Постанова № 53735110, 17.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа № 922/4324/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Ногіна О.М.,

першого відповідача - ОСОБА_1,

другого відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора (вх. №5176 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 05.10.15 у справі

за позовом Заступника прокурора Харківської області

до

1) Харківської міської ради, м. Харків,

2) Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я",

м. Харків,

про визнання недійсним пункту рішення, скасування рішення, визнання недійсним державного акту, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Харківської області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради (відповідач 1) та до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" (відповідач 2) про:

- визнання незаконним та скасування п. 4 додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 29.04.2010 № 59/10;

- визнання незаконним та скасувати п. 10 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.06.2010 № 151/10;

- визнання недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №206700 від 04.08.2010 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 231070600013,

- зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" повернути земельну ділянку, площею 1,0 га (кадастровий номер 6310136600:10:001:0181), у власність територіальної громади.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.10.2015 року (суддя Ємельянова О.О. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своєї позиції по справі прокурор зазначає про порушення інтересів держави, зокрема, п. 4 додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 29.04.2010 № 59/10 надано дозвіл на розроблення документації і землеустрою щодо відведення земельної ділянки по Білгородському шосе, 36Б, загальною площею 1,0 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови. Та порушенням Харківською міською радою при прийнятті рішення від 23.06.2010 року №151/10, вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року №186.

На думку прокурора, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" не відповідає вимогам статей 133,135,137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту в частині мети його діяльності, як житлово-будівельного кооперативу та метою його діяльності не являється житлове будівництво.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури Харківської області задовольнити у повному обсязі.

Перший відповідач в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, наголошував на законності та обґрунтованості рішення господарського суду першої інстанції.

Другий відповідач у відзиві та в судовому засіданні доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін. Другий відповідач також заявив, що вважає оскаржуване рішення господарського суду Харківської області обґрунтованим, а тому підстави для його скасування - відсутні, як і відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В ході перевірки, проведеної прокуратурою, встановлено, що Харківською міською радою 29.04.2010 було прийнято рішення № 59/10 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» у відповідності до якого Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по Білгородському шосе, 36 Б, загальною площею 1,0 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

23.06.2010 рішенням Харківської міської ради №151/10 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» передано у власність Житлово-будівельному кооперативу "Лісове подвір'я" земельну ділянку загальною площею 1,0 га по Білгородському шосе. 36Б.

04.08.2010 р. "Житлово-будівельному кооперативу "Лісове подвір'я" видано державний акт серії ЯЛ №206700, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 231070600013 на право власності на земельну ділянку площею 1,0 га, яка розташована у місті Харків, Білгородське шосе, 36 Б.

Вважаючи, що п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 29.04.2010 № 59/10, п. 10. Додатку 1 рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 23.06.2010 №151/10 та державний акт серії ЯЛ №206700 від 04.08.2010 року на право власності "Житлово-будівельного кооперативу "Лісове подвір'я" на земельну ділянку площею 1,0 га прийняті з порушенням норм матеріального права, прокурор звернувся до господарського суду з позовом для відновлення порушених прав і інтересів територіальної громади міста Харкова.

Отже, предметом оскарження у даній справі є акт органу місцевого самоврядування щодо реалізації ними волевиявлення територіальної громади міста Харкова, яке стосується окремого учасника цивільно - правових відносин - "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" відносно надання йому у власність земельної ділянки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (надані - ЗК України) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правонаступництво України» Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

За ст. 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст. 5 ЦК України).

Вказані положення ЦК України та Закону України «Про правонаступництво України» визначають та надають відповідь на питання пов'язане із співвідношенням і дією у часі законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів на території України в межах визначених виключно законом.

Оскільки Примірний статут житлово-будівельногокооперативу затверджений постановою Ради Міністрів УРСР (надалі - Примірний статут) та Закон України «Про кооперацію», який набрав чинності 27.08.2003 були прийняті у різних часових межах, то підстав для застосування їх як загального та спеціального закону, або законодавчого і підзаконного нормативно-правового акту, який конкретизує зміст Закону не вбачається.

Крім того, за перехідними положеннями Закону України «Про кооперацію». Примірний статут не може застосовуватись до відносин пов'язаних із діяльністю житлово-будівельних кооперативів (надалі - ЖБК) оскільки відповідно до ст. 41 означеного Закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Зазначені положення Закону також означають те, що Примірний статут не може регулювати діяльність та висувати вимоги до змісту статутів кооперативів які були створені після набрання чинності визначеним вище законом, тобто після 27.08.2003.

Таким чином, Закон України «Про кооперацію» та Примірний статут не співвідносяться між собою як законодавчий та підзаконний акти, або навпаки. Цивільно-правове регулювання окреслених відносин здійснюється виключно Законом.

Викладена позиція щодо співвідношення загального та спеціального закону і закону та підзаконного нормативно-правового акту висловлена також Верховним судом України в постанові від 10.04.2007 по справі 21-550во06.

Потрібно виділити, що Закон України «Про кооперацію» є спеціальним законом. який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Господарська діяльність кооперативів регулюється ГК України (глава 10), ЦК України (параграф 2 глава 8), Законом України «Про кооперацію», Законом України «Про споживчу кооперацію», Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію», із змінами та доповненнями, та іншими нормативно-правовими актами. Кооперативи самостійно визначають основні види та напрями своєї господарської діяльності. Вони можуть створюватися і діяти у галузі промисловості, будівництва, на транспорті, в торгівлі й громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні, медицині та інших галузях господарської діяльності.

При створенні кооперативу, насамперед, важливо визначити його тип, якщо кооператив буде проводити господарську діяльність з метою одержання прибутку - то він буде відноситься до типу виробничого кооперативу, а якщо кооператив буде надавати послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку - то він буде відноситься до типу обслуговуючий або споживчий. Після цього кооператив визначається, за яким напрямом діяльності він буде працювати (житловим, житлово-будівельним, садово-городнім, гаражним, торговельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо).

В зв'язку з цим, доцільно буде зробити висновок, що житлово-будівельний кооператив можна віднести до типу обслуговуючий кооператив.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (ст. 6 Закону України «Про кооперацію»). Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооперативи - це родове поняття, що містить ознаки, притаманні усім передбаченим чинним законодавством України видам кооперативів. Загальними ознаками, що дозволяють віднести кооперативи до особливої організаційно-правової форми, є те, що вони створюються шляхом добровільного об'єднання громадян і мають на меті вирішення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

В ст. 7 Закону України «Про кооперацію» вказано, що засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Тобто, юридичні особи можуть бути засновниками кооперативу.

Закон не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.

Відповідно до статей 7 та 15 Закону України «Про кооперацію» рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами, а вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.10.2005 N 8584 визначено, що державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Оскільки законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про кооперацію» не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів. їх реєстрація відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» набрав чинності до моменту вступу у дію Закону України «Про кооперацію» та не містить у собі заборон або обмежень, або умов щодо реєстрації ЖБК наявністю житлових потреб засновників або його членів, вікового цензу тощо.

Зокрема, це знаходить своє підтвердження у змісті норм ст. 3 де зазначено, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок, організацій роботодавців. їх об'єднань), політичних партій, державних органів та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.

Об'єднання громадян, політичні партії, державні органи та органи місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст. 5 Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ст. 24 Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи: копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (п. 4 ст. 30) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження щодо реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, але не встановлено особливостей щодо їх реєстрації.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об'єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, асоціацій органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, визначених законом, та видає виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену державним реєстратором відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за місцезнаходженням юридичної особи.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої ст. 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт. статут або засновницький договір. положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Оскільки державна реєстрація другого відповідача на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, судова колегія не приймає посилання прокурора про незаконність створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я", оскільки його установчі документи відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що найменування другого відповідача: Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я", визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидів юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується з п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004. № 65. відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути: сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно- закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Доводи прокурора про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.

Проте, предметом пред'явленого позову не є оскарження порядку створення та діяльності Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" відповідно до вимог Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а є виключно оскарження рішення та скасування державного акту на право власності на землю.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За ст. 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Визначена норма за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для ЖБК в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема, відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (ст. 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 2 ст. 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -позивача у справі.

Верховним судом України була прийнята постанова 17.06.2014 по справі №21-195а14, відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 «Перехідних положень», ст. 41 ЗК України, ст.ст.133, 135. 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшла висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При ньому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК. відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з позовом, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради в частині надання у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" земельної ділянки.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право - ґрунтується на правовстановлюючих документах.

При цьому необхідно звернути увагу па те. що Законом України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція) та Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" користується земельною ділянкою за адресою: Білгородське шосе, м. Харків починаючи з 2010 року, тобто майже 5 років.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р."Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.

Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Якщо звернутися до українського законодавства, то право власності визначається через класичну формулу: власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.

У справі, яка розглядається., звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає, що принципи пропорційності та балансу інтересів територіальної громади м. Харкова та членів Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я", які є її частиною, не порушені, оскільки діяльність кооперативу спрямована не тільки на експлуатацію та управління житловим комплексом, а й у тому числі на забезпечення житлом членів кооперативу, які виявили бажання та вступили до лав Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я". Тобто, задоволення вимог позивача призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить другого відповідач права власності на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене та відсутність порушень прав та інтересів держави судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу па розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 29.04.2010 № 59/10. п. 10. Додатку 1 рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 23.06.2010 №151/10.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №206700 від 04.08.2010 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 231070600013 та зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лісове подвір'я" передати, земельну ділянку площею 1,0 га з кадастровим номером 6310136600:10:001:0181, у власність територіальної громади, колегія суддів відмовляє в їх задоволення, оскільки вони є похідними вимогами від вимоги про визнання незаконним та скасування п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 29.04.2010 № 59/10, п. 10. Додатку 1 рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 23.06.2010 №151/10.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 17.06.2014 р. у справі №21-195а14, суд вважає посилання прокурора у позові на дану постанову необґрунтованими, оскільки підставами позову у справі №21-195а14 були інші обставини, а саме: надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.

Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України па підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133. 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію" як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень не посилався, положень цього Закону та їх співвідношення з нормами пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133. 135. 137 ЖК, Примірного статуту не наводив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_1 до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 року клопотання прокурора про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги було задоволено, сплата судового збору відстрочена до прийняття рішення у справі. Станом на день прийняття рішення судовий збір прокурором не сплачений, а тому підлягає стягненню.

Відповідно до абз. 2 пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2015 року залишити без змін.

Стягнути з Прокуратури Харківської області (61050, вул. Б.Хмельницького, 4, м. Харків) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок отримувача: 31216206782003, банк отримувача - ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5359,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду

Повний текст постанови складено 23.11.2015 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.