Ухвала суду № 53740060, 09.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/800/37234/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року

у справі № 2а/2370/71/2012

за позовом Приватного підприємства «Партнер Україна»

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Партнер Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.12.2011 року № 0004842301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 250 976, 00 грн. та № 0004852301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 218 240, 00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Партнер Україна» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Лєо-сенс» та ТОВ «Техпромсервіс» за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.12.2011 року: - № 0004852301, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 220 840, 00 грн. за основним платежем та в розмірі 1, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0004842301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 256 956, 00 грн. за основним платежем.

Як вбачається із матеріалів справи, актом перевірки від 20.12.2011 року №2757/23-2/30598882 встановлено порушення позивачем: - пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 та п.п. 138.2, 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за другий квартал 2011 року в сумі 256 956, 00 грн.; - п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 року у сумі 220 840, 00 грн.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про те, що операції позивача з придбання послуг по фасуванню спрямовані на отримання доходу та підтверджуються первинним документами. Підставою для відмови у задоволенні позову в іншій частині стали встановлені обставини щодо непідтвердження витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, наданою документацією на виконання договору перевезення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно з п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Партнер Україна» (замовник) та ТОВ «Техпромсервіс-2010» (виконавець) було укладено договір на надання послуг по фасуванню, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати позивачу послуги з фасування мінеральних добрив.

Фактичне виконання вказаної господарської операції підтверджується договором на надання послуг по фасуванню, актами здачі-прийнятті робіт, податковими накладними, актами прийому-передачі майна, листами щодо організації фасування товару, оборотно-сальдовими відомостями.

Згідно із наказом ПП «Партнер Україна» останнє встановило допуск працівників ТОВ «Техпромсервіс-2010» на територію виробничої бази.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, що були досліджені та оцінка яким надана з дотриманням положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом з метою провадження господарської діяльності на підставі відповідного договору.

Висновки відповідача, які грунтуються на довідці про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, оскільки відсутність задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказами безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника, а є лише оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на витрати та податковий кредит.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів на не надання належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту чи про відсутність у них ділової мети, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Техпромсервіс-2010» (перевізник) було укладено договір, за умовами якого перевізник зобов'язувався надати позивачу послуги по перевезенню вантажів.

На підтвердження фактичного надання послуг з перевезення позивачем надані акти виконаних робіт, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості, товарно-транспортні накладні, квитанції про приймання вантажу, накладні на перевезення вантажу.

Порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень врегульовано Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила).

Підпунктом 11.1 п. 11 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

В силу пп. 11.5 п. 11 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписами і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідно до пп. 11.7 п. 11 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.95 року № 488/346, згідно з яким: - здача вантажу замовником (вантажовідправником) підтверджується підписом посадової особи із зазначенням її посади, прізвища, ім'я та по-батькові і штампом; - прийом вантажу водієм-експедитором підтверджується підписом водія-експедитора із зазначенням його прізвища, ім'я та по-батькові; - здача вантажу водієм-експедитором вантажоодержувачу підтверджується підписом водія; - прийом вантажу вантажоодержувачем підтверджується підписом посадової особи вантажоодержувача із зазначенням посади, прізвища, ім'я та по-батькові і штампом.

Разом з тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, форма наданих позивачем товарно-транспортних накладних не відповідає типовій формі первинного обліку роботи вантажного автомобіля, а саме здача вантажу вантажовідправником - ПП «Партнер-Україна» не підтверджена підписом посадової особи із зазначенням її посади, прізвища, імені та по-батькові та штампом. Також прийом вантажу не підтверджений підписом водіїв-експедиторів.

Таким чином, вартість придбаних послуг з перевезення вантажів у сумі 26 000, 64 грн., а також податок на додану вартість у сумі 2 600, 07 грн., віднесені позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у другому кварталі 2011 року, та складу податкового кредиту за травень 2011 року, з порушенням норм Податкового кодексу України.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державно податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року у справі № 2а/2370/71/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук