ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.п. 1, 3, 4 ч. 1. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Чернікової Любові Ігорівни - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року - скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити

Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру під номером АДРЕСА_1 що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 43, 6 кв.м., житловою площею 30, 1 кв.м., яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-банка» ( 01001, м.Київ, вул. Десятинна, 4/6, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р 37396000000004), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1501/0408/71-058 від 24.04.2008 року, яка станом на 01.10.2013 р. становить 463 979, 10 грн. та складається з заборгованості: за кредитом - 452 823, 91 грн.; по відсотках - 9 983, 18 грн.; пеня - 1 172, 01 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження» з початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (01001, м Київ, вул. Десятинна, 4/6, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р 37396000000004) судові витрати у розмірі 3 441, 00 грн.

Рішення суду щодо звернення стягнення на майно не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

Є.С. Сєвєрова

М.В. Процик