Постанова № 53768196, 23.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа № 914/2140/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

СуддівГриців В.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засіданняОштук Н.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства б/н від 09.09.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4272/15 від 22.09.2015 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2015року

у справі №914/2140/15 (суддя Щигельська О.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, м. Львів

до Комунального підприємства «Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства», м. Самбір, Львівська область

про стягнення 50 958,45 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність №502-4279/2 від 25.12.2014 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 представник (довіреність б/н від 01.09.15 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.08.2015 р. частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Львівобенерго, м. Львів (надалі Позивач) до Комунального підприємства «Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства», м. Самбір, Львівська область (надалі Відповідач) про стягнення 50 958,45 грн. Стягнуто з Відповідача на користь ПАТ «Львівобленерго» 14568,60 грн. пені, 1269,34 грн. 3% річних, 35089,44 грн. індексу інфляції та 1 825,89 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач Комунальне підприємство «Самбірське виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства», не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу б/н від 09.09.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4272/15 від 22.09.2015 року), в якій посилається на те, що останнє прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а саме:

судом, на думку Скаржника, не в повній мірі дано оцінку тому, що уклавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію спожиту у січні, лютому, березні 2015 р. за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, сторони дійшли згоди про заміну порядку і строків взаєморозрахунків за придбану електричну енергію протягом визначеного періоду, а тому вважає що немає підстав стверджувати про порушення Відповідачем строків оплати отриманої електричної енергії, передбачених договором, та притягати Відповідача до відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат, процентів річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання.

Дані обставини Скаржник вважає безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та просить прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач ПАТ «Львівобленерго» у відзиві б/н і б/д (вх. № апеляційного суду 01-04/6513/15 від 16.10.2015 р.) та в письмових поясненнях, б/н і б/д (вх. № апеляційного суду 01-04/7368/15 від 20.11.2015 р.) заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що із спільних протокольних рішень, підписаних відповідно до вимог постанови КМ України від 11.01.2005 р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій» КП «Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» не було його учасником. Таким чином вважає, що спільні протокольні рішення не змогли змінити порядок і строк проведення розрахунків, який передбачений Договором №90122, укладеним між КП «Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства та ПАТ «Львівобленерго». Спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію за своєю правовою природою в аспекті їх змісту та форми, не є правочинами, спрямованими на зміну умов Договору в тому числі щодо порядку і строків розрахунку за поставлену електроенергію. Відтак вважає, що наявність спільних протокольних рішень не припиняє зобов»язальних правовідносин сторін відповідно до Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання і не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» та п.4.2.1. Договору. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 р. поновлено строк Самбірському виробничому управлінню водопровідно-каналізаційного господарства б/н від 09.09.2015 р. на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 19.08.15 р. у справі №914/2140/15 (а.с.74-75).

В подальшому, ухвалою суду від 23.09.2015 р. прийнято апеляційну скаргу КП «Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства» б/н від 09.09.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4272/15 від 22.09.2015 року) на рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2015року у справі №914/2140/15 та призначено до розгляду в судове засідання на 19.10.2015 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів Гриців В.М. та Кордюк Г.Т. (а.с.76).

За клопотання представника Скаржника в судовому засіданні 19.10.2015 р. оголошено перерву до 09.11.2015 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів Гриців В.М. та Кордюк Г.Т. (а.с.111).

09.11.2015 р. в канцелярію суду представником Скаржника подано аналіз останньої судової практики що стосується спільних протокольних рішень.

Розпорядженням голови суду від 09.11.2015 р. у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кордюк Г.Т. в склад колегії по розгляду справи №914/2140/15 господарського суду Львівської області введено суддю Юрченка Я.О. (а.с.115).

Відтак у зв»язку із зміною складу колегії (головуючий суддя Давид Л.Л., судді Гриців В.М. та Юрченка Я.О.) оголошено перерву до 23.11.2015 р. з метою повного та всестороннього дослідження всіх обставин справи (а.с.116).

В судовому засіданні 23.11.2015 р. представники сторін підтримали свої доводи і заперечення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на неї та додатковими поясненнями, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Львівської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

15.03.2006 р. ВАТ «Львівобленерго» (ПАТ «Львівобленерго», Постачальник) та Комунальним підприємством «Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №90122 (а.с.32-39), розділом 1 якого встановлено, що Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а Споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

У відповідності до п.2.3.3 Договору, Споживач зобовязується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Додатком №2 від 31.01.2011 р. до договору №90122 від 15.03.2006р. встановлено, що розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії (п.2). Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період (п.4). Рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку (п.6).

Матеріалами справи встановлено, що протягом 2014-2015 років Позивачем виставлено наступні рахунки на оплату за активну енергію: №300301/16094-1 за січень 2014 року на суму 142212,92 грн., який отримано Відповідачем 15.01.2014 р. (а.с.15) та повністю оплачений 31.01.2014 р.; №300302/18176-1 за лютий 2014 року на суму 138706,66грн., який отримано Відповідачем 17.02.2014р. (а.с.16) та повністю оплачений 28.02.2014р.; №300303/20268-1 за березень 2014 року на суму 117103,33грн., який отримано Відповідачем 17.03.2014р. (а.с.17) та повністю оплачений 07.04.2014 р.; №300304/22379-1 за квітень 2014 року на суму 123008,00грн., який отримано Відповідачем 15.04.2014р. (а.с.18) та повністю оплачений 06.05.2014р.; №300305/24462-1 за травень 2014 року на суму 126454,48грн., який отримано Відповідачем 15.05.2014р. (а.с.19) та повністю оплачений 03.06.2014р.; №300306/26609-1 за червень 2014 року на суму 128182,43грн., який отримано Відповідачем 16.06.2014р. (а.с.20) та повністю оплачений 02.07.2014р.; №300307/28669-1 за липень 2014 року на суму 115932,97грн, який отримано Відповідачем 15.07.2014р. (а.с.21) та повністю оплачений 04.08.2014р.; №300408/30773-1 за серпень 2014 року на суму 114683,54грн, який отримано Відповідачем 15.08.2014р. (а.с.22) та повністю оплачений 27.08.2014р.; №300409/32819-1 за вересень 2014 року на суму 128646,47грн., який отримано Відповідачем 15.09.2014р. (а.с.23) та повністю оплачений 24.09.2014р.; №300410/34976-1 за жовтень 2014 року на суму 122972,85грн., який отримано Відповідачем 15.10.2014р. (а.с.24) та повністю оплачений 30.10.2014р.; №300411/37011-1 за листопад 2014 року на суму 144566,90 грн., який отримано Відповідачем 14.11.2014р. (а.с.25) та повністю оплачений 28.11.2014р.; №300412/39004-1 за грудень 2014 року на суму 165872,28 грн., який отримано Відповідачем 15.12.2014 р. (а.с.26) та повністю оплачений 27.01.2015р.; №300401/41135-1 за січень 2015 року на суму 258693,81грн., який отримано Відповідачем 15.01.2015р. (а.с.27) та повністю оплачений 29.01.2015р.; №300402/43439-1 за лютий 2015 року на суму 181730,47 грн., який отримано Відповідачем 16.02.2015р. (а.с.28) та повністю оплачений 14.04.2015р.; №300403/45486-1 за березень 2015 року на суму 146298,98грн., який отримано Відповідачем 16.03.2015р. (а.с.29) та повністю оплачений 20.04.2015р.; №300504/47574-1 за квітень 2015 року на суму 316366,18грн., без зазначення дати отримання Відповідачем (а.с.30), який повністю оплачений 27.04.2015р.; №300505/49767-1 за травень 2015 року на суму 69377,81 грн., який отримано Відповідачем 15.05.2015 р. (а.с.31) та повністю оплачений 27.05.2015 р. Дані обставини Відповідачем не заперечені і не спростовані.

Пунктом 7 додатку №2 від 31.01.2011р. до договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

ПАТ «Львівобленерго» за неналежне виконання КП «Самбірським ВУВКГ» взятих на себе за договором зобовязань в частині своєчасної оплати зумовило звернення до суду із позовною заявою про стягнення із останнього 14 568,60 грн. пені, 1 300,41грн. 3% річних та 35 089,44 грн. індексу інфляції (а.с.11-14).

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду керувалась наступним.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Згідно ч. ч. 1-2 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов»язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання , що ним використовується.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, що кореспондується ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання , то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено вище між сторонами існують договірні відносини на підставі договору від 15.03.2006 р. про постачання електричної енергії №90122 з укладеними додатками до нього (а.с.32-39). У п.4.2.1. даного Договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідними додатками, Споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Крім цього, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до цього, Позивач просить, згідно позовної заяви (а.с.6-7) та розрахунку (а.с.12-14) стягнути 14 568,60 грн. пені, 1 300,41 грн. 3% річних та 35 089,44 грн. інфляційних нарахувань.

Судова колегія зазначає, що у п.п.3.1. та 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями) зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п.3.2. вищевказаної постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У відповідності до вимог ч. 1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини , які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відтак, враховуючи вищенаведені норми права в сукупності з обставинами та матеріалами справи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 14568,60 грн. пені та 35089,44 грн. інфляційних нарахувань.

Вірним також є висновок суду про те, що зважаючи на момент виникнення зобов»язання з оплати за електроенергію надану в лютому 2014 р. та дату фактичного виконання Відповідачем зобов»язання із оплати за електроенергію надану у листопаді 2014 р. та враховуючи визначений Позивачем період нарахування 3% річних за несвоєчасну оплату Відповідачем електроенергії отриманої у березні 2015 р. до стягнення підлягає лише 1269,34 грн.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що уклавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за електроенергію спожиту у січні, лютому, березні 2015 р. за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, сторони дійшли згоди про заміну порядку і строків взаєморозрахунків за придбану електричну енергію протягом визначеного періоду, а тому вважає що є відсутніми підстави стверджувати про порушення Відповідачем строків оплати отриманої електричної енергії, що передбачені договором та притягнення Відповідача до відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат, процентів річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання.

Однак, з даним твердження Скаржника, судова колегія, не погоджується, з огляду на те, що наявність спільних протокольних рішень, підписаних Головним управлінням Державної казначейської служби України в Львівській області, Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації, ПАТ «Львівобленерго» та ДП «Енергоринок» не припиняє зобов»язальних правовідносин сторін відповідно до Договору про постачання електричної енергії №90122 від 15.03.2006 р., не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання і не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» та п.4.2.1. Договору.

Спільні протокольні рішення не є правочином, спрямованим на зміну умов Договору, в тому числі, в частині порядку і строків розрахунку за поставлену електроенергію. Згідно п.1 Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМ України №20 від 11.01.2015 р. (із змінами та доповненнями), такими рішеннями врегульовано лише механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу тощо.

Крім цього, судова колегія зазначає, що п. 9 Договору, усі зміни та доповнення до Договору оформляються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.

У відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33, 34 ГПК України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2015 р. у справі №914/2140/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Комунального підприємства «Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства» б/н від 09.09.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4272/15 від 22.09.2015 року) - без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3.Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови складено 25.11.2015 р.

Головуючий суддяДавид Л.Л.

СуддяГриців В.М.

СуддяЮрченко Я.О.