Рішення № 53773460, 19.11.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/5752/14-ц Провадження № 22-ц/773/825/15 Головуючий у 1 інстанції: Панасюк С.Л. Категорія: 48 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю. ,

суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Свистун О.В.,

при секретарі - Лимарі Р.С.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на спільне майно подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності вказаного договору, поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 1998 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та ними було придбано майно, щодо якого після розірвання шлюбу вони не дійшли згоди про його поділ. Зазначала, що за час шлюбу ними набуто у власність рухоме майно, а саме: автомобіль марки «FIAT SCUDO 2.0 D», 2006 року випуску, якого відповідач без її згоди продав своєму синові ОСОБА_4, та меблева стінка «Борис», пральна машина «LG-WD-8015ONP», пилосос «SAMSUNG» моделі SC4023, двокамерний холодильник «Атлант», які знаходяться у її квартирі АДРЕСА_1, тому з урахуванням змінених позовних вимог та з урахуванням залишення без розгляду частини позовних вимог, просила: визнати спільною сумісною власністю автомобіль марки «FIAT SCUDO 2.0 D», 2006 року випуску, вартістю 168113 грн., визнати за нею право власності на 1/2 частку у спільному сумісному майні,визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «FIAT SCUDO 2.0 D», 2006 року випуску, укладений 02 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зобов'язати ОСОБА_4 передати вказаний автомобіль попередньому власнику ОСОБА_3 та провести його поділ між ОСОБА_3 та нею, виділивши йому автомобіль, а їй стягнути з відповідача компенсацію у розмірі вартості ? частки зазначеного автомобіля в сумі 77906 грн.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просив провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: меблеву стінку «Борис», набір меблів для кухні, пральну машинку марки «LG-WD-8015ONP», пилосос «SAMSUNG» моделі SC4023, двокамерний холодильник «Атлант», холодильник, газову плиту, жіноче шкіряне пальто, жіночий золотий ланцюжок, будівельні матеріали, використані для ремонту квартири,належної позивачці, та облаштування балкону в цій квартирі, а також для ремонту дачі ОСОБА_1 та будівельні матеріали, використані для будівництва житлового будинку, який належить дочці ОСОБА_1, в рівних частках. При цьому просив в порядку компенсації стягнути з відповідачки ОСОБА_1 в його користь ? частку вартості зазначеного майна в розмірі 40850 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано, що автомобіль марки «FIAT SCUDO 2.0 D», 2006 року випуску, набутий ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як подружжям під час шлюбу і належав їм на праві спільної сумісної власності .

Визнано за ОСОБА_1 ? частки у праві власності на зазначений автомобіль.

Стягнуто зі ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 43133,70 грн. грошової компенсації вартості ? частки вказаного автомобіля.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено повністю.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити в повному об'ємі, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки сторонами не оскаржується рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог за первісним позовом, тому в цій частині судом апеляційної інстанції рішення не переглядається.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки спірний автомобіль був придбаний сторонами під час шлюбу, тому згідно з вимогами ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України, є спільним майном подружжя, так як законом презюмується, що будь-яке майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, суд виходив із того, що ним не було доведено факт належності йому спірного майна та не надано доказів на підтвердження вартості майна, яке просить поділити.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів у повній мірі не може погодитися з огляду на таке.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 30 жовтня 1998 року зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2014 року.

В суді належними та допустимими доказами доведено, що у період шлюбу сторонами було придбано майно, в тому числі автомобіль марки «FIAT SCUDO 2.0 D», 2006 року випуску, меблеву стінку «Борис», пральну машину «LG-WD-8015ONP», пилосос «SAMSUNG» моделі SC4023, двокамерний холодильник «Атлант».

Позивач ОСОБА_1 зазначала, що 02 квітня 2013 року їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 без її згоди як співвласника автомобіля подав заяву до Ковельського ВРЕВ УДАІ УМВС України у Волинській області про зняття його з обліку для подальшої реалізації. Крім того, в цей же день на підставі Довідки-рахунку № ДП 1610895 від 02.04.2013 р. вказаний автомобіль був зареєстрований на ім'я ОСОБА_4.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Вирішуючи позов, суд дійшов обґрунтованого висновку, що виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого, тобто діє презумпція спільного майна подружжя.

Посилання апелянта, що ним було придбано спірний автомобіль за власні кошти, виручені з продажу у 2006 році належного йому на праві приватної власності автомобіля, не можуть бути прийняті судом до уваги, так як дана обставина ним не доведена та є припущенням. Суду не надано доказів, що саме ці кошти через тривалий час - у 2012 році були ним використані для оплати за автомобіль, тому оскільки спірний автомобіль хоча й був зареєстрованим за відповідачем, але придбаний за спільні кошти подружжя.

Відповідно до ст.57 СК України передбачено, що лише майно, набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування чи за кошти, що належали йому особисто, може вважатися особистою приватною власністю, а згідно з ч.3 ст.61 СК, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. У зв'язку з цим колегія суддів не бере до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на боргову розписку ОСОБА_3 як на підставу визнання спірного автомобіля його особистою приватною власністю, оскільки відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ствердили в суді, що гроші були позичені для придбання автомобіля, який в подальшому використовувався з метою заробітку в інтересах сім'ї .

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь - яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Встановивши, що спірний автомобіль придбано за час шлюбу та за спільні кошти подружжя, суд дійшов до правильного висновку про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

За змістом ст. 65 CK України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У пункті 23 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Звернуто увагу судів на те, що при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Пунктом 30 цієї ж Постанови передбачено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Судом встановлено, що спір про поділ майна подружжя існує, позивачці не було відомо про намір чоловіка продати спірний автомобіль своєму синові - ОСОБА_4, її згода на продаж автомобіля відсутня, позивачка стверджує, що її права як співвласника порушені, тому намагається повернути кошти за відчужений автомобіль зі ОСОБА_3, а тому суд дійшов законного висновку про наявність у позивачки права на відповідну компенсацію її частки у відчуженому чоловіком майні.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Зі змісту первісного та зустрічного позовів вбачається, що сторони просили присудити їм з іншої сторони грошову компенсацію, що слід розуміти як їх згоду.

Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів ,їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини,які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 під час розгляду справи, як в першій так і в апеляційній інстанції, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, доказів про належність спірного автомобіля особисто йому та доказів про дійсну вартість усього вказаного ним майна, зазначеного в позовній заяві, тому колегія суддів вважає обґрунтованою відмову в задоволенні частини його позовних вимог.

З огляду на вказані норми закону не підлягають до задоволення вимоги ОСОБА_3 щодо включення до поділу як спільного майна подружжя холодильника вартістю 2000 грн., набору меблів для кухні, газової плити, та будівельних матеріалів для обладнання дачі і незавершеного будівництвом будинку дочки ОСОБА_1, оскільки наявність такого майна на час припинення шлюбних відносин між сторонами позивачем за зустрічним позовом не доведено жодними належними та допустимими доказами.

Як визначено ст. 156 Житлового Кодексу України, члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню житла та придомової території і проведенню ремонту.

Отже, з огляду на зазначені норми, щодо поділу будівельних матеріалів для обладнання балкону та квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, де сторони разом проживали протягом більш як шістнадцять років перебування у шлюбі, колегія суддів розцінює це як витрати на поточний ремонт зазначеного жилого приміщення, і вони не можуть бути визнані в розумінні спільного сумісного майна подружжя, тому в цій частині також вимоги не можуть бути задоволені.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Отже, виходячи з наведених норм, не підлягає поділу і є особистою приватною власністю дружини жіноче шкіряне пальто та жіночий золотий ланцюжок, які були включені ОСОБА_3 до переліку спільного майна подружжя.

Однак, висновки суду відносно відмови у поділі спільного сумісного майна, а саме пилососа «SAMSUNG» моделі SC4023, меблевої стінки «Борис», холодильника «Атлант» та пральної машини «LG-WD-8015ONP», щодо яких ОСОБА_1 не заперечила та є в матеріалах справи відповідні докази, не відповідають вимогам закону, тому підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" вартість спільного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що спірне майно, а саме: пилосос «SAMSUNG» моделі SC4023, меблева стінка «Борис», холодильник «Атлант» та пральна машина «LG-WD-8015ONP» придбані ними під час подружнього життя, що визнала в суді інша сторона ОСОБА_1 Оскільки згоди щодо вартості зазначеного майна між сторонами не було досягнуто, тому в ході розгляду справи в апеляційній інстанції апелянтом заявлено клопотання про визначення вартості майна шляхом проведення відповідної експертизи .

Згідно з висновком судової товарознавчої експертизи № 7770-7772 від 30 вересня 2015 року Волинського відділення Львівського ЛНДІСЕ встановлено, що ринкова (дійсна) вартість досліджуваних об'єктів, що знаходяться у квартирі АДРЕСА_1, станом на час проведення експертизи з врахуванням технічного стану та нормативним відсотком зношення за час експлуатації становить 4425,00 грн., а саме: пилосос «SAMSUNG» моделі SC4023-190,00 грн., меблева стінка «Борис» - 3430,00 грн., та пральна машина «LG-WD-8015ONP» - 805,00 грн.

Сторони в суді апеляційної інстанції дійшли згоди щодо вартості холодильника «Атлант», який ними було оцінено в сумі 4500 грн.

Отже, вартість майна, яке фактично відійшло ОСОБА_1 і знаходиться в її квартирі, та яким на даний час вона користується, становить 8925 грн., а тому вартість ? частки цього майна складає 4462,50 грн. І тому, оскільки зазначена сума є не досить значною, та врахувавши, що судом першої інстанції вирішено стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 як компенсацію половину вартості відчуженого без її згоди автомобіля в сумі 43133,70 грн., колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про стягнення грошової компенсації вартості ? частки у спільному сумісному майні подружжя зі ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 підлягають задоволенню, тобто підлягає стягненню сума 4462,50 грн.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову у розмірі 4462,50 грн. В іншій частині зустрічні позовні вимоги є необґрунтовані і тому не підлягають до задоволення. А рішення суду першої інстанції в решті слід залишити без змін.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки ОСОБА_3 звільнений від оплати судового збору, тому зі ОСОБА_1 в дохід держави слід стягнути 243,60 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2015 року в даній справі в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_1 у власність:

- холодильник «Атлант» вартістю 4500 грн.;

- пилосос «SAMSUNG» моделі SC4023вартістю 190 грн.;

- меблеву стінку «Борис» вартістю 3430 грн.;

- пральну машину «LG-WD-8015ONP» вартістю 805 грн., а всього на суму 8925 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у спільному сумісному майні подружжя в розмірі 4462 (чотири тисячі чотириста шістдесят дві) гривні 50 копійок.

В решті зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: