Рішення № 53789934, 25.11.2015, Оболонський районний суд міста Києва

25.11.2015 Справа № 756/14595/14-ц

Справа пр. №2/756/728/15

ун. №756/14595/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Великохацької В.В.

при секретарях - Бабаку М.Г., Приходько І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про усунення від права на спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1998 року по червень 2008 року.

До складу спадкового майна входить квартира АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_2, квартира АДРЕСА_3, гаражний бокс НОМЕР_1 на АДРЕСА_4, автомобіль марки "Volkswagen Passat", державний номер НОМЕР_2.

У 2008 році у ОСОБА_9 діагностували рак шлунка, з 28.05.2008 року по 18.06.2008 року ОСОБА_9 перебувала у Державній установі "Національний Інститут раку". У період перебування ОСОБА_9 у лікарні до неї приїхали її мати ОСОБА_7, сестра ОСОБА_4, племінники ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які почали проживати у квартирі АДРЕСА_3, а позивач тимчасово переїхав до своєї матері.

Як стверджував позивач, ОСОБА_9 під час відвідування її у лікарні повідомила ОСОБА_1 про намір заповісти належне їй на праві власності майно йому та свої матері і сестрі. Позивач вказав, що після виписки ОСОБА_9 з лікарні остання 21.06.2008 року повідомила по телефону ОСОБА_1, що її племінники викликали нотаріуса і попросила приїхати до неї. Однак, ОСОБА_1 стверджує, що відповідачі не впустили його до квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.

Після смерті ОСОБА_9 позивач дізнався, що остання на випадок своєї смерті склала заповіт, згідно якого заповіла все своє майно ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_1 вказав, що відповідачі умисно перешкоджали ОСОБА_9 скласти заповіт на його ім'я, чим сприяли виникненню у них самих права на спадкування та/або збільшення їх частки у спадщині.

З цих підстав позивач просив суд усунути ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті ОСОБА_9, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, на квартиру АДРЕСА_2, на квартиру АДРЕСА_3, гаражний бокс НОМЕР_1 на АДРЕСА_4, автомобіль марки "Volkswagen Passat", державний номер НОМЕР_2.

До початку розгляду справи по суті представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог та просив суд усунути ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті ОСОБА_9; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, на квартиру АДРЕСА_2, на квартиру АДРЕСА_3, гаражний бокс НОМЕР_1 на АДРЕСА_4, автомобіль марки "Volkswagen Passat", державний номер НОМЕР_2; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6, що посвідчений 03.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н.В.; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5, що посвідчений 26.01.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хрипун О.В.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просили суд позов задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, та просили суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав письмові заперечення проти позову, в яких також просив суд розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 та ОСОБА_9 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1998 року по червень 2008 року, що встановлено рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.02.2009 року (а.с.9-12). Відповідачка ОСОБА_4 є сестрою ОСОБА_9, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 - племінниками ОСОБА_9, а ОСОБА_7 - матір'ю ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим 24.06.2008 року відділом реєстрації смерті у м. Києві (а.с.15).

До складу спадкового майна входить квартира АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_2, квартира АДРЕСА_3, гаражний бокс НОМЕР_1 на АДРЕСА_4, автомобіль марки "Volkswagen Passat", державний номер НОМЕР_2, що належали за життя ОСОБА_9 (а.с.18-20, 79-81).

У відповідності до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Ч.2 ст.1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

На випадок своєї смерті ОСОБА_9 склала заповіт від 21.06.2008 року, яким вона заповіла належне їй на праві власності майно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в рівних долях кожному. Даний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Король А.В. і зареєстрований у реєстрі за №131 (а.с.16-17).

Таким чином, спадкоємцями за заповітом після померлої ОСОБА_9 є її мати ОСОБА_7, її сестра ОСОБА_4 та її племінники ОСОБА_2, ОСОБА_3

Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Ч.1 ст.1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадщину після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7, прийняли в установлений ч.1 ст.1270 ЦК України строк та в установленому ст.1269 цього Кодексу порядку - шляхом подання до нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини.

Згідно з ч.2 ст.1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині. Зазначені у ч.1,2 ст.1224 ЦК України незаконні дії повинні бути здійснені умисно. З цього, зокрема, випливає, що незважаючи на те, що ч.2 статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця в судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного здійснення і як наслідок - про усунення спадкоємця від права на спадкування.

Як вбачається з виписки із медичної карти хворого на злоякісне новоутворення Державної установи "Національний інститут раку", ОСОБА_9 з 28.05.2008 року по 18.06.2008 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у цьому закладі, їй діагностували рак шлунка (а.с.13-14).

Позивач у своїй позовній заяві зазначив, що в період перебування в лікарні до ОСОБА_9 приїхали її мати ОСОБА_7, сестра ОСОБА_4, племінники ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які почали проживати у квартирі АДРЕСА_3, а він тимчасово переїхав до своєї матері. Крім того, позивач стверджував, що під час відвідування ОСОБА_9 у лікарні, остання повідомила його про намір скласти заповіт, згідно якого заповісти все належне їй на праві власності майно позивачу, своїй матері та сестрі. ОСОБА_1 також зазначив, що після виписки ОСОБА_9 з лікарні, вона 21.06.2008 року зателефонувала позивачу, повідомила його про те, що її племінники викликали нотаріуса, та попросила приїхати до неї. Однак, зі слів позивача, відповідачі не впустили його та сусідів ОСОБА_9 до квартири.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Безспірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 мала намір включити позивача до кола спадкоємців за заповітом, останнім не надано, також ОСОБА_1 не посилається на жодні письмові докази, що підтверджують вищезазначені обставини. Крім того, як вбчається з матеріалів справи, ОСОБА_9 склала заповіт 21.06.2008 року, а померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто у період з 22.06.2008 року по 23.06.20085 року вона мала можливість змінити або скасувати заповіт, однак нею цього зроблено не було.

Посилання позивача на той факт, що відповідачі 21.06.2008 року не впустили його до квартири АДРЕСА_3, не можуть бути належним доказом того, що відповідачі будь-яким чином впливали на спадкодавця при складанні заповіту.

Крім того, позивачем та його представником не зазначено, хто саме з відповідачів чинив ОСОБА_1 перешкоди у намаганні потрапити до квартири, не наведено конкретних обставин, за яких відповідачі перешкоджали ОСОБА_9 скласти заповіт на користь позивача. Також ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовано, як саме перешкоджання у його зустрічі з ОСОБА_9, якщо воно мало місце, може бути підставою для усунення відповідачів від права на спадкування.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.12.2011 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа - ГУЮ в м. Києві, про визнання заповіту недійсним (а.с.94). Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18.04.2012 року згадане рішення залишено без змін (а.с.95). Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_9 за життя не визнавалася обмеженою у цивільній дієздатності або ж недієздатною. Також судом встановлено, що ОСОБА_9 21.06.2008 року свідомо оформляла заповіт, усвідомлювала значення своїх дій, могла ними керувати та мала повне право на заповіт.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.04.2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа - ГУЮ в м. Києві, про визнання заповіту недійсним відмовлено (а.с.98-100).Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18.04.2012 року вказане рішення залишено без змін (а.с.101-102). Вказаним рішенням встановлено, що заповіт від 21.06.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Король А.В., підписаний самою ОСОБА_9, а тому він відповідає вимогам ст.203 ЦК України.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.11.2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22.01.2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? частину спільного майна відмовлено у зв'язку з недоведеністю участі позивача у придбанні спірного майна (а.с.111-114).

Також рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10.06.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24.09.2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з недоведеністю того, що спірне майно було придбане с внаслідок спільної праці позивача та ОСОБА_9, які об'єдналися для спільної діяльності (а.с.117-120).

Як пояснили в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16, вони не можуть з впевненістю стверджувати, що ОСОБА_1 21.06.2008 року чинились перешкоди у складанні ОСОБА_9 заповіту, також їм не відомо про те, що ОСОБА_9 мала намір скласти заповіт, згідно якого все належне їй на праві власності майно вона бажала заповісти ОСОБА_1, своїй матері та сестрі.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона не знала про намір ОСОБА_9 скласти заповіт, яким все своє майно остання хотіла заповісти ОСОБА_1, своїй матері та сестрі. Свідок вказала, що їй невідомо про будь-які перешкоди, які чинили відповідачі ОСОБА_1 21.06.2008 року у його намаганні потрапити до квартири ОСОБА_9 Крім того, ОСОБА_17 зазначила, що ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями та навіть коли останній навідувався у лікарню до ОСОБА_9, він перебував у стані алкогольного сп'яніння.

Отже, обставини вчинення заповіту, складання його нотаріусом зі слів ОСОБА_9 та підпис його останньою в присутності нотаріуса, а також те, що заповіт відповідає її волі, не підлягають доказуванню, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачі будь-яким чином впливали на заповідача при складанні заповіту з метою позбавити позивача права на спадщину.

Таким чином, позивачем та його представником не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідачі умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню у них права на спадкування або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не обгрунтовані жодним чином і вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1, на квартиру АДРЕСА_2, на квартиру АДРЕСА_3, гаражний бокс НОМЕР_1 на АДРЕСА_4, автомобіль марки "Volkswagen Passat", державний номер НОМЕР_2.

Так, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно вимог ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які є спадкоємцями за заповітом, прийняли спадщину у встановлений законом строк та у порядку, передбаченому законодавством, та отримали свідоцтва про право власності на майно, а тому у позивача відсутнє право на спірне майно в порядку спадкування за законом.

Не підлягають також задоволенню вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6, що посвідчений 03.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н.В. та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5, що посвідчений 26.01.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хрипун О.В., з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 станом на момент продажу спірних квартир були власниками вищезгаданих квартир (а.с.173-175, 229-230, 233, 244-250), а тому як власники мали право ними розпоряджатися, а відтак посилання позивача на відсутність у них права на розпорядження спадковим майном є необгрунтованим.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

На думку позивача, відповідачі під час укладення договорів купівлі-продажу квартир ввели ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в оману, оскільки у них було відсутнє право власності на спірні квартири.

З даним твердженням позивача погодитись не можна, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6, що посвідчений 03.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н.В. та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5, що посвідчений 26.01.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хрипун О.В., відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були власниками даних квартир, на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, посвідчених державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прокопенко Н.Ф. 26.12.2014 року за реєстровими №9-2819, №9-2820 та №9-2821, про що зазначено в договорах купівлі-продажу. Крім того, в даних договорах купівлі-продажу квартир зазначено, що особи сторін договорів встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 квартир, що відчужуються, перевірено (а.с.229-230, 233).

Ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9 роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Ст.60 ЦПК України покладено на кожну із сторін обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Позивач та його представник не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі при укладенні договорів купівлі-продажу від 03.02.2015 року та від 26.01.2015 року навмисно ввело в оману ОСОБА_6 та ОСОБА_5 щодо обставин, які мають істотне значення.

Крім того, позивач ОСОБА_1 не був стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу, а тому задоволення позову в цій частині не може відновити будь-яких порушених прав позивача.

Норми ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст.215,216 ЦК України. Отже, у позивача відсутні правові підстави пред'являти позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, стороною яких він не був.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст.ст.15, 16, 203, 215, 216, 230, 317, 1216, 1217, 1220, 1222-1224, 1233, 1236, 1269, 1268-1270 Цивільного кодексу України, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Великохацька