Ухвала суду № 53741644, 17.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 р. Справа № 876/7443/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, Гаражного кооперативу «Соколи» та ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Гаражний кооператив «Соколи» та ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення та зобов'язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба) у якому, просило визнати недійним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Лозової З.О. від 30.05.2013 №2730669 про проведення державної реєстрації прав власності, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 71419926101) за суб'єктом ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1 (далі - Адреса), відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна (далі - Рішення), зобов'язати відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, що розташований за Адресою.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що Рішення прийнято відповідачем протиправно, оскільки ним здійснено державну реєстрацію права власності особи на об'єкти, які встановлені без відповідної на те дозвільної документації (відведення для цієї цілі земельної ділянки та дозволів на будівництво чи реєстрації декларації на початок будівельних робіт, рішення про введення в експлуатацію) на земельній ділянці, що належить ТОВ та ніколи не виділялася ОСОБА_2 та Кооперативу для забудови.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі №809/1077/14 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржили Реєстраційна служба, Кооператив та ОСОБА_2, які покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі покликаються на те, що при реєстрації майна (гаражу) на спірній земельній ділянці, державному реєстратору було надано достатній перелік документів для здійснення державної реєстрації нерухомого майна, зокрема враховуючи лист Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 №165/06-15-13 «Щодо видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно у зв'язку із набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна». Вказують, що при проведенні реєстраційних дій, слід застосовувати законодавство, що діяло на час будівництва об'єкта нерухомого майна, яке зокрема побудовано у 2006 році та внесено в пайовий фонд Кооперативу, який на той час орендував земельну ділянку.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи оскаржуване Рішення відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.03.2008 зареєстрованого за №1159 (а.с.18) Акціонерне товариство відкритого типу «Родон» (далі - ВАТ) прийняло у власність земельну ділянку з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Міська рада), загальною площею 6,3201га, кадастровий номер: НОМЕР_2, та в подальшому отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 (а.с.20).

Згідно рішення виконавчого комітету Міської ради від 21.07.1998 №287 (а.с.17) ВАТ надано право тимчасового будівництва автостоянки на власній території перспективного розширення підприємства.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 земельна ділянка площею 6,2207га, яка розташована по АДРЕСА_1 перейшла у власність ТОВ на підставі розподільчого балансу від 19.10.2011 (а.с.7).

Згідно наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.14-15), державним реєстратором Лозовою З.О. прийнято Рішення на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на гараж, що розташований за Адресою на власника ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_5.

Не погодившись із такими діями та Рішенням відповідача, ТОВ звернулось до адміністративного суду із цим позовом.

Відповідно до п.1 ст.78 Земельного Кодексу України (далі - ЗК) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із п.1 ст.153 ЗК власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до п.1 ст.154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-ІV) та «Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703 (далі - Порядок).

Згідно із ст.2 Закону №1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом (ч.5 ст.3 Закону №1952-ІV).

Відповідно до ч.2 ст.9 цього Закону, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 3 ст.17 Закону №1952-ІV передбачено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку передбачений загальний перелік документів, що можуть підтверджувати виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, пунктом 46 Порядку серед документів, які заявник подає органові державної реєстрації прав для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна передбачено необхідність подання документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Виключення стосується житлових чи нежитлових приміщень, які є складовими частинами інших житлових будинків, будівель, споруд (їх окремих частин), в яких вони розташовані.

Як вбачається із матеріалів справи гараж АДРЕСА_1, державна реєстрація прав щодо якого оскаржується, є окремим об'єктом нерухомого майна, який встановлено на відповідній конкретно визначеній земельній ділянці, що підтверджується, зокрема технічним паспортом (а.с.111-114), а відтак, слід погодитись із висновком суду першої інстанції, що виключення щодо обов'язковості реєстрації речового права на земельну ділянку не може бути поширено на спірні правовідносини.

Відповідно до п.12 Порядку під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями.

Проте, реєстраційні дії, пов'язанні з реєстрацією гаража АДРЕСА_1, проводилися на підставі документів зазначених в картці прийому заяви (а.с.115), тобто без документу, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Судом першої інстанції вірно зазначено також про безпідставність покликань Кооперативу на договір оренди землі від 16.03.2006, оскільки такий не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, втратив чинність на момент вчинення відповідачем оскаржуваних реєстраційних дій, не передбачав забудови вказаної земельної ділянки, що також підтверджено відповідними судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Більше того, відповідно до п.4 Порядку, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Аналогічна умова державної реєстрації міститься в ч.2 ст.5 Закону №1952-ІV.

Крім того, абзацом 5 п.46 того ж Порядку, визначено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, разом з іншими документами, подає органові державної реєстрації прав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Встановлено, що при проведенні державної реєстрації відповідачу не подавалися документи, які б підтверджували факт введення гаражу АДРЕСА_1 в експлуатацію передбачені ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також не надано будь-яких інших підтверджуючих доказів про введення об'єкта в експлуатацію, в тому числі й згідно із законодавством, що діяло у 2006 році.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що дійсно згідно Довідки про право власності на гараж від 12.04.2013 №63/01-04 (а.с.110), яка видана Кооперативом, гараж АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності та збудований в 2006 році. Проте, згідно витягу із протоколу від 31.03.2013 №7 про затвердження списку членів/асоційованих членів Кооперативу такий вступив до такого лише 31.03.2013 (а.с.109).

Оскільки будь-яка діяльність гаражного кооперативу, відповідно до вимог чинного законодавства, базується виключно на вступних та пайових внесках його учасників, наведене свідчить про те, що на момент будівництва гаража АДРЕСА_1 ОСОБА_2 учасником кооперативу не був, а став ним тільки через 7 років, що також підтверджується списком засновників Кооперативу та відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.170-173).

Будь-яких документи, які б підтверджували чи посвідчували час та спосіб придбання ОСОБА_2 гаражу АДРЕСА_1 у Кооперативу суду першої та апеляційної інстанцій не надано.

Додатково слід вказати, що суду не подавався документ, що підтверджував би присвоєння об'єкту нерухомого майна нової адреси: АДРЕСА_1, оскільки місцезнаходження Кооперативу, як юридичної особи, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3, проте гараж АДРЕСА_1, право власності на який було заявлено до державної реєстрації фактично та згідно з поданими до реєстрації документами, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Державним реєстратором при проведенні державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на гараж АДРЕСА_1 всупереч вимог Порядку та адресної інформації вказані обставини не були перевірені та безпідставно не взяті до уваги.

Посилання відповідача на рекомендації, викладені в листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 №165/06-15-13 «Щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна» вірно були відхилені судом першої інстанції, як неспроможні, оскільки такий не звільняє заявника від обов'язку подати весь перелік документів визначених пунктами 46 та 48 Порядку, а виключення з цього правила може мати місце, лише коли об'єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, за умови, що на певну частину таких об'єктів до 01.01.2013 оформлено та зареєстровано право власності, що в даному випадку не мало місця.

Будь-яких доказів, що спірний гараж АДРЕСА_1 збудований в результаті діяльності Кооперативу в 2006 році чи в інший час, суду не представлено, а перші реєстраційні дії щодо реєстрації гаражів вчинені лише 21.05.2013.

Крім цього, вказаний лист носить рекомендаційний характер та не може застосовуватися всупереч вимог Порядку.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про порушення Реєстраційною службою положень Закону №1952-ІV та Порядку при здійсненні державної реєстрації права власності на гараж АДРЕСА_1, без необхідних для цього документів, зокрема таких, що посвідчують речове право на земельну ділянку та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

У відповідності до ст.152 ЗК, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним з шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у відповідності до ст.393 ЦК України.

Аналогічне право оскаржити до суду дії державного реєстратора визначено ч.2 ст.30 Закону №1952-ІV та повністю кореспондується з приписами ст.393 ЦК України.

Відповідно до вимог п.2.6 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України від 12.12.2011 №3502/5 «Про затвердження Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», державний реєстратор, який провів державну реєстрацію прав, на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації прав, що набрало законної сили, приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

Відповідно до ст.26 Закону №1952-ІV, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що без забезпечення внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж АДРЕСА_1 не буде дотримано ефективного способу захисту порушеного права позивача, у зв'язку із чим позовні вимоги ТОВ підлягають задоволенню у повному обсязі.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, Гаражного кооперативу «Соколи» та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 23 листопада 2015 року.