Рішення № 53732570, 12.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

Дата ухвалення
12.11.2015
Номер справи
753/20126/14-ц
Номер документу
53732570
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/13289/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Парамонов М.Л.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У листопаді 2014 року позивач ПАТ «Старокиївський Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №02/980/К/021-2010 від 28.12.2010 року, що складається з відсотків, пені та штрафу, на загальну суму 1 335 346 грн. 92 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Старокиївський банк» 1 252 446 грн. 92 коп., в решті позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 3654 грн.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказувала, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи представника відповідача, що умова п. 4.3. кредитного договору (сплата штрафу за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань у розмірі 5 процентів від суми кредиту за кожний випадок, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення) має на меті одночасне стягнення штрафу та пені, що є неправомірним, оскільки це призводить до подвійної відповідальності.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем пропущено строк позовної давності стосовно частини заборгованості по процентах, тому вимоги стосовно стягнення зазначеної в позові суми заборгованості є неправомірними.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення 02.11.2015 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник ПАТ «Старокиївський банк» позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_5 отримав кредитні кошти у розмірі 1658000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 18% на рік, з кінцевим строком повернення - до 27.01.2011 року.

27.01.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, якою термін користування кредитом продовжено до 25.02.2011 року.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими продовжено термін користування кредитом. Додатковою угодою № 6 термін користування кредиту продовжено до 25.12.2014 року.

05.06.2014 року заборгованість по сумі отриманого кредиту (основне зобов'язання) відповідачем була погашена повністю.

Однак відповідач не виконує зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, не сплачує проценти за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути заборгованість станом на 03.11.2014 року: заборгованість за відсотками - 1 025 325 грн. 45 коп., пеню за прострочення сплати відсотків - 175 855 грн. 20 коп., штраф за недотримання умов кредитного договору - 82 900 грн., штраф за несвоєчасну сплату відсотків - 51 266 грн. 27 коп., а всього - 1 335 346 грн. 92 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено і відповідач не заперечує факту несплати ним жодних платежів на погашення нарахованих банком процентів за весь час користування кредитними коштами.

Враховуючи умови п.2.6, 2.7 кредитного договору, вимоги ст. 526, 623, 624, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 1 025 325 грн. 45 коп.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає його законним і обґрунтованим, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що висновки суду ґрунтуються на неналежному розрахунку заборгованості, оскільки у ньому не зазначено усіх дат погашення тіла кредиту та відсотків за його користування, не враховано усіх платежів по кредиту.

Проте зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки жодних доказів про те, що у розрахунку заборгованості зазначені не всі платежі, - матеріали справи не містять. Доказів , які б спростовували зазначений розрахунок відповідачем суду не надано, і апеляційна скарга не містить посилань на конкретно визначені платежі, які були б не враховані банком.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача також не міг зазначити про такі платежі, визнавши при цьому, що відповідач здійснив лише один платіж 05.06.2014 року.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що прострочення сплати процентів відбуватиметься з моменту остаточного погашення кредиту, тобто з 06.06.2014 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать умовам договору та ґрунтуються на хибному їх тлумаченні.

Так, пунктом кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту з 25-го числа щомісячно за період з першого по останній день місяця. При достроковому погашенні заборгованості за кредитом сума нарахованих процентів за період з 25-го числа до останнього дня місяця перераховується за фактичний термін користування кредитом. При повному погашенні заборгованості за кредитом проценти нараховуються в день погашення кредиту. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та в році. При нарахуванні процентів останній день місяця включається в розрахунок, за виключенням, коли останній день місяця є датою закінчення операції.

Відповідно до п.2.7 кредитного договору нараховані проценти сплачуються позичальником не пізніше сьомого числа ( включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу кредитора або шляхом безготівкового перерахування на позичковий рахунок позичальника, зазначений у п. 2.1 договору.

Таким чином, зазначеними умовами кредитного договору чітко визначено щомісячне нарахування та щомісячну сплату процентів у визначений договором строк.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності по вимогах про стягнення заборгованості за процентами, оскільки проценти почали нараховуватись банком з 28.12.2010 року, а звернення позивача до суду відбулось 03.11.2014 року, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки відповідач ОСОБА_2 за весь період користування кредитом здійснював дії, що свідчать про визнання ним своєї заборгованості.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитним договором від 28.12.2010 року строк кредитування був визначений - 1 місяць, а кінцева дата повернення кредиту - 27 січня 2011 року. Проте в подальшому сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими продовжувався строк користування кредитом та кінцева дата повернення кредиту.

Так, 27.01.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, якою термін користування кредитом продовжено до 25.02.2011 року.

16.02.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду №2 , якою термін користування кредитом продовжено до 22.04.2012 року.

20.04.2012 року - укладено додаткову угоду № 3, якою термін користування кредитом продовжено до 19.07.2012 року; 20.07.2012 року - додаткову угоду № 4 про продовження терміну користування кредитом до 18.07.2013 року; 02.04.2013 року - додаткову угоду № 5 про продовження терміну користування кредитом до 01.04.2014 року; 01.04.2014 року - додаткову угоду № 6 до кредитного договору, якою термін користування кредитом продовжено до 25.12.2014 року.

Відповідно до виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_2, 05.06.2014 року на погашення основного боргу по кредитному договору зарахована сума в розмірі 1 658 000 грн. ( а.с. 18).

Згідно з розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку, проценти нараховані банком за період користування кредитом, щомісячно з 28.12.2010 року по 04.06.2014 року ( до дня погашення заборгованості по кредиту). ( а.с. 3, 14-18).

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності для вимог про стягнення процентів, оскільки додатковими угодами строк користування кредитом періодично продовжувався, а сплата заборгованості по кредиту відбулась 05.06.2014 року, тобто відповідач визнавав за собою обов'язок погашення заборгованості.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає законними і обґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині стягнення процентів, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення в цій частині не вбачається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 82900 грн., нарахованого банком на підставі п.4.4. кредитного договору - за недотримання умов договору в частині погашення кредиту не в належній черговості, суд першої інстанції вважав нарахування штрафу необґрунтованим, оскільки виконання відповідачем основного зобов'язання в частині повернення суми кредиту відбулось за згодою сторін (з урахуванням додаткових угод тощо).

Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржувалось, обов'язкових підстав для скасування рішення не вбачається, тому рішення у вказаній частині необхідно залишити без змін.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення сплати відсотків, нарахованої за період з 08.11.2013 року по 02.11.2014 року на суму 175 855 грн. 20 коп., суд першої інстанції виходив з того, що факт прострочення сплати відсотків відповідачем знайшов підтвердження в судовому засіданні, а нарахування пені за порушення строків здійснення платежів передбачене п.4.3 кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Так, відповідно до п.4.3 кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 5% від суми простроченого платежу за кожен окремий випадок, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 08.11.2013 року по 05.06.2014 року нарахована, на його думку, неправомірно, оскільки 05.06.2014 року заборгованість по сумі отриманого кредиту погашена повністю, а відповідно до п.2.6 кредитного договору при повному погашенні заборгованості за кредитом проценти нараховуються в день погашення кредиту. Тому апелянт вважає, що пеня за несвоєчасну сплату процентів повинна бути нарахована з 06 червня 2014 року.

Проте такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 2.7 кредитного договору проценти за користування кредитом сплачуються щомісяця, не пізніше сьомого числа ( включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів.

Щодо вказівки у пункті 2.6 кредитного договору про те, що при повному погашенні заборгованості за кредитом проценти нараховуються в день погашення кредиту, то зазначене стосується останнього періоду, за який слід нараховувати проценти при повному погашенні кредиту, оскільки в тому ж пункті 2.6 передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту з 25-го числа щомісячно за період з першого по останній день місяця.

Враховуючи встановлену судом обставину щодо несплати відповідачем процентів за весь період користування кредитом з 28.12.2010 року по 03.11.2014 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів за період одного року перед зверненням позивача до суду.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 51 266 грн. 27 коп., суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що відповідно до наданого позивачем розрахунку, штраф, передбачений п.4.3 кредитного договору, нарахований за те ж саме порушення, що і пеня - несвоєчасну сплату процентів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові № 6-2003цс15 від 21.10.2015 року, застосування якої є обов'язковим в силу ст. 360-7 ЦПК України, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині, а тому рішення суду в частині розміру неустойки необхідно змінити, виключивши із суми неустойки штраф у розмірі 51 266 грн. 27 коп., оскільки позовні вимоги ПАТ «Старокиївський Банк» у цій частині задоволенню не підлягають.

Решта доводів апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, в іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, та підстав для відмови у задоволенні позову у повному обсязі - не вбачається.

Враховуючи, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення визначена загальна сума заборгованості, то рішення суду необхідно змінити, виключивши із загального розміру заборгованості суму штрафу в розмірі 51 266 грн. 27 коп., та визначити, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості у розмірі 1 201 180 грн. 65 коп. ( заборгованість за процентами - 1 025 325 грн. 45 коп. та пеня за несвоєчасну сплату процентів - 175 855 грн. 20 коп.).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року - змінити в частині розміру неустойки та визначити, що до стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» підлягає сума заборгованості - 1 201 180 ( один мільйон двісті одна тисяча сто вісімдесят) грн. 65 коп.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді:

Часті запитання

Який тип судового документу № 53732570 ?

Документ № 53732570 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 53732570 ?

Дата ухвалення - 12.11.2015

Яка форма судочинства по судовому документу № 53732570 ?

Форма судочинства - Цивільне

В якому cуді було засідання по документу № 53732570 ?

В Апеляційний суд міста Києва
Попередній документ : 53732569
Наступний документ : 53732571