Ухвала суду № 53768402, 09.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,

при секретарі Лознян О.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», ОСОБА_3, про визнання недійсним наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

УСТАНОВИЛА:

Унікальний номер справи: 761/11891/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12110/2015Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.В квітні 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в якому просила визнати недійсним наказ ДП «Адміністрація морських портів України» №111-к 3-1 від 07.04.2015 року «Про припинення трудового договору», поновити ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «Адміністрація морських портів України», визнати недійсним запис №18 в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення на підставі п.6 ст.36 КЗпП України у зв'язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці, а також просила стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30000 грн. В обґрунтування позову зазначала, що її звільнення із займаної посади провідного юристконсульта відділу договірної роботи служби організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «Адміністрація морських портів України» є незаконним та безпідставним, оскільки під час звільнення були грубо порушені норми трудового законодавства та її права, так як вона є членом профспілкового комітету, а при вирішенні питання про звільнення працівника, який є членом профспілкового комітету необхідна згода профспілки, яка профспілкою надана не була, відповідач не надав Первинній профспілковій організації наказ про зміну умов трудового договору позивачки для попереднього ознайомлення. Вказувала, що фактично у відповідача не відбулося зміни в організації виробництва і праці, що стало підставою для її повідомлення про зміну істотних умов праці, з чим позивач не погодилась, і як наслідок цього була звільнена. Під час розгляду справи судом, відповідно до ст.ст. 35, 36 ЦПК України, було залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3, оскільки саме він, як керівник, підписав наказ про звільнення позивача з роботи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України», ОСОБА_3, про визнання недійсним наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що ухвалюючи рішення, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема те, що на момент винесення наказу № 18-к, Відповідач не видавав будь-яких інших наказів чи розпоряджень щодо проведення змін у структурі Служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи, введення нових або скорочення існуючих посад. Жодних наказів або розпоряджень щодо проведення державної реєстрації змін місцезнаходження Відповідача не має. До цього часу продовжують діяти договори оренди приміщень за адресою АДРЕСА_1, в яких, зокрема, розташовувався і відділ організації процедур закупівель.

Вказує, що Первинна профспілкова організація ДП «АМПУ» абсолютно обґрунтовано відмовило у звільненні Позивача, оскільки подання надійшло від Відповідача до закінчення встановленого строку, протягом якого Позивач має самостійно визначитись щодо згоди або відмови від продовження роботи через зміну істотних умов праці.

Зазначає, що 12.06.2015 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/3388/15-ц, провадження №2/761/3207/2015, визнано незаконним наказ Голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 23 січня 2015 року № 18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників».

Оскільки, на думку апелянта, наказ від 23.01.2015 № 18-К винесено з численними грубими порушенням законодавства України про працю та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», тому є незаконним, у зв'язку з цим, надане Позивачу 04.02.2015 р. повідомлення від 26.01.2015 № 02-03/19 про зміну істотних умов праці працівників ДП «АМПУ» також ж є незаконним, оскільки вказане Повідомлення було видане Відповідачем на підставі незаконного наказу.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 66-П від 01.07.2013 року, з 02.07.2007 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ДП «Адміністрація морських портів України» на посаду заступника начальника Відділу по роботі з персоналом, організації праці та заробітної плати за переведенням з Міністерства інфраструктури України.

Згідно з наказом №133-П від 24.09.2013 року, позивачка була переведена на посаду старшого інспектора відділу по роботі з персоналом служби управління персоналом.

Відповідно до наказу №83-П від 24.02.2014 року, ОСОБА_1 була переведена на посаду провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи.

Також встановлено, що 23.01.2015 року головою ДП «АМПУ» був виданий наказ № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників». Даний наказ був прийнятий з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, створення умов для підвищення продуктивності праці працівників апарату управління ДП «АМПУ» шляхом розміщення їх робочих місць у приміщеннях, закріплених за ДП «АМПУ» у м.Одесі, а також забезпечення економного та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства.

Як вбачається зі змісту наказу, вирішено провести в апараті управління ДП «АМПУ» зміни в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць працівників апарату управління ДП «АМПУ» служби організації закупівель та здійснення договірної роботи й інспектора з запобігання і протидії корупції, які розміщуються в орендованих приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1, до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: АДРЕСА_2.

У зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, п.1 оскаржуваного наказу, було вирішено перенести робочі місця, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до наказу на службу управління персоналом було покладено обов'язок ознайомити під особистий підпис всіх працівників служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи і інспектора з запобігання і протидії корупції, робочі місця яких за посадами визначені за адресою м.Київ, пр-т.Перемоги,14, з цим наказом та повідомленням про наступну ) зміну істотних умов, а у разі незгоди працівників від продовження роботи в нових умовах праці здійснити заходи по припиненню трудового договору згідно з законодавством.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання п.3 наказу ДП «АМПУ» № 18-К від 10.02.2015 року позивачку ОСОБА_1, яка працювала на посаді провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби організації закупівель та здійснення договірної роботи, було ознайомлено з наказом під особистий підпис 10.02.2015 року (а.с.7).

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно ч.1 та ч.2 вказаної статті Кодексу переведення працівника в іншу місцевість відбувається за його згодою.

Також враховано судом першої інстанції, що пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зі змісту зазначених норм вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці, а не лише повідомлення працівника в установлений законом строк, оскільки вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2012 року у справі N 6-59цс12.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з тексту наказу №18-к від 23.01.2015 року, зміна в організації виробництва і праці та зміна істотних умов праці працівників ДП «АМПУ» проводиться з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, в результаті чого було прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з м.Києва до м.Одеса.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в ДП «АМПУ» відбулась зміна в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць певних працівників апарату Управління підприємства з м.Києва до м.Одеси.

Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.

Зокрема доводи апелянта про те, що 12.06.2015 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/3388/15-ц, провадження №2/761/3207/2015, визнано незаконним наказ Голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 23 січня 2015 року № 18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників», спростовуються наступним.

Встановлено судом апеляційної інстанції, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року в справі №22-ц/796/10114/2015апеляційну скаргу виконуючого обов'язки Голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання незаконними та скасування наказу та повідомлення відмовлено.

Мотивуючи вказане рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що видачею наказу керівник підприємства висловив свій намір про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників, про що позивач була повідомлена. Разом з тим на момент звернення до суду позивач продовжувала працювати на підприємстві, тобто реалізація цього наказу ще не відбулася. Позивачем не було зазначено, а судом не було встановлено, в чому саме полягає порушення її прав видачею цього наказу.

Інші доводи апеляційної скарги відносно того, що Первинна профспілкова організація ДП «АМПУ» абсолютно обґрунтовано відмовило у звільненні Позивача, оскільки подання надійшло від Відповідача до закінчення встановленого строку, протягом якого Позивач має самостійно визначитись щодо згоди або відмови від продовження роботи через зміну істотних умов праці, також не знайшли свого підтвердження зважаючи на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Суд першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, прийшов до висновку, що є виключні підстави погодження з виборним профспілковим органом, серед яких відсутнє погодження наказу про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників, а тому правових підстав для застосування вказаної норми Кодексу саме до наказу №18-к, на незаконність якого посилається позивачка як на підставу позову, судом в даному випадку не встановлено. При цьому доводи апелянта про те, що наказ №18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» на стадії проекту не був погоджений та завізований головою профспілкового комітету, що на її думку суперечить Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ», затвердженому Наказом ДП «АМПУ» від 23.07.2014 року №155, то судом першої інстанції встановлено, що до підпункту 2 пункту 1 вказаного наказу щодо візування проектів розпорядчих документів з питань управління персоналом були внесені зміни наказом від 26.12.2014 року № 283. Після внесення змін вказаний підпункт Порядку викладено в редакції, яка містить чіткий перелік питань, з яких проекти розпорядчих документів потребують візування певних служб, в тому числі і голови профспілкового комітету. Необхідність погодження всіх проектів розпорядчих документів з питань управління персоналом даним Порядком (зі змінами) не передбачена, а також на відміну від попередньої редакції не міститься посилання про необхідність візування проектів документів «..інших питань з особового складу, організації праці...».

Зважаючи на вищевказане, доводи апелянта, що наказ №18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» суперечить вимогам ч.2 ст. 252 КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», колегія суддів вважає безпідставними, а вказаний наказ в даний час в судовому порядку незаконним не визнаний та не скасований, крім того, позивачкою в даному судовому провадженні, відповідно до її позовних вимог, він не оспорюється.

З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що

що наказ відповідача №18-к від 23.01.2015 року ДП «АМПУ», на незаконність якого позивачка посилається, як на підставу визнання її звільнення незаконним, містить зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці, які фактично мали місце на підприємстві і які мають відношення поряд з іншими посадами до посади, яку обіймала позивачка.

Згідно п.6 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Разом з тим, з наказом №18-к від 23.01.2015 року ДП «АМПУ», позивачка була повідомлена під особистий підпис 10.02.2015 року.

Відповідно до ч.З ст.252 КЗпП України, звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Встановлено судом першої інстанції, що позивачка є членом виборного профспілкового органу, у зв'язку з чим 10.03.2015 року начальник служби управління персоналом ДП «АМПУ» направив на адресу Первинної і профспілкової організації ДП «Адміністрація морських портів України» подання з проханням надати згоду на звільнення з роботи провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_1 на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи через зміну істотних умов праці (а.с.15).

Листом від 23.03.2015 року №14 Первинна профспілкова організації ДП «Адміністрація морських портів України» повідомила ДП «АМПУ», що подання є необгрунтованим, оскільки до профспілки подання надійшло менш ніж за два місяці до звільнення позивачки з роботи, а також оскільки на даний час в суді оскаржується наказ позивача № 18-к від 23.01.2015 року, у зв'язку з чим відсутні підстави для звільнення провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ» ОСОБА_1 за п.6 ст. 36 КЗпП України, тому профспілка не надає згоди на звільнення останньої з роботи (а.с. 11-12).

Не зважаючи на вказаний лист, Наказом №111-к 3-1 від 07.04.2015 року позивачку звільнено із займаної посади провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби - організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ» на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (а.с.34).

Частиною 7 статті 43 КЗпП України передбачено, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Колегія суддів, зазначає, що відповідно до ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме, рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Згідно правової позиції Верховного Суду України в справі № 6-163цс14, відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і частини другої статті 252 КЗпП України однією з гарантій можливості здійснення працівниками підприємства, установи, організації обраних до складу виборної профспілкової організації своїх повноважень є заборона притягнення їх до дисциплінарної відповідальності без попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є.

Згідно із частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

За аналогією правило частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід застосувати й до передбачених частиною другою статті 252 КЗпП України, частиною другою статті 41 цього Закону випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників - членів виборних профспілкових органів до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що Листом від 23.03.2015 року №14 Первинна профспілкова організації ДП «Адміністрація морських портів України» необгрунтовано відмовила відповідачу у наданні згоди на звільнення позивачки за п.6 ст. 36 КЗпП України, оскільки у вказаному листі не надано оцінки тим доводам, що були зазначені в поданні від 10.03.2015 року, а посилання на недотримання двомісячного строку між зверненням з поданням до профспілки та датою звільнення позивачки є необгрунтованим відповідно до норм закону, оскільки така вимога існує для попередження працівника про наступне звільнення, а не профспілки, що і було зроблено відповідачем.

Зважаючи на те, що позивачка під особистий підпис за два місяці до звільнення була ознайомлена з наказом ДП «Адміністрація морських портів України» №18-К від 23.01.2015 року «Про зміну в організації виробництва і правці та зміну істотних умов праці працівників», від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці відмовилася, вказаний наказ на даний час є чинним, Первинна профспілкова організації ДП «Адміністрація морських портів України», необгрунтовано відмовила відповідачу у наданні згоди на звільнення позивачки з роботи, колегія суддів погоджується, що позивачку правомірно було звільнено з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України, без згоди на таке звільнення профспілки, членом виборного органу якої являється ОСОБА_1, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнати недійсним наказу ДП «АМПУ» № 111-к 3-1 від 07.04.2015 року «Про припинення трудового договору» та поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ».

Також вірним є висновок суду першої інстанції відносно того, що судом не приймаються до уваги посилання позивачки на порушення відповідачем її прав у зв'язку з невчасною видачою трудової книжки та ознайомленням з наказом про її звільнення, оскільки вказані обставини не впливають на вирішення питання щодо законності звільнення позивачки за п.6 ст. 36 КЗпП України.

Разом з тим, оскільки позивачка була звільнена з роботи на законних підставах, підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та внесення змін в запис про її звільнення в трудовій книжці не вбачається.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язківка і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи, що судом не встановлено з боку відповідача порушення трудових прав позивачки при її звільненні, то судом не вбачається законних підстав для задоволення позову і в частині відшкодування моральної шкоди позивачеві.

Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.

Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: