Ухвала суду № 53759612, 17.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 441/52/15 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/783/6639/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія: 47

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

Суддів: Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

Секретар: Куцик І.Б.

З участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Городоцької міської ради Львівської області, ОСОБА_4, третя особа відділ Дерзземагенства у Городоцькому районі Львівської області, про визнання незаконним та скасування рішення і Державного акту про право приватної власності на землю,-

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_3

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає таке необґрунтованим, незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що судом безпідставно встановлено, що уточнення площі земельної ділянки було проведено в процесі виготовлення державного акту, оскільки жодних доказів щодо уточнення площі в матеріалах справи немає. Крім цього, судом не враховано, що у рішенні №207 вказано, що у спільному користуванні як проїзд залишено земельну ділянку площею 0,0326 кв.м, а в Державному акті вказана площа 0,0326 га, що становить 326 кв.м та не враховано, що відповідачами не надано доказів про прийняття нового рішення. Зазначає, що судом перекручено пояснення позивача та підстави позову, оскільки позовна заява не містить підстав для скасування рішення та Державного акту як намір отримати більшу земельну ділянку для житлового будинку позивача. Судом не оглянуто та не надано належної оцінки долученому до матеріалів справи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ОСГ ОСОБА_3, де межа від А до Д суміжна з ОСОБА_4, а вздовж межі А-Б землі загального користування (заїзд) до садиби ОСОБА_5 Стверджує, що судом не враховано, що рішення № 207 та Державний акт були виготовлені та прийняті в 1999-2000 роках, а судом застосовано до спірних правовідносин Земельний кодекс 2002 року. Вважає помилковим посилання суду на Технічні вказівки, які нібито дають право проводити орієнтовні обміри, оскільки таке здійснення обмірів Технічними вказівками не передбачалося. Звертає увагу, що на час видачі Державного акту діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання Державних актів на право власності на земельну ділянку, яка також не містить такого поняття як орієнтовані розміри земельних ділянок для виготовлення Державного акту. Вказує, що у справі немає жодного документу про те, що спірна частина земельної ділянки, зазначеної в Державному акті як проїзд існувала до періоду спадкування та була виділена для спільного користування. У листі-відповіді від 11.09.2014 року № 0/1-0/1-К03/3470 зазначено, що відведення частини земельної ділянки до земель спільного користування суперечить нормам Земельного кодексу України в редакції 1992 року так як згідно вимог даного нормативно-правового акту земель із статусом «землі спільного користування» не існувало. Технічна документація із землеустрою по приватизації земельної ділянки площею 0, 1497 га по АДРЕСА_1 у відділі Держземагенства відсутня.

Апелянт заперечує ухвали постановлені судом про відмову у призначенні судової земельно-технічної експертизи та про відмову у задоволенні відводу.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Приписами статті 4 ЦПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У відповідності до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.04.1998 року серія ААМ № 223687 позивачка ОСОБА_3 є спадкоємцем майна померлого НОМЕР_1 ОСОБА_6, а саме житлового будинку у АДРЕСА_1 ( а.с.7).

Згідно копії рішення 6-ої сесії 3-го демократичного скликання Городоцької міської ради №207 від 09.07.1999 року, Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 03.04.2000 року вбачається, що ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1451 га з яких 0,1 га для обслуговування житлового будинку, що по АДРЕСА_1 та 0,0451 га для ведення особистого підсобного господарства. Земельну ділянку площею 0, 0326 кв.м залишено у спільному користуванні з ОСОБА_4 як проїзд до господарства останнього. Розмір і площа земельної ділянки в процесі виготовлення Державного акту уточнена. ( а.с.9,12,13).

Із копії заяви ОСОБА_3 від 01.06.99р. про передачу їй безоплатно у приватну власність земельної ділянки у АДРЕСА_1 зазначена нею площа становить 0,12 га, що є меншою в порівнянні із переданою. ( а.с. 9).

Позивачка ОСОБА_3 після сімнадцяти років користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 у 2015 році прийшла до висновку, що її право порушили, оскільки земельна ділянка площею 0, 326 га, яка є спільним проїздом між її садибою та садибою сусіда ОСОБА_4 із сторони центральної вулиці м.Городок, що відображено у рішенні сесії міської ради №207 від 09.07.1999 року повинна належати їй, спірна земельна ділянка у неї згідно вимог Земельного законодавства не вилучалася.

Судом першої інстанції належно перевірено представлені позивачкою докази на підтвердження її позову та суд прийшов до висновку, що ще до прийняття спадщини ОСОБА_3 у 1998 році спірна земельна ділянка використовувалася як проїзд.

Із доводів позовної заяви вбачається, що спір виник внаслідок того, що 04.09.2014 року рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради Львівської області № 219 позивачці надано дозвіл на реконструкцію з добудовою житлового будинку на АДРЕСА_1 та зобов»язано останню виготовити проектну документацію, яку погодити згідно вимог чинного законодавства України, про початок виконання робіт по будівництву проінформувати інспекцію ДАБК у Львівській області ( а.с.10,11), однак площа земельної ділянки, яка є у приватній власності ОСОБА_3 не дозволяє останній провести добудову по обраному проекту без приєднання у приватну власність земельної ділянки площею 0, 0326 га яка призначена для спільного проїзду.

Можливість захисту своїх прав позивачка обрала у спосіб визнання незаконним і скасування рішення сесії міської ради №207 від 09.07.1999 року та відповідно Державного акту на землю серії НОМЕР_2 від 03.04.2000 року із правом в майбутньому звернутися із заявою до органу місцевого самоврядування про передачу їй у власність земельної ділянки для обслуговування належного їй житлового будинку більшої площі без спільного користування.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що питання передачі позивачці ОСОБА_3 у власність земельної ділянки меншої площі, ніж та, що мала бути їй передана, не було предметом розгляду органу місцевого самоврядування, рішення з цього приводу не приймалося.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього, є вичерпним.

Відповідно до ст.308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, статтям 213, 214 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в і д х и л и т и .

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді А.В.Ніткевич

О.Ф.Павлишин