Постанова № 53778158, 04.11.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року №810/3554/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Макаренко К.Ю., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта В0849 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А2167 про зобов'язання Військової частини А2167 звільнити ОСОБА_1, старшого солдата, у зв'язку з закінченням терміну дії контракту з 29 травня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2167 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, строком на три роки. У зв'язку із закінченням строку дії контракту позивач неодноразово звертався до командування військової частини А2167 з рапортами про припинення дії контракту та звільнення, однак, у задоволенні таких вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

У якості підстави для відмови відповідач посилається на положення частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якою передбачено, що у разі настання особливого періоду дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.

Позивач вважає, що наразі підстави, з якими закон пов'язує можливість продовження контракту на проходження військової служби понад встановлені строки відсутні, тому відмова відповідача у його припиненні є протиправною.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що у зв'язку з оголошенням Указом Президента України від 17 березня 2014 року за №303/2014, від 6 травня 2014 року за № 454/2014, від 21 липня 2014 року за №607/2014 та від 14 січня 2015 року за №15/2015 часткової мобілізації, настав та існує особливий період. За таких обставин, продовження контракту позивача понад встановлені строки відповідно до наказу №260 від 21 грудня 2014 року цілком відповідає приписам частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», і підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.

У судові засідання, призначені на 02.09.2015, 09.09.2015, 21.09.2015, з'явились позивач та його представник, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях 21 вересня 2015 року та 13 жовтня 2015 року проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалами суду від 2 вересня 2015 року, 9 вересня 2015 року, 21 вересня 2015 року, 13 жовтня 2015 року та 22 жовтня 2015 року судом були витребувані необхідні для розгляду справи документи, у зв'язку з чим провадження у справі зупинялось.

У судове засідання, призначене на 4 листопада 2015 року, сторони не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Разом з тим, матеріали справи містять клопотання сторін про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 4 листопада 2015 року первісного відповідача - військову частину А2167, у зв'язку із зміною найменування, замінено на належного - військову частину польова пошта В0849.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2167 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі також Контракт) (а.с. 13-14).

За умовами Контракту ОСОБА_1 зобов'язувався проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та Контрактом.

Пунктом 3 Контракту встановлено, що Контракт є строковим та укладений строком на три роки. Відповідно до пункту 4 Контракту сторони не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту зобов'язуються укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні.

Наказом командира 72 окремої гвардійської механізованої бригади від 27 грудня 2011 року №39-ПМ ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом строком на три роки з 27 грудня 2011 року до 27 грудня 2014 року та призначено музикантом оркестру, ВОС - 917271А (а.с. 70).

Судом встановлено, що у період з 27 грудня 2011 року по 17 грудня 2012 року ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А2167 на посаді музиканта оркестру. З 17 грудня 2012 року по 23 лютого 2015 року на посаді старшого стрільця механізованого взводу військової частини А2167.

У період з 1 травня 2014 року по 31 липня 2014 року позивач приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької області, що підтверджується довідкою військової частини В0849 від 8 серпня 2014 року №2070 (а.с. 15). Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 16).

27 грудня 2014 року наказом командира військової частини польова пошта В0849 №260 строк військової служби ОСОБА_1 за контрактом продовжено до видання указу «Про демобілізацію». Строк дії контракту понад встановлений час продовжено на підставі частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 71).

З 23 лютого 2015 року позивач знаходиться в розпорядженні військової частини польова пошта В0849 (дійсне нове умовне найменування військової частини А2167).

2 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини польова пошта В0849 з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку дії контракту (а.с. 17).

На вказаний рапорт позивачу командуванням військової частини В0849 усно роз'яснено положення чинного законодавства та повідомлено про неможливість звільнення з військової служби.

У цей же день позивач звернувся до командира військової частини польова пошта В0849 із запитом про надання інформації щодо підстав, які перешкоджають припиненню Контракту та відмови у звільненні з військової служби (а.с. 18-20).

Разом з тим, відповіді на зазначений письмовий запит позивач не отримав. Як вбачається з письмових заперечень відповідача, про підстави неможливості припинення контракту ОСОБА_1 роз'яснено в усному порядку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача припинити дію Контракту та звільнити ОСОБА_1 з військової служби, позивач звернувся до суду.

Виходячи з приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За змістом частини 2 статті 23 Закону №2232-XII для громадян України з числа осіб рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється тривалістю 3 роки.

Відповідно до пункту «б» частини 2 статті 26 Закону №2232-XII звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом проводиться на підставах, передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За приписами частини 6 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт «а»).

Разом з цим, у силу положень частини 9 статті 23 Закону у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Таким чином, закінчення строку дії контракту є підставою для його розірвання, у випадку якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту, при цьому, можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку законодавець пов'язує виключно з настанням особливого періоду.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого допускається продовження строку контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

17 березня 2014 року Виконуючим обов'язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов'язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу В.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом Виконуючого обов'язки Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України № 1240-VІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України № 1240-VІІ від 6 травня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 7 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу В.о. Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 становила 45 діб: з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 2014 року по 22 серпня 2014 року.

Резюмуючи викладене, суд зазначає, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент закінчення строку дії Контракту, а саме 27 грудня 2014 року, та станом на момент звернення позивача до командира військової частини В0849 з рапортом про звільнення від 2 липня 2015 року, особливий період в Україні не діяв.

За таких обставин, підстави, з якими Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» пов'язує можливість продовження контракту понад встановлені строки - відсутні, відтак відмова відповідача у припиненні Контракту не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Стосовно зауважень відповідача з приводу того, що 23 лютого 2015 року

ОСОБА_1 залишив місце служби у м. Волноваха Донецької області та без наказу безпосередніх військових начальників прибув до пункту постійної дислокації військової частини польова пошта В0849 у м. Біла Церква, суд зауважує таке.

Так, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про переведення

ОСОБА_1 на службу, або для виконання бойового завдання у м. Волноваху Донецької області, хоча такі докази суд неодноразово витребовував, зокрема, ухвалами від 13 жовтня 2015 року та 22 жовтня 2015 року.

На неодноразові вимоги суду відповідач також не надав належних доказів, що свідчили б про проходження ОСОБА_1 військової служби та його переміщення у період з моменту продовження Контракту по 23 лютого 2015 року.

Суд також критично ставиться до доводів відповідача про те, що позивач з травня 2015 року взагалі не з'являється на службу, оскільки такі твердження спростовуються наданими відповідачем доказами. Як вбачається з витягу з журналу вечірніх перевірок військової частини польова пошта В0849 за травень 2015 року, позивач був присутній на вечірній перевірці 2-3, 5-6, 10, 22-23, 26-27 травня 2015 року, а у період з 12 по 20 травня 2015 року перебував у відпустці (а.с. 94-95).

Відповідно до пункту 15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення) з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Приписами пункту 16 Положення визначено, що право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського складу надається, зокрема, посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади.

У відповідності до пункту 35 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):

1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "г", "е", "є", "ж", "и", "і" та "ї" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

2) за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "д" і "з" частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Підпунктом «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що у зв'язку із закінченням строку контракту контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби.

Отже, рішення військовослужбовця про розірвання контракту за умови закінчення його строку є підставою для припинення військової служби за контрактом на підставі пункту «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Приймаючи до уваги, що строк дії Контракту позивача з Міністерством оборони України сплинув 27 грудня 2014 року, а позивач не виявив бажання продовжувати службу у складі Збройних Сил України, про що повідомив відповідача рапортом, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання Контракту від 27 грудня 2011 року.

За таких обставин, вимоги позивача про зобов'язання військової частини польова пошта В0849 звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд не погоджується з визначеною позивачем датою, з якої необхідно звільнити ОСОБА_1 з військової служби, а саме - з 29 травня 2015 року. Суд зазначає, що датою звільнення військовослужбовця у зв'язку із закінченням строку дії контракту є дата відповідного наказу по особовому складу, а можливість звільнення з військової служби попереднім числом чинним законодавством не передбачена.

Задовольняючи вимоги позивача суд також виходив з того, що чинним законодавством України передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України з урахуванням особливостей, встановлених чинним законодавством.

Разом з тим, у цілях інтересів держави у сфері національної безпеки гарантовані військовослужбовцям конституційні права та свободи можуть бути обмеженими.

Однак, будь-які обмеження щодо реалізації прав і свобод осіб, що проходять військову службу, у тому числі продовження строку дії контракту у зв'язку з настанням особливого періоду, можуть бути вжиті державою у разі якщо це має законні цілі, відповідає нагальній суспільній необхідності і такі обмеження співрозмірні переслідуваній меті.

Слід наголосити, що продовження строку дії контракту на проходження військової служби в особливий період пов'язане з виконанням громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно продовження строку військової служби за контрактом в особливий період повинно бути також пов'язаним з існуванням дійсної, реальної загрози безпеки держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування.

У даному разі призупинення реалізації конституційних прав позивача шляхом продовження строку проходження ним військової служби в умовах відсутності мобілізації чи воєнного стану, а відтак і особливого періоду та за умов відсутності станом на момент розгляду справи обставин вираженої іноземної військової агресії є неспіврозмірним та не відповідає критеріям пропорційності.

Судом також враховано, що на момент звернення ОСОБА_1 з рапортом про звільнення так і на момент розгляду справи позивач проходить військову службу у військовій частині польова пошта В0849 за місцем постійної дислокації у м. Біла Церква, при цьому, як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини В0849 від 3 травня 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду артиста першої категорії оркестру військової частини.

Судом встановлено, що після залишення зони проведення антитерористичної операції у серпні 2014 року позивач до виконання бойових завдань не залучався.

Приймаючи до уваги викладене, зважаючи на те, що позивач виконав конституційний обов'язок щодо захисту України, її незалежності та територіальної цілісності, що підтверджується відповідною довідкою про участь позивача в антитерористичній операції та посвідченням учасника бойових дій, та враховуючи закінчення строку дії Контракту і небажання позивача продовжувати військову службу, суд дійшов висновку про необґрунтованість відмови відповідача припинити Контракт.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, що спростували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Оскільки дана постанова вимагає від відповідача вчинення певних дій, суд вважає за необхідне встановити для суб'єкта владних повноважень-відповідача строк для подання звіту про виконання вказаної постанови протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 73,08 грн. згідно квитанції №ПН185910 від 11.08.2015 (а.с.2).

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 73,08 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань військової частини польова пошта В0849.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати військову частину польова пошта В0849 звільнити ОСОБА_1, старшого солдата з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 27 грудня 2011 року.

3. В іншій частині в задоволені адміністративного позову відмовити

4. Стягнути судовий збір у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три грн. 08 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - військової частини польова пошта В0849 (ідентифікаційний код 08267926).

5. Зобов'язати військову частину польова пошта В0849 протягом місяця з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.