Ухвала суду № 53739715, 09.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/800/48068/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор»

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.01.2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року

у справі № 807/4117/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор»

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.01.2014 року у справі № 807/4117/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор» за вересень 2013 року, відповідачем складено акт від 29.10.2013 року № 1469/07-01-22-02/30104493, яким встановлено порушення п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, які не зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 року № 0003912202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 2 437, 50 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2013 року сум податку на додану вартість, сплачених відповідно до податкових накладних від 19.09.2013 року № 2946 та від 16.09.2013 року № 160902.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Враховуючи наведені норми, право на податковий кредит виникає у наведених випадках за умови надання платником податку заяви зі скаргою на постачальника, до якої додані копії документів, передбачених п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до декларації за вересень 2013 року позивачем заявлено про порушення продавцями - Товариством з обмеженою відповідальністю «А-Кваттро» та ОСОБА_4 порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що подано Додаток № 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних».

Проте судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання товарів/послуг, позивачем до заяви надано не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 14.11.2013 року № 0003912202.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор» відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.01.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року у справі № 807/4117/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук