Постанова № 53768183, 17.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа№ 910/29576/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Лемець В.В. - за дов.

від відповідача: Холопцова К.І. - за дов.; Хмелюк К.І. - керівник

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015

у справі №910/29576/14 (головуючий суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт» (далі, відповідач або Товариство) про стягнення 15 783 366,08 грн. пені та 2 252 389,40 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за Договором поставки № ЦУПП-04/0031/14 від 28 липня 2014 року та Договором поставки № ЦУПП-04/0042/14 від 03 листопада 2014 року, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 15 783 366,08 грн. пені та 2 252 389,40 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/29576/14 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: 14 593 641,60 грн. (чотирнадцять мільйонів п'ятсот дев'яносто три тисячі шістсот сорок одна гривня 60 копійок) пені, 2 252 389,40 грн. (два мільйона двісті п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят дев'ять гривень 40 копійок) штрафу та 68 259,29 грн. (шістдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень 29 копійок) судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що графіки поставки товару, встановлені договорами поставки, відповідачем виконано частково, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, встановленої пунктами 7.2. договорів поставки.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/29576/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що спірні договори поставки № ЦУПП-04/0031/14 від 28 липня 2014 року та № ЦУПП-04/0042/14 від 03 листопада 2014 року є недійсними, оскільки суперечать вимогам статті 265 Господарського кодексу України та статтям 203, 227, 230 Цивільного кодексу України, а тому суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, керуючись статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, повинен був визнати спірні договори поставки недійсними.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу у справі №910/29576/14 передано на розгляд судової колегії Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.10.2015.

20.10.2015 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду доповнення до апеляційної скарги, у яких наголосив на тому, що судом першої інстанції не було взято до уваги ту обставину, що у матеріалах справи наявні два висновки Дніпропетровської Торгово-Промислової палати щодо істотної зміни обставин, що об'єктивно перешкодило відповідачеві виконати свої зобов'язання за договорами поставки, що беззаперечно свідчить про відсутність вини відповідача та про наявність обставин непереборної сили - бойових дій, проведення АТО згідно з Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 за місцезнаходженням єдиного постачальника товару ТОВ «ТТК «АЛТРАНС».

22.10.2015 представник відповідача надав суду витяг з ЄДРПОУ щодо ТОВ «ТТК «АЛТРАНС».

Після заслуховування пояснень представників сторін, у судовому засіданні 22.10.2015 колегією суддів було оголошено перерву до 17.11.2015.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у судових засіданнях заперечував проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідача у судових засіданнях підтримували доводи, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.

У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог із наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 28.07.2014 між Державним підприємством «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Консалт» (далі - постачальник) (разом - сторони) було укладено Договір поставки № ЦУПП-04/0031/14 (далі, Договір 1), згідно з п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується протягом серпня-вересня 2014 року поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації до Договору, а покупець - прийняти і оплатити такий товар згідно з умовами Договору; найменування (номенклатура, асортимент) товару: шпали дерев'яні І тип, ДСТУ ГОСТ 78-2009 у кількості 21 000 штук та шпали дерев'яні ІІ тип, ДСТУ ГОСТ 78-2009 у кількості 9 000 штук.

Також, 03.11.2014 між Державним підприємством «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Консалт» (далі - постачальник) (разом - сторони) було укладено Договір поставки № ЦУПП-04/0042/14 (далі, Договір 2), згідно з п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується протягом жовтня-грудня 2014 року поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації до Договору, а покупець - прийняти і оплатити такий товар згідно з умовами Договору; найменування (номенклатура, асортимент) товару: шпали дерев'яні І тип, ДСТУ ГОСТ 78-2009 у кількості 21 000 штук та шпали дерев'яні ІІ тип, ДСТУ ГОСТ 78-2009 у кількості 9 000 штук.

Відповідно до пунктів 3.1. Договору 1 та Договору 2, ціна вказаних договорів (кожного окремо) становить 7 087 860,00 грн., в тому числі ПДВ - 1 181 310,00 грн.

Згідно з пунктами 5.1. Договору 1 та Договору 2, строк (термін) поставки товару: згідно з графіком поставки (додаток №2 до договорів), який погоджується та підписується обома сторонами та є невід'ємною частиною договорів.

У відповідності до пунктів 4.1. Договору 1 та Договору 2 розрахунки проводяться шляхом: остаточний фінансовий взаєморозрахунок сторони здійснюють після підписання загального Акту звірки, який складається і підписується сторонами після поставки за цінами відповідно до Специфікації до цих Договорів. Перебіг строку оплати поставленого товару починається після 30 банківських днів з моменту, вказаному у попередньому реченні. Покупець залишає за собою право здійснювати часткову оплату поставленого товару до настання такого моменту.

Датою оплати вважається дата відправлення банком покупця коштів за банківськими реквізитами постачальника (пункти 4.3. Договору 1 та Договору 2).

Як зазначив позивач у позовній заяві та підтверджено наданими останнім видатковими накладними, станом на 22.12.2014 графік поставки товару, встановлений Додатками №2 до Договору 1 та Договору 2, відповідачем виконано частково.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення позивачем будь-яких оплат за поставлений згідно договорів товар.

Відповідно до пунктів 7.2. Договорів 1, 2 у разі непоставки (недопоставки) товару в передбачений термін, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 3% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.

Крім того, сторонами було укладено угоди про неустойку №ЦУПП-04/0031/14/НУ від 28.07.2014 та № ЦУПП-04/0042/14/НУ від 03.11.2014, пунктом 1 яких встановлено, що у разі порушення своїх зобов'язань за Договором 1 та Договором 2, постачальник зобов'язується сплатити покупцю грошові кошти в сумі 354 393,00 грн. (за кожним договором). Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З огляду на викладені обставини, позивач, керуючись пунктами 7.2. Договорів, стверджує, що через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № ЦУПП-04/0031/14 від 28 липня 2014 року та № ЦУПП-04/0042/14 від 03 листопада 2014 року щодо своєчасної поставки товару відповідач має сплатити йому 15 783 366,08 грн. пені та 2 252 389,40 грн. штрафу.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що невиконання зобов'язання ТОВ «НВП «Техно-Консалт» за договорами відбулось не з його вини, відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а отже, відсутня правова підстава для господарсько-правової відповідальності ТОВ «НВП «Техно-Консалт».

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як уже зазначалося вище, відповідно до пунктів 7.2. Договорів 1, 2 у разі непоставки (недопоставки) товару в передбачений термін, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 3% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Водночас, згідно частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частина 4 статті 219 Господарського кодексу України надає сторонам зобов'язання право передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Так, у пунктах 8.1. Договорів 1 та 2 погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цими договорами у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували на час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цими договорами унаслідок обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це сторону у письмовій формі (пункти 8.2. Договорів 1, 2).

Згідно пунктів 8.3. Договорів 1, 2 доказами виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим державою органом.

У разі, коли строк дії непереборної сили продовжується більше ніж 180 днів, кожна із сторін в установленому законом порядку має право розірвати цей договір (пункти 8.4. Договорів 1, 2).

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України (далі, ТПП України) засвідчує, зокрема, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

За змістом частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України 15.07.2014 № 40(3) сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Так, у відзиві на позовну заяву та доповненнях до апеляційної скарги відповідач зазначає, що для належного виконання своїх зобов'язань за Договорами поставки 1 та 2 ТОВ «НВП «Техно-Консалт» з ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» було укладено договори поставки пиломатеріалів № 20/06 від 20.06.2014 та № 26/06 від 26.06.2014 відповідно.

Зазначена обставина позивачем не заперечувалась.

За результатами розгляду Дніпропетровською Торгово-промисловою палатою заявки ТОВ «НВП «Техно-Консалт» № 55 від 18.02.2015 та № 56 від 18.02.2015 щодо розгляду пакету документів на наявність істотної зміни обставин за Договорами поставки 1 та 2, Дніпропетровською Торгово-промисловою палатою надано висновки № 382/12-15 та № 381/12-15 від 19.02.2015 (том 2, а.с. 51-56).

Як встановлено у висновках, відповідно до листа заявника № 54 від 18.02.2015 ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» є унікальним партнером по причинам закупівлі товару та матеріалів за вигідними цінами, гнучкого графіку розрахунків та вигідних логістичних схем доставки. Тобто, строк і обсяги поставок ТОВ «НВП «Техно-Консалт» за Договорами 1 та 2 безпосередньо залежать від поставок ТОВ «ТТК «АЛТРАНС».

ТОВ «НВП «Техно-Консалт» зверталось до ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» листами № 78 від 01.09.2014 та № 89 від 04.12.2014, якими просило проінформувати його щодо виконання ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» своїх зобов'язань за договорами поставки пиломатеріалів № 20/06 від 20.06.2014 та № 26/06 від 26.06.2014 та надати підтвердження настання обставин непереборної сили, на які ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» послалось у відповіді від 10.09.2014 № 57 на лист ТОВ «НВП «Техно-Консалт» №78.

Так, у своєму листі №67 від 18.11.2014 ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» повідомила ТОВ «НВП «Техно-Консалт» про неспроможність виконання зобов'язань відповідно до умов договорів поставки пиломатеріалів № 20/06 від 20.06.2014 та № 26/06 від 26.06.2014 у зв'язку з проведенням антитерористичної операції відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 в Донецькій області та м. Донецьк, в якому розташовано підприємство за адресою: вул. Зубкова, б. 2-А та за таких обставин: постійних бойових дій, припиненням обслуговування банківських рахунків, у тому числі зарплатних, тощо, отже, неможливо виконати зобов'язання у зв'язку з виникненням обставин непереборної сили.

В свою чергу, відповідач надіслав на адресу позивача листи № 525 від 29.09.2014, № 554 від 03.10.2014, № 632/1 від 27.11.2014, № 38 від 06.02.2015 , якими в тому числі проінформував про обставини, що склалися при співпраці з ТОВ «ТТК «АЛТРАНС» та шукав шляхи вирішення ускладнень, що виникли під час виконання зобов'язань за договорами.

Згідно наданих висновків зміна обставин, що призвела до припинення виконання зобов'язань щодо поставки, а також затримки строків і обсягів виконаних зобов'язань за договорами є істотною та непідконтрольною заявнику, оскільки якби ці обставини можливо було б передбачити, сторони не уклали б цей договір або уклали б його на інших умовах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшли висновку, що зазначені обставини підтверджують неможливість виконання відповідачем зобов'язань за Договорами 1 і 2, знаходяться поза волею відповідача та є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання зобов'язання, та підтверджуються належними доказами, а саме висновками Дніпропетровської торгово-промислової палати.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача щодо необхідності визнання судом у порядку статті 83 Господарського процесуального кодексу України недійсними договорів поставки, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено у пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України).Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті 83 Господарського процесуального кодексу України) (пункт 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного кодексу України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Тому сама лише відсутність у статутних документах чи в положеннях, якими регулюється діяльність, зокрема, суб'єктів господарювання, записів щодо можливості здійснення ними певної діяльності та, відповідно, вчинення тих чи інших правочинів не тягне за собою визнання таких правочинів за їх участю недійсними.

Припис абзацу 1 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Як зазначає відповідач, ОСОБА_5, як начальник ДП «УПП УЗ», не мав права на укладення від імені позивача спірних договорів, оскільки станом на дату їх підписання його повноваження були припинені через введення на підприємстві процедури ліквідації. Обґрунтовуючи зазначені доводи апеляційної скарги відповідач посилається на норми статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» якими визначено, що перелік повноважень ліквідатора є вичерпним та не містить повноважень на укладання господарських договорів для подальшого ведення господарської діяльності.

Наявним у матеріалах справи витягом з ЄДРПОУ (том 1, а.с. 65-66) підтверджується, що з 23.04.2014 ОСОБА_5 був керівником Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України». Вказаним витягом також підтверджується, що з 23.07.2014 підприємство перебуває в стані припинення за рішенням засновників, а ОСОБА_5 призначено головою комісії з припинення або ліквідатором.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно.

Отже, станом на дату підписання Договорів поставки ОСОБА_5 був головою комісії з припинення Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України».

Посилання скаржника на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який не надає ліквідатору повноважень на укладання господарських договорів для подальшого ведення господарської діяльності, у даному випадку є безпідставними та необґрунтованими, оскільки цим Законом регулюється порядок припинення юридичної особи саме в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства, а не у випадку припинення юридичної особи за рішенням її засновників. Водночас, належних доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_5 були обмеження на укладання таких договорів відповідачем суду не надано.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких заперечень відповідача (з 2014 року до моменту звернення позивача з даним позовом до суду) про невідповідність умов Договорів поставки приписам чинного законодавства, або доказів того, що при обставинах, що склалися, відповідач був змушений підписати дані угоди.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами вчинялись дії на виконання вказаних правочинів (зокрема, підписання актів приймання-передачі). Тобто, зі сторони позивача були вчинені дії, які свідчать про схвалення правочинів (прийняття їх виконання), що унеможливлює визнання їх недійсними з підстав перевищення або відсутності у ОСОБА_5 повноважень на їх укладення.

Відповідач у апеляційній скарзі також зазначає, що зі сторони позивача договори були укладені із метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відповідачем такі договори були укладені під впливом тяжкої обставини та під впливом обману, однак, враховуючи вищевстановлені обставини справи, такі доводи скаржника ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано суду доказів, а судом не виявлено обставин, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача щодо недійсності спірних договорів не заслуговують на увагу.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт» обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України».

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/29576/14 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/29576/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (03038, м.Київ, вулиця Федорова, будинок 32; код ЄДРПОУ 24249750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техно-Консалт» (02094, м.Київ, Дніпровський район, вулиця Лебедєва, будинок 6 літера А; код ЄДРПОУ 33542963) 36 540 (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи № 910/29576/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко