Ухвала суду № 53740063, 19.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"19" листопада 2015 р. м. Київ К/800/23695/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Швець В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2015р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, в яком просив стягнути на його користь середній заробіток в сумі 517002, 12 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2009 р. по 31.01.2015р.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2015р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами встановлено, що з 05.01.1993р. по 30.01.2009р. позивач працював суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду Хмельницької області.

30.01.2009р. наказом голови Хмельницького міськрайонного суду позивача звільнено з посади судді цього суду в зв'язку з обранням безстроково суддею апеляційного суду Хмельницької області. Цим же наказом зобов'язано провести з позивачем розрахунок при звільненні.

12.02.2009р. відповідно до платіжного доручення №199 позивачу виплачено 5806 грн. 28 коп. При цьому відповідно до довідки від 23.02.2015р. №502/15 позивачу при звільненні нарахована компенсація за 34 дні невикористаної відпустки в розмірі 7024, 06 грн., з якої було утримано відповідні податки та збори.

Крім того, судами встановлено, що 24.02.2010р. постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2013р., зобов'язано відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на отримання щомісячного грошового утримання судді, час роботи стажистом на вакантній посаді помічника прокурора Любарського району Житомирської області з 31.05.1989р. по 21.05.1990р. включно та призначити щомісячне грошове утримання судді з 22.12.2004р. Вищезазначене рішення суду виконано у січні 2011 року.

Також встановлено, що постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12.03.2012р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.11.2014р., відповідача зобов'язано провести нарахування та виплату позивачу компенсації за порушення строків виплати щомісячного довічного грошового утримання за період з січня 2005 року по листопад 2011 року включно відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III від 19.10.2000р. та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати". Вищезазначене рішення суду не виконано.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що на момент звільнення позивача в судах були наявні спори про зарахування позивачу стажу роботи, що дає право на отримання щомісячного грошового утримання судді та компенсації за порушення строків виплати щомісячного грошового утримання, які не є спорами щодо розміру сум, належних працівникові при звільненні в розумінні ст. 116, 117 КЗпП України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Особливість щомісячного грошового утримання судді полягає в тому, що воно не належить до суддівської винагороди і тому не є складовою заробітної плати судді, оскільки це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. Щомісячне грошове утримання судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді, встановлюється у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків щодо здійснення незалежного, неупередженого та справедливого правосуддя.

На час звільнення позивача питання нарахування та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям регулювалось Положенням про порядок призначення ти виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, затверджене наказом Державної судової адміністрації України від 25.08.2005р. № 94.

За правилами п. 2 вказаного Положення працівники, які відповідають за кадрове діловодство в суді, ведуть облік стажу роботи суддів, у тому числі, тих які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді. Розрахунок стажу роботи та розрахунок розміру щомісячного грошового утримання суддів військових судів, місцевих спеціалізованих судів та апеляційних судів надсилаються безпосередньо до Державної судової адміністрації України.

До стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше як десять років зараховується, крім стажу трудової діяльності, зазначеної в частині 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів", стаж роботи, передбачений Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (із змінами) половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах зараховується у разі навчання на денному відділенні.

Призначення щомісячного грошового утримання судді проводиться наказом голови суду на підставі отриманого від Державної судової адміністрації України погодження.

Як вже зазначалось вище, 24.02.2010р. постановою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області, яка набрала законної сили, зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на отримання щомісячного грошового утримання судді, час роботи стажистом на вакантній посаді помічника прокурора Любарського району Житомирської області з 31.05.1989р. по 21.05.1990р. включно та призначити щомісячне грошове утримання судді з 22.12.2004р.

Отже, вказаним судовим рішенням поновлено порушене право позивача на отримання з 22.12.2004р. щомісячного грошового утримання судді. Тобто, визнано за позивачем отримання належних йому сум, які при звільненні не були виплачені позивачу.

Судами встановлено, що вищезазначене рішення суду виконано лише у січні 2011 року.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, після ухвалення судового рішення про виплату позивачу щомісячного грошового утримання судді, тобто належної позивачу суми, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу.

Звідси, судами попередніх інстанцій належним чином не виконано завдань, визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, його посадових і службових осіб, шляхом справедливого та неупередженого розгляду адміністративної справи.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені недоліки унеможлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2015р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015р. скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді Пасічник С.С.

Швець В.В.