Постанова № 53694366, 16.10.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2015 р. Справа № 804/5253/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 при секретарі судового засіданняОСОБА_2 за участю представників сторін: від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Кривий Ріг» до Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0002552201, №0002542201 від 20.08.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

15.04.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Кривий Ріг» звернулося з позовом до Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення відповідача №0002552201, №0002542201 від 20.08.2014р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що не згоден з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає, що вони були прийняті з порушенням закону без обєктивного аналізу наданих до перевірки документів з перевищенням повноважень перевіряючими, висновки акту перевірки №471/22.01-34/38033011 від 29.07.2014р., на підставі яких були прийняті оспорювані рішення, вважає безпідставними та не аргументованими з огляду на те, що надання позивачеві консультаційних, інформаційних та юридичних послуг ТОВ «Юридична фірма «Жук і Партнери», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ТОВ «Укрглас» підтверджується наданими первинними бухгалтерськими документами, вказані послуги надані позивачеві саме у межах господарської діяльності позивача. Також позивач посилається і на безпідставність висновків податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат, повязаних з нарахуванням роялті у 2013р. на суму 675800 грн., оскільки згідно ст. 20 Податкового кодексу податкові органи не уповноважені робити висновок про відсутність господарської операції при наданні усіх первинних документів, які підтверджують цю операцію з урахуванням того, що роялті було встановлено контрагентом позивача ТОВ «Укрглас» і позивач не мав можливості впливати на суму роялті, що, на думку позивача, спростовує висновок про завищення позивачем витрат з нарахування роялті. Позивач не погоджується і з висновками акту перевірки про заниження сум податкового зобовязання з ПДВ через встановлення нестачі матеріалів за результатами проведеної інвентаризації за грудень 2012р. у сумі 85617,0 грн. та завищення податкового кредиту за період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р. на загальну суму 109 925,00 грн., оскільки вказана нестача ТМЦ, які були списані позивачем бухгалтерськими проводками Дт 947 «Нестачі та витрати від псування цінностей» КТ 201 «Матеріали» інспектором було віднесено до запасів, які не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача безпідставно з огляду на те, що списання товару не може вважатися використанням товарів не у господарській діяльності з урахуванням того, що таке списання було повязане з врегулюванням різниць, які виникли під час пересортиці товарів у межах господарської діяльності позивача. Щодо посилань відповідача у акті про завищення податкового кредиту на 109 925,00 грн. внаслідок реалізації продукції за ціною, що є нижчою, ніж виробнича собівартість та зазначені операції не призводять до отримання прибутку, то позивач вказує на те, що збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності, як негосподарської, при цьому, позивач зазначає, що у разі продажу товарів дохід виникає незалежно від того, за якою ціною реалізуються товару, тому така операція повністю відповідає визначенню - «господарська діяльність».

Представники позивача, які приймали участь у попередніх судових засіданнях, позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивачем надані були до перевірки акти прийому виконаних робіт по наданню маркетингових, юридичних та інших інформаційно-консультаційних послуг по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», юридичною фірмою «Жур і Партнери», які не містять обєму господарської операції в порушення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підприємстві рахувалося два бухгалтера та головний бухгалтер, які виконують функції щодо ведення бухгалтерського та податкового обліку та у позивача була можливість самостійно вчинити ті дії, які були предметом надання послуг з боку вищенаведених підприємств, а тому, на думку податкового інспектора, відсутня доцільність залучення до надання послуг інших осіб. Таким чином, оплата юридичних послуг з бухгалтерського обліку за наявності власних бухгалтерів, які отримують заробітну плату, є виключно безпідставним завищенням витрат у сумі 85976 грн. у 2-4 кварталах 2012р. Щодо витрат, повязаних з нарахуванням роялті, то відповідач зазначає, що перевіркою первинних документів встановлено отримання позивачем від ТОВ «Укрглас» послуги роялті за місяць, проте надані акти не містять інформації, які саме використовувались торгівельні знаки, а також залежність від обсягів виробництва, тобто акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) складено загально у звязку з чим неможливо зясувати залежно від якого обсягу реалізації продукції нараховано роялті з урахуванням того, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. роялті це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням обєкта права інтелектуальної власності. Оскільки первинні документи оформлені не належним чином, то вони не несуть юридичну силу та не містять доказовості первинного документу, а тому позивачем в порушення п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України завищено витрати, повязані з нарахуванням роялті у 2013р. на суму 675800,00 грн. Щодо заниження позивачем ПДВ за рахунок проведення взаємозаліку ТМЦ при проведенні інвентаризації у грудні 2012р. на загальну суму 85617 грн., то відповідач вказує на те, що позивачем згідно актів проведення пересортиці найменування ТМЦ, виявлені при інвентаризації, не однакового найменування, кількості, тоді як згідно п.11.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Мінфіну України від 11.08.1994р. №69 (далі Інструкція № 69) не допускається проведення такого взаємного заліку. З приводу завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ по придбанню матеріальних запасів, які використано у не господарській діяльності на загальну суму 109925 грн., то відповідач посилається на те, що при здійснення аналізу бухгалтерських рахунків встановлено, що позивачем було отримано збиток внаслідок реалізації продукції за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення, тобто визначено суму ПДВ по тим матеріалам, які відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України використані не у господарській діяльності в результаті їх реалізації за цінами нижче собівартості. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що податковими інспекторами висновки за результатами перевірки зроблено на підставі даних податкової звітності та податкового обліку позивача з урахуванням норм діючого законодавства. Зазначені у акті перевірки висновки стосовно порушень, допущених позивачем відповідають нормам чинного законодавства та є правомірними.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, проте представник позивача ОСОБА_6, яка приймала участь у судовому засіданні 30.09.2015р. була повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи 16.10.2015р. особисто під розпис 30.09.2015р., що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника позивача (а.с.63 том 2).

08.10.2015р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з відпусткою представника позивача ОСОБА_7 директора підприємства (а.с.67-68 том 2).

Розглянувши вказане вище клопотання про відкладення розгляду справи з підстав перебування у відпустці представника позивача директора ОСОБА_7, вислухавши думку представників відповідача, суд не находить обґрунтованих підстав для задоволення даного клопотання та відкладення розгляду справи з наведених підстав виходячи зі строків розгляду спору, встановлених ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, систематичного подання позивачем відповідних клопотань, що є процесуальним зловживанням позивача, направленим на затягування строків розгляду справи та з урахуванням того, що судом неодноразово оголошувалася перерва у судових засіданнях, зокрема і за клопотаннями позивача, 30.09.2015р. у судовому засіданні приймала участь представник позивача ОСОБА_6, яка мала повноваження на участь у судових засіданнях у даній справі до 31.12.2015р. згідно довіреності від 01.09.2015р., а тому позивач не позбавлений був права та можливості направити вказаного представника для участі в судовому засіданні 16.10.2015р.

З огляду на наведене, враховуючи надання представниками позивача пояснень з приводу заявленого позову у судових засіданнях 25.05.2015р., 05.06.2015р., 06.07.2015р., 30.09.2015р., належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до вимог ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, необґрунтованість заявленого клопотання позивачем про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника позивача за наявними у справі доказами згідно до вимог ст. 71, 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 16.10.2015р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Кривий Ріг» зареєстроване як юридична особа рішенням виконкому Криворізької міської ради народних депутатів за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Центрально-міський район, вул. Окружна,4, з 20.03.2012р. перебуває на обліку в Криворізькій південній ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, а також даними, наведеними в акті від 29.07.2014р. (а.с.15-40, 95 том 1).

У період з 10.06.2014р. по 22.07.2014р. згідно з абз.1,2,4 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України, відповідно до наказу №533 від 28.05.2014р. була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р.,за результатами якої складено акт №471/22.01-34/38033011 від 29.07.2014р. за висновками якого встановлені наступні порушення, зокрема:

- п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р. у сумі 145622 грн.;

- п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 20.03.2012р. по 31.12.2013р. у сумі 210917 грн. (а.с. а.с.94-149 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 20.08.2014р. були прийнято наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р», а саме:

- №0002552201, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 182027,50 грн., у тому числі за основним платежем 145622,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 36405,50 грн.(а.с.12 том 1);

-№0002542201, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 263646,25 грн., у тому числі за основним платежем 210917,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 52729,25 грн. (а.с.13 том 2).

В подальшому позивач оскаржив вищевказані податкові повідомлення-рішення до контролюючих органів вищого рівня шляхом подання відповідної скарги за результатами розгляду якої за рішенням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області скарга позивача була залишена без задоволення, а вищевказані податкові повідомлення-рішення без змін (а.с.150-159 том 1).

Позивач просить скасувати вищевказані податкові повідомлення-рішення посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням закону, з перевищенням повноважень, без обєктивного аналізу наданих до перевірки документів.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення даного позову про скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 20.08.2014р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн. та в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальній суді 244427,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0002542201 від 20.08.2014р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальній суді 244427,50 грн., у тому числі за основним платежем - 195542,00 грн., за штрафними санкціями 48885,50 грн., суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 29.07.2014р. та наданого відповідачем розрахунку грошового зобовязання з ПДВ та штрафних санкцій за вказаним вище податковим повідомленням-рішенням, підставою для його прийняття були наступні обставини, а саме:

- позивачем у грудні 2012р. за результатами проведеної інвентаризації проведено взаємний залік залишків та нестачі товарно-матеріальних цінностей різного найменування та кількості чим порушено норми Інструкції №69, яка передбачає лише проведення взаємозаліку ТМЦ одного найменування та кількості у звязку з чим контролюючим органом донараховано податку на загальну суму 85617,00 грн.;

- позивачем було здійснено реалізацію продукції за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення в результаті чого отримано збиток від здійснення господарських операцій, що, на думку контролюючого органу, в порушенням п.198.3 ст.198 ПК України занижено суму податкового зобовязання з ПДВ по придбанню матеріальних запасів, які використано у не господарській діяльності внаслідок чого контролюючим органом донараховану суму податку на додану вартість у загальній сумі 109925,00 грн.;

- позивачем віднесено до витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, суми податку на додану вартість по отриманню позивачем юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг від ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ТОВ ЮФ «Жук і партнери», однак акти прийому-передачі не містять обємів господарської операції, відсутній зв'язок з господарською діяльністю позивача в порушення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вказані роботи позивач міг виконати власними силами, з урахуванням наявності у штаті позивача двох бухгалтерів та головного бухгалтеру, а тому, на думку контролюючого органу, в порушення вимог п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України позивачем завищено податковий кредит з ПДВ внаслідок чого контролюючим органом донараховано суму ПДВ у загальному розмірі 15375,00 грн. (а.с.94-149 том 1, а.с.71 том 2).

Проте, такі висновки контролюючого органу не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України в частині порушення вимог Інструкції № 69 при списанні та проведенні взаємного заліку ТМЦ, здійснення позивачем господарських операцій з приводу реалізації товарів, робіт і послуг за цінами, нижчими за собівартість їх виготовлення в результаті чого отримано збиток, що не є господарською діяльністю позивача, з наступних підстав.

Згідно з приписами п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів,виконаних робіт,наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи,зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Господарська операція, в свою чергу, розуміється як факт підприємницької та іншої діяльності, який викликає зміни в структурі усіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення якого очікується отримання економічних вигод, збільшення чи зменшення зобовязань одержання фінансових результатів.

При цьому,окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обовязковості отримання доходу (прибутковості). Водночас, саме сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Прибутковість кожної окремої операції не є обовязковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано обєктивними причинами.

Таким чином, поняття «господарська діяльність» та «господарська операція» не є тотожними.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Крім того, у відповідності до п.п.14.1.228 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних відносин) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу Ш цього Кодексу витрати, прямо повязані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» встановлено, що субєкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни; державні регульовані ціни.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

За п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податкове зобовязання - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоду, а згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до п.188.1 ст. 188 ПК України ( у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість).

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 ч статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами такого звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг ( п.138.4 ст. 138 ПК України у редакції, чинній на момент виникнення відносин).

Витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат,обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з п.138.6 ст.138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення відносин) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконання робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо повязаних з виробництвом таких товарів, виконання робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст. 138 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення відносин).

Отже, визначальними ознаками для віднесення до витрат є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у господарській діяльності.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, ПК України прямо передбачає право платника податків віднести до складу витрат суми за фактом сплати коштів за товари, які придбаються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Податкового кодексу України у платника податків виникає право на формування податкового кредиту.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства у редакції, чинній на момент виникнення взаємовідносин, не ставлять в залежність право позивача на формування витрат за умови реалізації позивачем продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення.

Також і п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з :

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України ( у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договором оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п.198.3 ст. 198 вказаного вище Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг ( у разі здійснення контрольованих операцій не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з :

- придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Правовий аналіз вищезазначених норм свідчить, що приписи Податкового кодексу України надають право позивачеві як платнику податку на віднесення відповідних сум з придбанням, виготовленням товарів, робіт і послуг за двох умов, а саме: з дати списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; з дати отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, вказані норми податкового законодавства свідчать про право позивача на віднесення відповідних сплачених/нарахованих сум до податкового кредиту незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також вказані норми не ставлять в залежність від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях право позивача на формування підприємством податкового кредиту.

Слід також зазначити, що відсутність доходу від окремо взятої господарської операції не може свідчити про відсутність можливості отримати дохід з усієї господарської діяльності.

За викладених обставин, доводи контролюючого органу про те, що реалізація позивачем продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення, проведення господарських операцій з приводу реалізації продукції у збиток не є господарською діяльністю позивача, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними нормами податкового законодавства України, дослідженими у ході проведення перевірки первинними бухгалтерськими документами (зазначене підтверджено також і представниками відповідача у судовому засіданні), а отже, віднесення позивачем до податкового кредиту у перевіряємому періоді суми 109925 грн., є правомірним, та таким, що відповідає вимогам ст.ст.14,138, 188, 198 ПК України.

Щодо проведення позивачем взаємозаліку лишків та нестачі товарно-матеріальних цінностей внаслідок пересортиці ТМЦ за результатами проведеної інвентаризації у грудні 2012р. на загальну суму 85617,00 грн. слід зазначити наступне.

Як видно зі змісту акту перевірки від 29.07.2014р. податковою інспекцією було встановлено, що позивачем було занижено суму податкового зобовязання по використанню матеріальних запасів, які не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, у тому числі у грудні 2012р. на загальну суму 85617,00 грн. внаслідок того, що згідно актів проведення пересортиці найменування ТМЦ, виявлені при інвентаризації не однакового найменування та кількості у звязку з чим позивачем не враховані вимоги п.11.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.1994р., що, на думку перевіряючих призвело до порушення п.198.3, п. 198.5 ст.198 ПК України (а.с.111-112 том 1).

Проте, такі висновки не відповідають встановленим судом обставинам та не ґрунтуються на нормах податкового законодавства, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до п.12.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.1994р. (чинної на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що при регулюванні інвентаризаційних різниць взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці може бути допущено тільки щодо товарно-матеріальних цінностей однакового найменування і в тотожній кількості за умови, що лишки і нестачі утворились за один і той не період, що перевіряється, та однієї і тієї ж особи, яка перевіряється; у разі коли при заліку нестач лишками при пересортиці вартість цінностей, що виявились у нестачі, більше вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості повинна бути віднесена на винних осіб.

Якщо конкретні винуватці пересортиці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності.

Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи інвентаризаційних описів товарно-матеріальних цінностей форми №Інв-3, копії актів на списання ТМЦ, посадовими особами позивача було здійснено списання ТМЦ на витрати виробництва та вилучення з обігу, а також здійснено оприбуткування надлишків товарів на підставі наказу № 1 від 24.12.2012р. (а.с.74-90 том 1).

Між тим, перевіряючими не було враховано копію наказу № Пр/1 від 31.12.2012р. «Про пересортицю матеріалів» зі змісту якого видно, що у звязку з виявленою у матеріально-відповідальної особи комірника ОСОБА_8 пересортиці матеріалів, а також неможливості встановлення винної особи, проведено взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці, яка виникла за перевіряємий 2012р., при цьому, зміст вказаного наказу містить найменування одного і того ж ТМЦ та у тотожній кількості, що відповідає вимогам п.12.12 Інструкції №69 (а.с.91 том 1).

При цьому, суд критично ставиться до висновків посадових осіб контролюючого органу щодо посилань на те, що заниження податкових зобовязань відбулося внаслідок не використання ТМЦ у межах господарської діяльності платника податку, оскільки регулювання інвентаризаційних різниць щодо взаємозаліку лишків та нестач врегульовано не п.11.12 (про що свідчить акт перевірки), а п.п.12.12 Інструкції №69, зміст якої вказує на те, що у разі, якщо винуватці пересортиці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності платником податку, окрім того, у платника податку виникає право на нарахування податкових зобовязань незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду згідно до вимог абз.3 п.198.3 ст.198 ПК України.

Враховуючи наведене, посилання перевіряючих у акті перевірки на порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.5 ст.198 ПК України через не врахування вимог п.11.12 Інструкції №69 є неспроможними, не відповідають дійсності та спростовуються змістом наказу позивача № Пр/1 від 31.12.2012р. про пересортицю матеріалів, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість віднесення позивачем до податкових зобовязань по використанню матеріальних запасів за результатами проведеної інвентаризації на загальну суму 85617,00 грн.

Щодо правомірності віднесення позивачем до адміністративних витрат при визначенні обєкта оподаткування консультаційних, юридичних та бухгалтерських послуг по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», Юридичної фірми «Жук і Партнери», то із досліджених судом нижче документів, суд приходить до висновку про те, що в цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для донарахування грошових зобовязань позивачеві у сумі 15375,00 грн. були ті обставини, що перевіряючими у ході перевірки було встановлено факти завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за рахунок завищення адміністративних витрат у сумі 85976,00 грн. в порушення вимог п.п.138.10.2 п.138.10 ст. 138 ПК України, а саме: позивачем були отримані юридичні, консультаційні та бухгалтерські послуги від ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», Юридичної фірми «Жук і Партнери» на підставі укладених договорів, проте надані до перевірки акти прийому-передачі виконаних робіт не містять обємів господарської операції у порушення вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», окрім того, позивач мав у штаті головного бухгалтера та двох бухгалтерів, які отримували заробітну плату, а тому бухгалтерські послуги могли виконувати самостійно, у звязку з чим, на думку перевіряючи, була відсутня доцільність залучення до надання вказаних послуг інших осіб, зокрема - ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ЮФ «Жук і Партнери» (а.с.99-103 том 1).

Такі висновки контролюючого органу є обгрунтованими та такими, що відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні», виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних відносин) витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до вимог п.138.1 ст.138 ПК України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування складаються із, зокрема, витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з підпунктами 138.10.2 138.10.4 цієї статті.

До складу інших витрат включаються, зокрема, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України, чинній у редакції на момент виникнення спірних відносин.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції.

Отже, будь-які документи ( у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту або витрат за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суду необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, а також підтверджено як матеріалами справи, так я представниками сторін, які брали участь у судовому розгляді справи, позивач у перевіряємому періоді має взаємовідносини з приводу отримання позивачем консультаційних, юридичних та бухгалтерських облік від його контрагентів - ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ЮФ «Жук і Партнери».

Так, 14.05.2012р., між ТОВ «Юридична фірма «Жук і Партнери» (Виконавцем) та позивачем (Замовником) був укладений договір №31/12 про надання юридичних послуг, за умовами якого Виконавець зобовязувався відповідно до завдань Замовника надавати йому за плату юридичну послуги (надання консультацій та розяснень з юридичних питань, усних і письмових довідок та висновків із законодавства; консультування з питань застосування законодавства; складання договорів, контрактів, корпоративних документів, заяв, скарги та інших документів правового характеру; досудове врегулювання спорів, у т.ч. складання та подача заяв, скарг, претензій, позовних заяв; здійснення представництва інтересів Замовника за його дорученням в усіх судах загальної юрисдикції, здійснення правового обслуговування господарської та зовнішньоекономічної діяльності та інше), при цьому, договором передбачено, що завдання на конкретні види юридичних послуг, їх вартість, строк виконання та порядок оплати оформлюється відповідно до письмових замовлень, які є додатками до цього договору п.1.1 п.1.3 договору (а.с.41-43 том 1).

01.06.2012р. також між позивачем (Замовником) та ТОВ «Укрглас» м. Київ (Виконавцем) було укладено договір про надання послуг №0106/1 за умовами якого Виконавець зобовязувався за завданням Замовника надавати за плату наступні послуги (консультування з приводу укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) поставки скла та комплектуючих для виробництва склопакетів; юридична допомоги у оформленні договорів та необхідних супровідних документів для здійснення поставок комплектуючих на виробництво як із-за кордону, так і на території України; супроводження оформлення документів з нерезидентами та ведення переговорів для забезпечення укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) поставки скла та комплектуючих для виробництва склопакетів; послуги з консультування у сфері бухгалтерського та податкового обліку, при цьому, визначено, що детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, міститься у завданні Замовника, яке надається Виконавцеві шляхом направлення по електронній пошті за три дні до початку виконання завдання; Виконавець зобовязаний за завданням Замовника особисто надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 30 днів з дня отримання завдання п.1.1 п.п.2.1 договору (а.с.56-57 том 1).

01.10.2013р. між ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна» м. Київ (Виконавцем) та позивачем (Замовником) був укладений договір про надання послуг за умовами якого Виконавець надає Замовнику юридичні та інші інформаційно-консультаційні послуги з питань, які виникають при веденні господарської діяльності, зокрема, такі як організація складання позовних матеріалів, прийняття участі у судових засіданнях, надання послуг щодо захисту інтересів Замовника в органах судової влади за позовами третіх осіб, оскарження в судовому порядку рішення, дії або бездіяльності податкових і митних органів та інше п.п.1.1 п.2.1 договору (а.с.50-54 том 1).

На підтвердження вчинення вищевказаних господарських операцій позивачем як до перевірки, так і до суду були надані копії відповідних вищенаведених договорів, копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), копії платіжних доручень, копії податкових накладних, копії замовлень про надання послуг,копії листів про надання юридичних послуг, копії листів контрагентів про підтвердження отримання замовлень, копії погоджень вартості (ціни) і строків виконання послуг, копію оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361, копії банківських виписок (а.с.225-257 том 1, а.с.3-14 том 2).

Проте, вказані документи не можуть бути прийняті судом в якості фактичного здійснення господарських операцій по наданню позивачеві вищевказаними контрагентами юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг з огляду на те, що як вбачається зі змісту актів прийому-передачі виконаних робіт видно, що обємів вчинення господарських операцій не вказано, що не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, також зі змісту наведених актів видно, що Виконавцями послуг надавалися юридичні послуги зі складання документів правового характеру, представництво в ДПІ з питань одержання свідоцтва платника ПДВ, складання документів, договорів, інших правових документів; складання договору оренди транспортних засобів; участь у підготовці та укладенні договорів між Замовником та іншими контрагентами; консультації з приводу укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) поставки скла та комплектуючих для виробництва скла; юридична допомога у оформленні договорів та необхідних супровідних документів для здійснення поставок комплектуючих на виробництво як із-за кордону, так і на території України; супроводження оформлення документів з нерезидентами та ведення переговорів для забезпечення укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) поставки скла та комплектуючих для виробництва склопакетів; послуги з консультації у сфері бухгалтерського обліку (а.с.44-49,55-61 том 1).

Проте, у ході судового розгляду справи на вимогу суду позивачем не було надано жодних доказів надання вищевказаними контрагентами юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг, зокрема, копії укладених зовнішньоекономічних контрактів, копій будь-яких супровідних документів з нерезидентами з приводу зовнішньоекономічної діяльності позивача, копій позовних заяв, скарг не надано, не надано довіреностей виписаних від імені позивача на представництво інтересів позивача вищевказаних контрагентам на участь у судових інстанціях, не надано доказів складання вказаними контрагентами будь-яких документів правового характеру, договорів оренди транспортних засобів про що зазначено у акті від 06.12.2012р. по ТОВ «ЮФ Жук і Партнери», відсутні і докази з надання консультування у сфері бухгалтерського та податкового обліку з урахуванням того, що позивач у своєму штаті мав головного бухгалтера та двох бухгалтерів, які здійснювали бухгалтерський облік на підприємстві та відповідно до наявності у вказаних осіб відповідного фаху позивач мав можливість виконувати вказані роботи самостійно.

Представники позивача у ході судового розгляду справи не змогли пояснити доцільність укладення вищевказаних договорів та фактичного їх виконання вищевказаними контрагентами з наданням відповідних вищенаведених документів, які підтверджували б надання юридичних , консультаційних та бухгалтерських послуг та яким саме способом надавалися послуги по наданні юридичних послуг, зокрема, участь у судових засіданнях в судових органах з урахуванням того, що ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна» знаходиться у м. Києві, не надано доказів виїзду їх представників для участі в судових засіданнях до м. Кривого Рогу, оскільки підприємство позивача знаходиться саме у м. Кривому Розі.

Також суд критично оцінює надану позивачем на підтвердження надання юридичної допомоги вищевказаними контрагентами копію платіжного доручення № 13 від 17.01.2015р. з приводу перерахування на користь позивача коштів у розмірі 111223,21 грн. з призначенням платежу оплата боргу згідно виконавчого документу господарського суду Кіровоградської області №912/993/14 від 16.06.2014р., наявної у матеріалах справи з огляду на те, що вказана копія платіжного доручення не містить посилань про участь представників вищенаведених контрагентів у розгляді справи у господарському суді Кіровоградської області, а тому не може служити належним і допустимим доказом у розумінні ст.ст.69-71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом не можуть бути прийняті в якості доказів надіслання позивачем заявки за вих. №258 від 27.09.2013р. та отримання її ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна» з огляду на те, що вказана заявка була надана 27.09.2013р., тоді як договір про надання послуг між позивачем та вказаним підприємством було укладено лише 01.10.2013р. (а.с.50-54 том 1, а.с.3 том 2).

За таких обставин, надані позивачем акти прийому-передачі виконаних робіт не можуть підтверджувати фактичне виконання вказаних юридичних, бухгалтерських послуг, будь-яких інших доказів суду не надано, а тому позивачем не підтверджено фактичного виконання наданих послуг вищевказаними контрагентами з урахуванням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виходячи з того, що будь-які документи ( у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Позивачем же фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», які знаходяться у м. Києві, з ТОВ «ЮФ «Жук і Партнери» з приводу надання та отримання юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг ні у ході проведення перевірки, ні у ході судового розгляду справи не підтверджено.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у частині скасування податкового повідомлення-рішення №0002542201 від 20.08.2014р. з приводу віднесення позивачем до витрат, що враховуються при визначенні оподаткування по консультаційних, юридичних та бухгалтерських послугах з вищевказаними контрагентами у сумі 15375,00 грн. слід відмовити, а відповідно, відмовити і у частині нарахування штрафних санкцій в сумі 3843,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0002552201 в частині збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн., у т.ч. за основним платежем 128402,00 грн., за штрафними санкціями 32100,50 грн. суд виходить з наступного.

Зі змісту акту перевірки від 29.07.2014р. та наданого на вимогу суду розрахунку вищенаведеного оспорюваного податкового повідомлення-рішення видно, що підставою для прийняття вищевказаного рішення було віднесення позивачем до витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування нараховану суму роялті за використання товарових марок GLAS TROSCH за субліцензійним договором від 01.03.2013р. укладеним позивачем з ТОВ «Укрглас» у сумі 675800,00 грн. через те, що у актах відсутня інформація, які саме використовувались торгівельні марки, та також залежність від обсягів виробництва, акти здачі-прийманнч робіт складено загально, неможливо зясувати залежно від якого обсягу реалізації продукції нараховано роялті чим порушено п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України, а також віднесенням до витрат консультаційних, юридичних та бухгалтерських послуг за договорами укладеними між позивачем та ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ЮФ «Жук і Партнери» у сумі 17220,00 грн. через те, що відсутня була доцільність в укладенні вказаних договорів та акти прийому виконаних робіт не містять обємів господарських операцій в порушення п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України (а.с.100-107 том 1).

В даному випадку, суд із досліджених судом документів та встановлених обставин у справі приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат суми роялті у розмірі 675800,00 грн. за субліцензійним договором виходячи з наступного.

У відповідності до п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) при визначення обєкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, зокрема, витрати, повязані з нарахуванням роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання у господарській діяльності платника податку.

У відповідності до вимог ст.6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виробі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ч.1 ст. 627 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.632 ЦК України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Правовий аналіз зазначених норм чинного законодавства України свідчить про те, що сторони є вільними в укладенні договору, встановленні цін за домовленістю сторін та мають право відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, при цьому, при визначення обєкта оподаткування платник податку зобовязаний врахувати витрати, повязані з нарахуванням роялті.

Так, судом із наданих документів та у ході судового розгляду справи із пояснень представників сторін було встановлено, що 01.03.2013р. між ТОВ «Укрглас» (Ліцензіаром) та позивачем (Ліцензіатом) був укладений субліцензійний договір за умовами якого Ліцензіар надав дозвіл Ліцензіатові на використання торгівельних марок (знаків для товарів і послуг) в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, при цьому, встановлено сплату Ліцензіатом Ліцензіарові плати за використання знака у вигляді щомісячних платежів, що складають 67580,00 грн. у місяць п.1.1 п.4.1 договору (а.с.62-63 том 1).

На підтвердження реальності виконання вищевказаного договору надані первинні бухгалтерські документи, а саме: копія відповідного договору, копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) у період з березня по грудень 2013р., копії фотографій про використання знаків у господарській діяльності (розміщених на бортах автомобілів), копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів за позивачем, копії комерційної пропозиції з визначенням продукції під торговими марками за субліцензійним договором, копії платіжних доручень про здійснення оплати за вказаними договорами (а.с.62-63,196-224 том 1).

Аналіз зазначених вище обставин та норм чинного законодавства свідчить про те, що встановлення позивачем та ТОВ «Укрглас» ціни у вищевказаному договорі у вигляді роялті у розмірі 67580,00 грн. у місяць за використання торгівельних марок відповідає вимогам ст.ст.6,627,632 ЦК України, який є основним законом у цивільно-правових відносинах, у звязку з чим суд приходить до висновку, що віднесення позивачем до витрат суми роялті у перевіряємому періоді за вищенаведеним субліцензійним договором у розмірі 675800,00 грн. є обґрунтованим, правомірним, відповідає вимогам вищенаведених норм ст. 140 ПК України (чинній у редакції станом на момент виникнення відносин), а тому доводи контролюючого органу у акті перевірки про те, що роялті повинно вираховуватися з урахуванням обсягів виробництва згідно до постанови КМУ від 03.10.2007р., яка є підзаконним нормативно-правовим актом, є безпідставним та необґрунтованим, спростовується вищенаведеними нормами ЦК України та ст.140 ПК України.

Також слід зазначити, що норми п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України не ставлять право позивача як платника податку по нарахуванню роялті в залежність від наявності у актах приймання-передачі інформації про те, який торгівельний знак був використано та не ставлять в залежність від обсягів виробництва, а тому доводи податкових інспекторів у цій частині є протиправними та такими, що суперечить вищенаведеній нормі ст. 140 ПК України.

З огляду на наведене, прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0002552201 в частині збільшення грошового зобовязання по нарахуванню роялті у розмірі 675800,00 грн. є протиправним, таким, що суперечить п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140 ПК України, а тому підлягає скасуванню.

Щодо нарахування витрат позивачем по отриманню ним юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ЮФ «Жук і Партнери» у сумі 17220,00 грн. по вищенаведених договорах, то суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з підстав того, що позивачем не доведено і не підтверджено фактичне виконання вищевказаними контрагентами відповідних робіт з надання юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг з урахуванням того, що у штаті позивача працювали відповідні фахівці, які виконували такі роботи самостійно, а тому нарахування позивачем вказаних витрат за первинними документами, які не підтверджують фактичне виконання таких робіт, не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У ході судового розгляду справи, представниками відповідача не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість прийняття оспорюваних податкових повідомлень рішень лише в частині вищенаведених сум, з урахуванням обставин та висновків, які встановлені судом та не спростовані представниками відповідача.

В той же час, і представниками позивача не доведено і не підтверджено фактичне виконання господарських операцій по відносинах позивача з приводу надання позивачеві юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг з його контрагентами - ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ЮФ «Жук і Партнери» належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень в частині збільшення позивачеві грошового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн., а також і збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 244427,50 грн. відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому в цій частині оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В іншій частині позовних вимог щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 20.08.2014р. про збільшення суми грошових зобовязань по нарахуванню витрат по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Укрглас», ТОВ «ОСОБА_5 Холдінг Україна», ЮФ «Жук і Партнери з приводу надання юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг з вищенаведених обставин та підстав слід відмовити.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Кривий Ріг» до Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0002552201, №0002542201 від 20.08.2014р. - задовольнити частково.

Cкасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002552201 від 20.08.2014р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 160502,50 грн., у тому числі за основним платежем 128402,00 грн., за штрафними санкціями 32100,50 грн.

Cкасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002542201 від 20.08.2014р. в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 244427,50 грн., у тому числі за основним платежем 195542,00 грн., за штрафними санкціями 48 885,50 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 21.10.2015р.

Суддя ОСОБА_1