Постанова № 53694334, 17.11.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 р. Справа № 804/10223/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача - Баранікової М.М.,

представника відповідача - Качмар В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Жнива України», звернувся до суду з позовом, в якому з урахування уточнення до адміністративного позову, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми від 25.02.15 № 0000472203. На обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ та повідомлення про проведення невиїзної перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване рішення, отримані позивачем вже після проведення перевірки, що, на думку позивача, є безумовним порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які визначені пп.78.4, 78.5 ст. 78 ПКУ. Також позивачем зазначено, що спірна сума податкового кредиту визначеним ним за господарськими взаємовідносинами з ТОВ «РЕЙВІК ЛТД» на підставі договору поставки № 120514 від 12.05.2014 року та № 300414 від 30.04.2014 року на поставку сої (боби). На виконання укладених з договорів, покупцем та постачальником складено відповідні податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, тощо, які були надані позивачем ДПІ в ході перевірки та при досліджені яких помилок та юридичних дефектів виявлено ДПІ не було. Позивачем зауважено, що придбаний у ТОВ «РЕЙВІК ЛТД» товар - соя (боби) в подальшому використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме перероблений у макуху та олію і переданий у власність контрагентам-покупцям за договорами поставки. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, ДПІ в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДПІ, відповідач), проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до того, що оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки, за висновками якого встановлено порушення позивачем пп.14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200, п.201.1, 201.10 ст.201 ПКУ, а саме позивач сформував податковий кредит звітного періоду на підставі податкових накладних, які складені з порушенням встановленого законодавством України порядку та формою і не підтверджені первинними документами (актами, довідками, сертифікатами якості на сої, довіреностями на передачу товару, товарно-транспортними накладними, які заповнені невловному обсязі), а також не підтверджені перевіркою ДПІ, в результаті чого за травень 2014 року позивачем завищено суму податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ на загальну суму 2 014 429 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 2 014 429 грн. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову, навівши доводи, що викладені в акті перевірки та в запереченнях проти позову.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

З оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.02.15 №0000472203, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2 014 429 грн. - за основними платежем, 1 007 215,00 грн. - за штрафними санкціями, вбачається, що воно прийнято на підставі акту перевірки від 10.02.15 №192/04-66-15-00/38361505.

За висновками означеного акту перевірки, який складений про результати проведення позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення операцій з ТОВ «РЕЙВІК ЛТД» (код ЄДРПОУ 38921201) за період квітень 2014 року, проведеною перевіркою: - документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки по ланцюгу постачання: ТОВ "РЕЙВІК ЛТД" (контрагент - постачальник, код ЄДРПОУ 38921201) - ТОВ «ЖНИВА УКРАЇНИ»; - встановлена відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22, 185, 187, 198 Податкового Кодексу України; - в порушення п.п.14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200, п.201.1, 201.10 ст.201 ПКУ позивач сформував податковий кредит звітного періоду на підставі податкових накладних, які складені з порушенням встановленого законодавством України порядку та формою і не підтверджені первинними документами (актами, довідками, сертифікатами якості на сої, довіреностями на передачу товару, товарно-транспортними накладними, які заповнені невловному обсязі), а також не підтверджені перевіркою ДПІ у КУЙБИШЕВСЬКОМУ районі м. Донецька ГУ Міндоходів, в результаті чого за травень 2014 року завищено суму податкового кредиту у податковій звітності з ПДВ на загальну суму 2 014 429 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 2 014 429 грн.

Підставою для означених висновків слугували наступні доводи посадових осіб ДПІ, котрі проводили перевірку позивача: - у позивача відсутні сертифікати якості на сою, довіреності на передачу товару, ТТН заповнені не в повному обсязі; - при аналізі ТТН встановлено відсутність фактичної адреси навантаження/розвантаження (назва вулиці, домівки тощо), відсутні договори з перевізниками тощо; - за змістом акту ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 14.01.15 відносно ТОВ «Рейвік ЛТД» не підтверджено взаємовідносини з позивачем у травні 2014р.; - при проведені аналізу інформаційних баз даних Міндоходів встановлено, що в травні 2014 р. ТОВ «Рейвік ЛТД» 36,8% податкового кредиту на загальну суму ПДВ 741,30 тис. грн. сформував за рахунок податкових накладних менше 10 000 грн.

Рішенням про результати розгляду скарги від 31.07.15 №16134/6/99-99-10-01-01-25, прийнятим ДФС України, скарга позивача, подана на оскаржуване рішення в порядку адміністративного оскарження, залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення від 25.02.15 - без змін.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

За змістом акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, перевірка проведена на підставі пп.78.1.1 п.78.1. ст.78, ст.79 ПКУ та наказу ДПІ від 30.01.15 №56/1 «Про призначення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Жнива України». Як вбачається з вступної частини означеного акту, копія наказу від 30.01.15 №56/1 та повідомлення від 30.01.15 №18/1 про проведення з 31.01.15 перевірки позивача було направлено останньому засобами поштового зв'язку за юридичної адресою позивача 30.01.15.

Суд зазначає, що особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки визначені ст.79 ПКУ, приписи якої не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

За змістом ст.79 ПКУ документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до абз.2 п.79.2 ст.79 ПКУ виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Суд відмічає, що право платника податків оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки. Разом з тим, реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Зміст приписів п. 79.3. ст.79 ПКУ, за яким присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, також дає підстави для висновку про необхідність повідомлення контролюючим органом платника податків про проведення невиїзної перевірки до її початку, саме для вирішення останнім питання прийняття участі у такій перевірки. Наведене відповідає меті перевірки, змісту прав платника податків, досягненню перевіркою її мети, виконанню платником податків обов'язку надати посадовим (службовим) особам органів податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

На підставі викладеного суд констатує, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній в ухвалі від 27.01.15 в адміністративній справі за позовом ТОВ «Будгарантінвест-55»до ДПІ у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій.

Як зазначено в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, перевірка позивача розпочалась 31.01.15, копія наказу на перевірку від 30.01.15№56/1 та повідомлення про її проведення направлені на адресу позивача засобами поштового зв'язку 30.01.15, що унеможливлює ознайомлення позивача з таким наказом, відомостями про дату її початку у встановлений законом спосіб до її початку. Доказів отримання позивачем такого наказу та повідомлення до початку перевірки контролюючим органом до суду не надано. Наведене вказує на відсутність у ДПІ права проведення такої перевірки, та, як наслідок, прийняття податкових повідомлень-рішень за її результатом, адже невиконання контролюючим органом вимог п.79.2 ст.79 ПКУ призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Також суд зазначає, що правовідносини з приводу визначення платником податків грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі формування податкового кредиту, визначені положеннями ПКУ.

Приписами п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності)податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в п.201.1. ст.201 ПКУ; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Аналіз наведених законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Податкові накладні, на підставі яких сформована спірна сума податкового кредиту в розмірі 2 014 429 грн., надані позивачем на підтвердження правомірності формування спірної суми податкового кредиту, як і виписки з банку, що підтверджують проведення позивачем розрахунків за товари, отримані від ТОВ «Рейвік ЛТД» за договорами від 30.04.15 №300414 та від 12.05.14 №120514, були надані відповідачу в ході перевірки, зауваження щодо оформлення таких документів відповідачем не наведені. Не заперечується відповідачем і той факт, що такі податкові накладні виписані платником податків, який на час їх оформлення знаходився в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Також суд відмічає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 (далі- Закон №996), відповідно до ст. 1 якого первинній документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань у власному капіталі підприємства. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом ч.1 та 2 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Суд відмічає, що вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПКУ, наведеними вище.

Зміст наданих позивачем до перевірки та до суду первинних документів: як-то видаткових та податкових накладних, виписаних ТОВ «Рейвік ЛТД» (наведених в акті перевірки, том 1 а.с.26-28), рахунки - фактури, що виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, містять назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документи, відомості про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зважує на те, що надані позивачем документи (копії яких наявні в матеріалах справи) підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Рейвік ЛТД». Наявність у позивача належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій за такими накладними в своїй сукупності є безумовною підставою для формування позивачем спірної суми податкового кредиту.

З приводу ненадання позивачем на підтвердження права на податковий кредит сертифікатів якості суд зазначає, що приписами ПКУ не визначено, що такі сертифікати якості мають зберігатись платником податків після використання продукції задля підтвердження права на податковий кредит. За своїм змістом сертифікати якості містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам, факт поставки товарів сертифікат якості не підтверджує.

Щодо заповнення товарно-транспортних накладних не в повному обсязі суд зазначає, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язку позивача підтверджувати право на формування податкового кредиту товарно-транспортними накладними, а відсутність товарно-транспортних накладних, їх оформлення не в повному обсязі самі по собі, без дослідження інших обставин, не може спростовувати товарність операції. Крім того, позиція відповідача, яка ґрунтується на неналежному оформлені товарно-транспортних накладних, суперечить позиції Міністерства Доходів і зборів, викладеній в листі від 19.09.13 №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128, відповідно до якої товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, що визначають право на формування податкового кредиту. Також, як вбачається зі змісту наданих товарно-транспортних накладних, перевезення товару здійснювалось не позивачем, а іншим перевізником, яким і здійснювалось заповнення таких накладних.

Окремо суд зазначає, що з огляду на приписи Закону №996 товарно-транспортна накладна не може бути тим первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції за договорами купівлі-продажу, договорами поставки, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію з перевезення (транспортування).

Посилання відповідача в обгрунтування своїх висновків на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Рейвік ЛТД» від 14.01.15, складений ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, є безпідставними з огляду на таке.

Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, по дотриманню податкової дисципліни це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та контрагенти позивача, контрагенти контрагентів є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Зазначаючи про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Рейвік ЛТД» ДПІ не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Недійсність фіктивних правочинів, тобто встановлення факту відсутності наміру створити правові насідки, а отже реально здійснити господарську діяльність, визначається тільки судом. Рішення суду про визнання правочинів між позивачем та його контрагентом недійсними ДПІ до суду не надано.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, саме законом, а не актами, в тому числі актами перевірок податкових органів, які б факти в таких актах не були відображені. Вказані в Акті перевірки, на який посилається відповідач, висновки є суто суб'єктивною думкою посадових осіб ДПІ, що складали такий акт.

Таким чином, судом не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог вищенаведених норм податкового законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит в розмірі 2 014 429 грн. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка на час їх видачі була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичними особами. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця (про що зазначено й ДПІ в акті перевірки позивача - а. акту 10, а.с.32), будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію. Відповідачем не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, як не доведено і факту наявності порушення позивачем положень ст.185, ст.198, ст.200 ПКУ, про яке зазначено у висновку акту перевірки.

Оскільки судом досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують як здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, так і правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Беручи до уваги все вищенаведене, суд констатує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.02.15 № 0000472203 не відповідає вимогами ПКУ, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, позовні вимоги ТОВ «Жнива України» підлягають задоволенню, а судовий збір - розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 25.02.15 № 0000472203.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» сплачений судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 23.11.15.

Суддя А.О. Коренев