Ухвала суду № 53745729, 23.11.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2197/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2928/15Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю.А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Буленка О.О., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та визнання частково недійсним договору, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі за кошти, які належали їй особисто 7.12.2012 року нею було придбано нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 за договором купівлі продажу , посвідченим 7.12.2012 року державним нотаріусом Першої Лубенської ДНК. Частину коштів вона передала продавцю до оформлення покупки, а іншу частину - в день оформлення покупки. Під час нотаріального посвідчення договору вона повідомляла нотаріусу, що будинок придбаває в особисту власність. До факту придбання даного будинку відповідач не мав відношення.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви від 10.08.2015 року про уточнення до позовних вимог, позивач прохала суд: визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок розташований в АДРЕСА_1; визнати договір купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1 від 7.12.2012 року посвідченого Першою Лубенською ДНК в частині пунктів 4.6., 7.1., 7.5. недійсним.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та визнання частково недійсним договору -відмовлено.

З рішенням суду не погодилася ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохала рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судове засідання проводилося за участю апелянта та її представника, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно та визнання частково недійсним договору суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено, що житловий будинок АДРЕСА_1 придбавався за особисті кошти. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних підтверджень того, що спірні положення договору купівлі-продажу суперечать чинному законодавству, при цьому нотаріусом було допущено порушення порядку вчинення нотаріальних дій.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, з 1984 року по 2015 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу сторони на підставі договору купівлі-продажу від 7.12.2012 року придбали житловий будинок АДРЕСА_1. За вказаним договором продавець ОСОБА_4 передала, а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок АДРЕСА_1. Даний договір 7.12.2012 року посвідчено державним нотаріусом Першої Лубенської ДНК Юрченко М.А. Таким чином, договір було оформлено на покупця ОСОБА_2

Крім того, з матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що при нотаріальному оформленні договору купівлі продажу 07.12.2012 року був присутній відповідач, на той час як чоловік позивача. Так, згідно заяви ОСОБА_3, від 07.12.2012 року, адресованої Першій Лубенській ДНК, останній зазначав, що він надає згоду на укладання договору купівлі продажу його дружиною житлового будинку АДРЕСА_1, підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їх спільною сумісною власністю, придбана нерухомість також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу, договір купівлі продажу укладається його дружиною в інтересах сім'ї , на умовах, які вони попередньо обговорили.

Згідно п. 4.6. договору купівлі продажу від 7.12.2012 року, покупець (ОСОБА_2.)., довів до відома продавця (ОСОБА_4.) зміст заяви чоловіка - ОСОБА_3 про надання згоди дружині ОСОБА_2 на купівлю даного будинку. На заяві ОСОБА_3 від 7.12.2012 року стоїть підпис та міститься запис продавця ОСОБА_4 про те, що вона ознайомлена з текстом даної заяви.

У пункті 7.1. договору вказані положення чинного законодавства. З якими згідно умов договору, ознайомилися сторони даного правочину. Згідно п.7.5. договору, сторони свідчать, що у тексті договору зафіксовано всі істотні умови, будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Як вбачається з матеріалів справи, доводи позивача що спірне нерухоме майно було придбано за особисті кошти, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, та були спростовані зібраними доказами. Таким чином, висновки суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи.

Статтею 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи відповідність оспорюваних пунктів договору купівлі-продажу положенням чинного цивільного законодавства, відсутність належного обґрунтування підстав з яких дані пункти договору необхідно визнати недійсними та достатнього підтвердження факту порушення державним нотаріусом порядку посвідчення договору та його державної реєстрації, колегія суддів, висновки місцевого суду вважає правильними та обґрунтованими.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, прийняв правильне рішення в справі про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ Ю.М. Винниченко /підпис/ О.О.Буленко

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: