Постанова № 53740770, 12.05.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2011 р. Справа № 2a-12/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остапюк С.В.

за участю секретаря Хоми О.В.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0002551703/0 та № 0002561703/0 від 23.12.2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2011 року фізична особа підприємець ОСОБА_4 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0002551703/0 та № 0002561703/0 від 23.12.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, в порушення вимог підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 234 Цивільного кодексу України, пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»визначив податкові зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 245 061 гривня та податку з доходів фізичних осіб в розмірі 173 767, 16 гривень, оскільки висновки викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені рішення, не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, відповідач безпідставно виключив із податкового кредиту 131 628 гривень сплачено позивачем податку у ціні будівельних матеріалів, які в листопаді 2008 року придбані у товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»(м. Київ). Зазначає про неправомірне застосування відповідачем положень статей 215, 228 Цивільного кодексу України, на підставі норм яких самостійно без будь-яких правових підстав відповідач визнав правочин позивача із товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»нікчемним та таким, що укладений без реальної мети настання правових наслідків. Помилковими, на думку позивача, є рішення відповідача про виключення з показників понесених витрат за період з четвертого кварталу 2008 до четвертого кварталу 2009 року за рахунок витрат на послуги, отриманих від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та витрат на придбання будівельних матеріалів у товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД».

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, та пояснив суду, що відповідачем безпідставно не враховано того, що в господарських операціях між позивачем та товариством із обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»відсутні визначені Цивільним кодексом України підстави вважати укладений з цим субєктом господарювання договір купівлі-продажу будівельних матеріалів нікчемним, а у позивача були всі встановлені законом підстави для формування податкового кредиту та обсягу понесених витрат в задекларованому розмірі.

Позивач, який неодноразово викликався судом для надання пояснень щодо обставин укладення та виконання цивільно-правових угод між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»та приватним підприємцем фізичною особою ОСОБА_5 в судове засідання не зявлявся. Представником позивача надано його письмові пояснення.

Відповідач позову не визнав, подав до суду письмове заперечення щодо його задоволення, яке мотивував тим, що за наслідками проведеної перевірки 13.12.2010 року відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, допущення і виявлення яких стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є законними та обґрунтованими.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з мотивів викладених в письмовому запереченні та пояснили, що перевіркою правомірності віднесення до складу витрат та до складу податкового кредиту сум по операціях із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, товариством із обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»при наявності лише первинних документів виявлено відсутність будь-яких фінансово-господарських операцій.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи із наступних мотивів.

Судом встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем субєктом господарювання з 29.08.2003 року, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 02.09.2003 року, зареєстрований платником податку на додану вартість 04.12.2003 року, про що йому видано свідоцтво за №36732752.

Відповідач з 30.09.2010 року до 26.10.2010 року та 08.12.2010 року провів планову виїзну комплексну документальну перевірку дотримання вимог законодавства про оподаткування фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за період з 01.10.2008 року до 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт за №20445/17-3/НОМЕР_1 від 13.12.2010 року (т. 1 а.с. 10-84).

Проведеною перевіркою встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 до складу витрат, безпосередньо повязаних з одержанням доходу в ІV кварталі 2008 року віднесено 7 621 178, 00 гривень, а в 2009 році 17 957 284 гривень. Фактично проведеною перевіркою документально підтверджено понесення позивачем в ІV кварталі 2008 році в розмірі 6 819 638 гривень, що на 801 540 гривень менше від задекларованих позивачем показників та в 2009 році підтверджено понесення 17 547 084 гривень витрат, що на 410 200 гривень менше задекларованих позивачем витрат, а всього встановлено завищення вказаних витрат на 1 211 740 гривень (т.1 а.с.42).

Завищення позивачем витрат, безпосередньо повязаних з одержанням доходу встановлено у звязку із проведенням перевірки підтвердження отриманих відомостей стосовно відносин з контрагентами, якою встановлено, що відображені в податковому обліку витрати на оплату послуг від фізичної особи підприємця ОСОБА_5 на суму 553 600 гривень позивачу не надавались, а вказана особа будь-яких господарських угод з позивачем не укладала та не виконувала. Також завищення вказаних витрат встановлено на підставі висновку про нікчемність угоди, купівлі будівельних матеріалів (гарячекатана арматурна сталь 90 тон, сітка кладки 21 999 одиниць) в товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»в листопаді 2008 року на загальну суму 789 768 гривень, в тому числі 131 628 гривень податку на додану вартість, які позивачем включені до складу податкового кредиту за вказаний період. Всього за ІV квартал 2008 року та 2009 рік завищено витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходу за вказаними операціями в розмірі 1 211 740 гривень.

Також у відповідності до вищевказаного висновку про нікчемність угоди купівлі будівельних матеріалів у товариства «Фірма порада ЛТД»відповідачем встановлено завищення задекларованого позивачем розміру податкового кредиту за листопад 2008 року в сумі 131 628 гривень, а у звязку перевіркою сум зазначених в податкових деклараціях та податкових накладних виявлена невідповідність сум сплаченого податку на додану вартість в ціні товару згідно податкових накладних та відомостей в поданих позивачем деклараціях, внаслідок чого позивачем завищено розмір податкового кредиту за лютий 2009 року в сумі 1304 гривень, за травень 2009 року в сумі 293 гривні, за серпень 2009 року 32 899 гривень, за жовтень 2009 року 6 306 гривень, за березень 2010 року 389 гривень, за квітень 2010 року 1 969 гривень та за червень 2010 року 384 гривні, а всього встановлено завищено розмір податкового кредиту за вказаний період на суму 158 855 гривень.

На підставі вказаних обставин відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»за №13-92 від 26.12.1992 року, статті 13 Інструкції про прибутковий податок з громадян («Про оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення підприємницькою діяльністю»), статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого на підставі пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також порушення пункту 1.4 статті 4 підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про додаток на додану вартість», пунктів 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статей 216, 228 Цивільного кодексу України.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки та виходячи з висновків проведеної перевірки відповідачем 23.12.2010 року винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення за №0002551703/0 про нарахування податкових зобовязань по податку з доходів фізичних осіб, що є субєктами підприємницької діяльності в розмірі 173 767, 16 гривень та за №0002561703/0 про нарахування зобовязань з сплати податку на додану вартість в розмірі 245 061 гривня, в тому числі 158 855 гривень за основним платежем та 86 206 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.15-16).

Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Розглядаючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу зобовязань з сплати податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету в період виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За змістом підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Позивачем не оскаржується визначення відповідачем податкових зобовязань з сплати податку на додану вартість, у звязку із зменшенням податкового кредиту за лютий 2009 року в сумі 1304 гривень, за травень 2009 року в сумі 293 гривні, за серпень 2009 року 32 899 гривень, за жовтень 2009 року 6 306 гривень, за березень 2010 року 389 гривень, за квітень 2010 року 1 969 гривень та за червень 2010 року 384 гривні. Зменшення сум податкового кредиту за вказані періоди відповідачем здійснено у звязку із не підтвердження сум сплаченого податку, документами зазначеними пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(т.1 а.с. 54). Нарахування вказаних зобовязань не становить підстав заявленого позивачем позову.

Враховуючи, що на момент проведення перевірки позивачем не підтверджено суми задекларованого податкового кредиту за період з лютого 2009 року до червня 2010 року в загальному розмірі 43 544 гривень, документами зазначеними пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», то суд вважає правомірним визначення податкових зобовязань з сплати податку на додану вартість в цій сумі.

Щодо наявності податкових накладних, виданих товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»як виключно єдиної законодавчо визначеної підстави для підтвердження податкового кредиту за період листопада 2008 року в розмірі 131 628 гривень, чим обґрунтовує свої вимоги позивач, то суд зазначає, що наявність у позивача таких документів є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту.

Зокрема, досліджуючи реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит суд дійшов висновку про те, що в діях платника податку, який заявляє право на податковий кредит, вбачається спрямованість на незаконне одержання коштів з державного бюджету або необґрунтоване зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Так, судом встановлено, що податковий кредит за період листопада 2008 року сформовано за облікованими позивачем господарськими операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»за податковими накладними за №№ 031137, 031138, 031139, 031140 від 03.11.2008 року про придбання 90 тон гарячекатаної арматурної сталі та 21999 одиниць сітки кладки загальною вартістю 789 768 гривень, в тому числі податку на додану вартість 131 628 гривень (т. 2 а.с.5-8).

Позивачем не надано, а судом не виявлено будь-яких доказів, які б підтверджували факт придбання ним у товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»вказаного товару, не існує доказів транспортування та зберігання даного майна. Також судом не встановлено звязку даної операції з господарською діяльністю позивача, зважаючи на значний обсяг придбаних матеріалів, позивачем на вимогу суду не зазначено та не надано жодних доказів або відомостей про те, де такі докази можуть знаходитись щодо використання у господарській діяльності придбаних матеріалів, їх можливого подальшого продажу, тощо.

Позивач неодноразово викликався судом для надання пояснень щодо обставин укладення та виконання угоди про придбання вищевказаних матеріалів у товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД», однак в судові засідання не зявлявся, захист своїх прав та інтересів здійснював через представника, яким не надано жодних пояснень щодо обставин, часу, місця, способу укладення та виконання даних господарських операцій.

Податкові накладні за №№ 031137, 031138, 031139, 031140 від 03.11.2008 року видані товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД», підписані від імені директора даного товариства ОСОБА_6.

Будучи опитаною оперативними співробітниками головного управління СБУ України ОСОБА_6 пояснила, що підприємницькою діяльністю не займалась, керівництво товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»не здійснювала, будь-яких фінансово-господарських документів не підписувала, господарських угод не укладала (т.2 а.с.58).

Проведеною судово-почеркознавчою експертизою за №1-310788 від 04.02.2011 року за постановою слідчого в кримінальній справі №310788, порушеної за фактом вчинення службовими особами ТОВ «Компанія Газ-Ойл Карпати» злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України встановлено, що підписи на вказаних податкових накладних виконані не ОСОБА_6, а іншою особою (т.2 а.с.34-36).

Суд вважає за необхідне зазначити, що доводи представника позивача про недотримання при проведенні вказаної вище експертизи гарантій незалежності судового експерта та правильності його висновку, спростовуються положеннями статті 7 Закону України «Про судову експертизу», згідно вимог яких судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать в тому числі і експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Будь-яких розрахунків за придбані матеріали у товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»позивачем не здійснено.

Також в податковому обліку товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»відсутні відомості про здійснення господарських операцій з позивачем, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (т.2 а.с.47-52).

Крім того, 05.03.2009 року постановою Господарського суду міста Києва товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»визнано банкрутом, а 04.06.2009 року ухвалою Господарського суду міста Києва в справі за №44/78-б про банкрутство відсутнього боржника товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»ліквідоване (т.2 а.с.55).

Як наслідок, суд дійшов висновку про відсутність господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД»щодо купівлі продажу 03.11.2008 року 90 тон гарячекатаної арматурної сталі та 21999 одиниць сітки кладки загальною вартістю 789 768 гривень, в тому числі податку на додану вартість 131 628 гривень.

Виходячи із аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість»та встановлених у судовому засіданні обставин, наявність податкових накладних у позивача, як платника податків, є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Однак, суд вважає за необхідно зазначити, що якщо певна господарська операція між субєктами господарювання (платниками податку) не відбулася, чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене суд погоджується та вважає правильними висновки відповідача про наявність у позивача обовязку сплати податку на додану вартість в розмірі 158 855 гривень, а також нарахування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку в розмірі 86 206 гривень, а податкове повідомлення-рішення за №0002561703/0 від 23.12.2010 року правомірним.

Розглядаючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення за №0002551703/0 від 23.12.2010 року про визначення позивачу зобовязань з сплати податку з доходів фізичних осіб, що є субєктами підприємницької діяльності в розмірі 173 767, 16 гривень суд також дійшов висновку про їх безпідставність виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибуток податок з громадян»втратив чинність, крім розділу 6 у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахування положень п. 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 13 розділу 6 Декрету Кабінету Міністрів України за № 13-92 від 26.12.1992 року «Про прибутковий податок з громадян», оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо повязаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною ДПІ України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Згідно з додатком 7 до Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої наказом Головної ДПІ України за №12 від 21.04.1993 року, із змінами та доповненнями, фізична особа платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обовязку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати»і відповідно до статті 8 «Амортизація»вказаного Закону з деякими особливостями. Положення статті 5 («Валові витрати»), застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від обєкта оподаткування.

Частиною 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Судом на підставі акта від 13.12.2010 року за №20445/17-3/НОМЕР_1 планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року встановлено, що останнім до складу витрат в період з ІV кварталу 2008 року по ІV квартал 2009 року віднесено послуги надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 по вантажних перевезеннях на загальну суму 553 600 гривень, а також 658 140 гривень за вищеописаними господарськими операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД», а всього на загальну суму 1 211 740 гривень.

Віднесення вказаних коштів до складу витрат, безпосередньо повязаних з одержанням доходу відповідачем визначено як безпідставне.

Враховуючи вищевикладені висновки суду щодо відсутності господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма порада ЛТД», суд вважає обґрунтованим висновок Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про завищення витрат безпосередньо повязаних з одержанням доходу в ІV кварталі 2008 року в розмірі 658 140 гривень.

Щодо витрат на оплату послуг, наданих фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 в розмірі 553 600 гривень, то суд вважає обґрунтованим висновок відповідача про безпідставність податкового обліку таких витрат, виходячи з такого.

07.12.2010 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку фізичної особи підприємця ОСОБА_5 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини СГД ОСОБА_4 за період з 01.10.2008 року до 30.06.2010 року, за результатами якої не встановлено здійснення фінансово-господарських операцій з ОСОБА_4 (т.2 а.с.39).

Згідно пояснень, наданих ОСОБА_5 співробітникам податкової міліції Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області будь-яких послуг вказаний підприємець позивачу не надавав, господарських операцій з ним не здійснював (т.2 а.с.45).

Проведеним 09.12.2010 року працівниками податкової міліції обшуком в приміщенні, де здійснює господарську діяльність позивач (т.1 а.с.114-119) виявлено та вилучено в тому числі не заповнені (порожні) бланки рахунків-фактур та актів прийому-здачі виконаних робіт підписані та скріплені печаткою приватного фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (т.2 а.с.72-81).

Таким чином, судом встановлена відсутність проведення будь-яких господарських операцій між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та спрямованість дій позивача на необґрунтоване зменшення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб, що є субєктами підприємницької діяльності.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні визнав факт відсутності господарських операцій між позивачем та вказаним підприємцем, при цьому стверджуючи факт понесення таких витрат за рахунок інших господарських операцій, однак суду не пояснив за рахунок яких інших витрат, операцій, яких саме субєктів господарювання позивач у сформував витрати на загальну суму 1 211 740 грн. Первинні документи на підтвердження таких обставин, чи будь-які інші належні чи допустимі докази представник позивача не надав ні під час перевірки, ні у судовому засіданні при розгляді адміністративної справи. Посилання представника позивача про можливість знаходження таких документів в органах податкової міліції, які вилучили фінансові документи позивача, судом вважається необґрунтованим, оскільки під час першої планової документальної планової перевірки такі документи інспекторам податкової інспекції не були надані, а тому і відповідно не відображені в акті перевірки від 13.12.2010 року, який підписаний ОСОБА_4

З урахуванням вказаного суд вважає, що відповідачем правильно визначено порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року за №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», статті 13 Інструкції про прибутковий податок з громадян («Про оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення підприємницькою діяльністю»), статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого на підставі пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивачу правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2008-2009 роки в розмірі 173 76,16 гривень.

Таким чином, визначені Державною податкової інспекцією в місті Івано-Франківську податкові зобовязання фізичної особи підприємця ОСОБА_7 з сплати податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 173 767 гривень та податку на додану вартість в сумі 245 061 гривень, в тому числі 158 855 гривень за основним платежем та 86 206 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями є правомірними, а позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0002551703/0 та № 0002561703/0 від 23.12.2010 року, якими ці зобовязання визначені, є не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень за № 0002551703/0 та № 0002561703/0 від 23.12.2010 року відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя:Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 17.05.2011 року.