Рішення № 53774410, 17.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 311/4545/14-ц

провадження № 22-ц/778/5960/15

головуючий у 1 інстанції: Носик М.А.

суддя-доповідач: Осоцький І.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Осоцького І.І.

суддів: Кухаря С.В.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Буримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Запорізький залізорудний комбінат», Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Василівського районного відділу, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_4, зазначивши, що 06.08.1983 року він уклав шлюб з відповідачем по справі, який за рішенням суду було розірвано. Але після розірвання шлюбу з кінця листопада 1996 року позивач продовжував проживати з відповідачем.

На підставі рішення адміністрації Закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» та профспілкового комітету позивачу було виділено дві кімнати АДРЕСА_1, де відповідач зареєстрована з 23 листопада 2007 року.

З початку травня 2013 року відповідач покинула місце реєстрації та стала фактично проживати за іншою адресою у м. Дніпрорудне, Василівського району, Запорізької області.

В утриманні кімнат, їх ремонті, оплаті послуг за комунальні платежі, відповідач участі не приймає, реєстрації відповідачки в квартирі змушує позивача сплачувати за неї кошти в той час коли вона не користується та не проживає в ній вже понад півтора року.

У зв'язку з зазначеним, позивач просив суд визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 та зняти її з реєстраційного обліку.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

ОСОБА_3подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307, п.4 ч. 1.ч. 2 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення. Підставами для зміни рішення суду є неправильне застосування норм матеріального права, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд правильно виходив із необгрунтованості заявлених ним позовних вимог, але помилково вважав про нерозповсюдження на виниклі праовідносини вимог норм ст., ст.71,72 ЖК України.

Судом встановлено, що 06.08.1983 року сторони перебували у шлюбі, який за рішенням суду було розірвано, але і після розірвання шлюбу, з кінця листопада 1996 року, позивач продовжував проживати з відповідачем.

На підставі рішення адміністрації Закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» та профспілкового комітету позивачу було виділено дві кімнати АДРЕСА_1, де відповідач зареєстрована з 23 листопада 2007 року.

З початку травня 2013 року відповідач не проживає за вищевказаним місцем своєї реєстрації.

Згідно ст. ст. 6, 127 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 затверджене Примірне положення про гуртожитки, яким відповідно до ст. 131 ЖК України визначається порядок користування гуртожитком, зокрема, можливість збереження права користування жилою площею у гуртожитку при тимчасовій відсутності деяких категорій громадян (п.13 Примірного положення).

Разом з тим, а також відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 71, 72 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалася жила площа.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Матеріали справи не свідчать про наявність передбачених ст.71 ЖК України підстав для визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки надані позивачем докази на обґрунтування своїх вимог не підтверджують відсутність відповідача з травня 2013 року понад шість місяців без поважних причин у кімнаті АДРЕСА_1.

Спірне кімнати АДРЕСА_1 надавалося позивачу ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» на склад сім"ї із 3-х осіб, в тому числі і на ОСОБА_4, яку і до теперішнього часу зареєстровано за зазначеною адресою /а.с. 42 /.

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Право на повагу до житла гарантує і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Отже, відповідно до зазначених правових норм особа, яка вселився в жиле приміщення на законних підставах (ордеру), має обґрунтовану презумпцію права на користування жилим приміщенням.

А відтак позовні вимоги, направлені на позбавлення відповідача права користування жилим приміщенням, могли бути задоволені лише на підставі переконливих, взаємоузгоджених і неспростовних доказів у справі.

Відповідно до ст., ст. 10, 60 ЦПК України розгляд і вирішення справ в порядку цивільного судочинства здійснюється на засадах змагальності та свободи сторін у наданні доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення.

Доводи позивача про відсутність ОСОБА_4 у спірному жилому приміщенні понад шість місяців підряд без поважних причин не підтверджені доказами, які позивач повинен був надати відповідно до вимог ст. ст.10, 60 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 три разі у вересні 2013 року, а саме: 02.09.2013р., 07.09.2013р., 30.09.2013 р. зверталася до ДІМ Дніпрорудненського МВМ Василівського ВР ГУМВС України Запорізької області з питанням усунення конфліктної сітуації, яка склалася у зв"язку з неможливостю спільного проживання колишнього подружжя у гуртожитку / а.с.40-42 /.

З ухвали апеляційного суду Запорізької області від 27.05.2014 року, якою залишено без змін рішення Василівського районного суду Запорізької області від 03.04.2013 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім"єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна сумісно нажитим та поділ набутого під час спільного проживання майна слідує, що в жовтні 2013 року внаслідок неможливості вирішити питання про розподіл набутого під час спільного проживання майна ОСОБА_4 звернулася з таким питання до суду/ а.с.78-79 /.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність ОСОБА_4 з травня 2013 року понад шість місяців у кімнаті АДРЕСА_1 пов"язана з поважними причинами, якими є конфліктні відносини між нею та позивачем щодо неможливості пільного проживання колишнього подружжя у гуртожитку та щодо поділу набутого під час спільного проживання майна.

Отже рішення суду про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_3 позову підлягає зміні в частині правового обгрунтування відмови у його задоволенні, яким є недоведеність передбачених ст.71 ЖК України підстав для визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщення.

Доводи апелянта про те, що відповідач є колишнею його дружиною, що остання не є працівником ПАТ «Запорізький залізорудний комбінат» і має частку приватизованого житла за іншою адресою за наявності встановлених у справі поважних причин відсутності відповідача на місцем реєстрації не дать підстав для задоволення заявленого позову.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, бо не грунтуються на вимогах норм діючого законодавства і тому не можуть бути віднесені до правових підстав для задоволення заявленого у цій справі позову ОСОБА_3.

Керуючись ст., ст. 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2015 року у цій справі змінити в частині правового обгрунтовуння відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Запорізький залізорудний комбінат», Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Василівського районного відділу, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: