Рішення № 53733543, 17.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/25583/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

до Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 4 514, 97 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Онищенко А.В. за довіреністю № 26п-ЮР від 30.07.2015 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» (далі - відповідач) про стягнення 4 514, 97 грн., з яких 2 816, 25 грн. страхового відшкодування, 1 582, 98 грн. інфляційних втрат та 115, 74 грн. 3% річних. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 656552-02-10-01 від 18.09.2012 р. щодо автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1. 06.04.2013 р. у місті Києві по вул. З. Гайдай - Г. Дніпра 12Б, відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, автомобіля «Мitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, та автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 25.04.2013 р. у справі № 3-2613/13 (унікальний номер 756/5513/13-п) водій автомобіля «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 була визнана винною у порушенні ПДР України, у зв'язку з чим позивач на виконання умов Договору страхування виплатив 14 876, 06 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 7255 від 21.06.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом серії АЕ 2451617, позивач вирішив звернутись до відповідача з даним позовом про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25583/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 27.10.2015 р.

27.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро інформацію та належним чином завірену копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на 06.04.2013 р.; витребувано у Департаменту ДАІ МВС України інформацію щодо реєстрації або перереєстрації транспортного засобу «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_4, який на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 06.04.2013 р. за даними Відомостей про дорожньо-транспортну пригоду № 9182722 належав ОСОБА_1, належним чином завірену копію протоколу про адміністративне правопорушення АГ2№194621 за ст. 124 КУаАП. належним чином завірений витяг з Журналу обліку ДТП від 06.04.2013 р. № запису 11087, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.

16.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки згідно з наданого позивачем експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 18 087, 69 грн., коефіцієнт фізичного зносу складових частин складає 0, 54, що не було враховано позивачем під час розрахунку страхового відшкодування. Таким чином, відповідач вважає, що вимоги позивача про здійснення страхового відшкодування без врахування коефіцієнта фізичного зносу суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

17.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 17.11.2015 р. не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд вирішив відмовити в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Так, оскільки суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2012 р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 656552-02-10-01 (далі - Договір) щодо транспортного засобу «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору до страхових випадків віднесено, зокрема, дорожньо-транспортну пригоду.

Пунктом 2.3.6. Договору передбачено, що Договір набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу (у повному обсязі) на поточний рахунок страховика і діє до 24:00 17 вересня 2013 р. (включно).

За умовами п. 2.4. Договору підставою для визначення розміру збитків є рахунок СТО, рекомендованої страховиком.

Страхове відшкодування визначається фіксованим розрахунком амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів, а саме: 12 % у перший рік експлуатації авто (а саме: 1 % кожний місяць); 10% в наступні роки (а саме: 1 % у перші два місяця, 0,8 % кожний наступний з десяти), але загалом по всіх роках не більше 80% (п. 2.5. Договору).

Згідно з п. 2.8. Договору територією дії страхового покриття за випадками, вказаними у п.п. 2.1.1.-2.1.3. є Україна, Європейська частина країн СНД, країни Балтії та Європа (території країн - членів міжнародного бюро «Зелена карта»).

Відповідно до п. 12.1.1. Договору страхове відшкодування виплачується страховиком на підставі письмової заяви страхувальника (його представника і Страхового акту про визнання випадку (страховим/не страховим», який складається страховиком на підставі документів, що підтверджують факт настання страхового випадку і розмір заподіяного збитку.

Виходячи з приписів п. 12.5.1. Договору кошторис збитків складається на момент настання страхового випадку на підставі рахунку СТО, рекомендованої страховиком. Вказані документи повинні містити повний перелік робіт, їх вартість а також вартість запчастин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту.

Пунктом 12.5.3. Договору передбачено, що вартість запчастин і деталей, замінюваних при виконанні ремонту ТЗ, враховується в кошторис збитків за умови, що вони шляхом ремонту не можуть бути приведені в стан, придатний для подальшого використання, або витрати на такий ремонт дорівнюють чи перевищують витрати по їхній заміні на нові.

У разі визначення розміру заподіяного збитку на підставі рахунку СТО, рекомендованої страховиком, страховик має право перерахувати суму страхового відшкодування безпосередньо на розрахунковий рахунок СТО (п. 12.5.4. Договору).

Згідно з п. 12.13. Договору виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком особам, вказаним страхувальником, якщо інше не передбачено листом вигодонабувача. У разі визначення страхового відшкодування відповідно до рахунку СТО, рекомендованої страховиком, виплата страхового відшкодування може здійснюватися на розрахунковий рахунок СТО.

З матеріалів справи вбачається, що 06.04.2013 р. у місті Києві по вул. З. Гайдай - Г. Дніпра 12Б, відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, через те, що остання залежно від швидкості руху та дорожньої обстановки не дотрималась безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем «Мitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, після чого автомобіль не керований здійснив зіткнення з автомобілем «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 25.04.2013 р. у справі № 3-2613/13 (унікальний номер 756/5513/13-п) водій автомобіля «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 була визнана винною в порушенні ПДР України та притягнута до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до наданого відповідачем до матеріалів справи Полісу серії АЕ № 2451617 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Mersedes Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована ПАТ «ХДІ Страхування» на строк з 25.12.2012 р. по 24.12.2013 р. з встановленим розміром франшизи - 1 000, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9182722, автомобіль «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримав механічні пошкодження задньої лівої частини.

08.04.2013 р. страхувальник звернувся до позивача із Заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до виставленого ТОВ «Автоком» рахунку-фактури № АТ-0005413 від 16.04.2013 р., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, має скласти 21 851, 90 грн.

Згідно листа від 26.04.2013 р. вигодонабувач - ПАТ «Юнекс-Банк» повідомив про прийняття позитивного рішення щодо надання згоди на перерахування страхового відшкодування за спірним страховим випадком на рахунок СТО.

На підставі складеного позивачем Звіту № 4405-70 від 18.05.2013 р., сума страхового відшкодування складає 14 576, 06 грн.

Зокрема, позивачем з рахунку-фактури № АТ-0005413 від 16.04.2013 р. було виключено позиції 1 (бампер задній зняття/встановлення), 2 (бампер задній розбирання-збірка), 3 (бампер задній фарбування), 22 (витратні матеріали), та застосовано положення п. 2.5. Договору, відповідно до якого страхове відшкодування визначається фіксованим розрахунком амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів, а саме: 12% у перший рік експлуатації авто (а саме: 1% кожний місяць); 10% в наступні роки (а саме: 1% у перші два місяця, 0,8% кожний наступний з десяти), але загалом по всіх роках не більше 80%.

24.05.2013 р. Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (спеціаліст ОСОБА_7) на замовлення позивача було складено Розрахунок № 13/5/406/587028 вартості відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно з вищевказаним Розрахунком вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, на момент дослідження складає 11 759, 81 грн.

21.06.2013 р. позивачем був затверджений страховий акт № 2709-2, відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 14 576, 06 грн. на рахунок СТО.

На підставі платіжного доручення № 7255 від 21.06.2013 р. позивач перерахував 14 576, 06 грн. на рахунок СТО із призначенням платежу: «Стр.возм.с-но с/а№2709-2от21.06.13по Дог.№656552-02-10-01от 18.09.12(Счет№АТ-0005413от16.04.13)(Стр-ль ОСОБА_3, с-но п-му от 26.04.13)без НДС.».

Як стверджує позивач у позовній заяві, в порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено заяву (претензію) про страхове відшкодування (вих. № 633 14.02.2014 р.), яку відповідач задовольнив частково та 05.05.2014 р. перерахував на рахунок позивача 10 759, 81 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а її цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ОСОБА_3 Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхового акта, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 14 576, 06 грн. на підставі платіжного доручення № 7255 від 21.06.2013 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

У постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/7163/14 Верховний Суд України також погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 910/177/14 від 25.02.2015 р.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АЕ № 2451617, розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач, з урахуванням сплачених 10 759, 81 грн. мав відшкодувати позивачу 2 816, 25 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 2 816, 25 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач заявив до стягнення нараховані на суму 2 816, 25 грн. за період з 20.05.2014 р. по 01.10.2015 р. 3 % річних в розмірі 115, 74 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 582, 98 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 06.06.2012 р. № 6-49цс12 зобов'язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку є грошовим зобов'язанням, у разі невиконання якого одночасно можуть застосовуватись наслідки, передбачені як нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, так і нормами ст. ст. 549 - 550 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Вищий господарський суд України в постанові від 25.02.2013 р. у справі № 5017/2321/2012 також відзначив, що положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, підлягаючого до виплати позивачу в порядку регресу, застосовуються в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань відшкодування шкоди в порядку регресу, незалежно від підстав їх виникнення.

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України у постанові від 29.01.2013 р. у справі № 5011-16/11067-2012.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат також є обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» (03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 102; код ЄДРПОУ 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03680, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ 31650052) 2 816 (дві тисячі вісімсот шістнадцять) грн. 25 коп. страхового відшкодування, 1 582 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят дві) грн. 98 коп. інфляційних втрат, 115 (сто п'ятнадцять) грн. 74 коп. 3% річних та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака