Ухвала суду № 53687062, 19.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА№22-ц/796/13017/2015 Головуючий у1-й інстанції - Богдан О.О.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Вербової І.М., Кирилюк Г.М.

при секретарі - Мікітчак А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Комунальне підприємство «Служба замовника житлово-комунальних послуг» Оболонського району м. Києва, Оболонський районний відділ ГУ Державної міграційної служби в м. Києві, про усунення перешкод в здійсненні права власності на майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Комунальне підприємство «Служба замовника житлово-комунальних послуг» Оболонського району м. Києва, Оболонський районний відділ ГУ Державної міграційної служби в м. Києві, в якому просила усунути перешкоди в здійсненні нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що ОСОБА_3 понад два роки не проживає в зазначеній квартирі. Позивачка самостійно утримує житло, оплачує житлово-комунальні послуги, а наявність зареєстрованого відповідача чинить їй перешкоди у здійсненні права власності на квартиру та не дозволяє в повній мірі володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалите нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Послалася на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки зняття відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою не тягне за собою юридичного наслідку у вигляді позбавлення останнього права власності на нерухоме майно. Крім того, зазначала, що судом порушені норми процесуального права в частині неналежної оцінки заяви відповідача про визнання позову.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, клопотання про перенесення судового розгляду не подали, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Панченка М.М., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 та членам її сім'ї: ОСОБА_2(дочці) і ОСОБА_3(онуку) в рівних частках, тобто по 1/3 частини квартири. Вказана обставина підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, копія якого наявна в матеріалах справи /а.с. 4/.

Згідно Форми №3, виданої ЖЕК №513, від 05.05.2015 року /а.с. 32/, в зазначеній квартирі зареєстрованими значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що квартира знаходиться у спільній власності як позивача, так і відповідача, а тому зняття з реєстрації відповідача є обмеженням права власника щодо користування належним йому майном.

Колегія суддів з таким висновком погоджується повністю.

Згідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, встановлених законодавством УРСР.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.358 ЦК Україникожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Таким чином, зняття відповідача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 є порушенням права останнього на користування належним йому майном, оскільки ОСОБА_3 є власником 1/3 частини зазначеної квартири.

Відповідно до ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом з тим, позивачем жодним чином не доведено факт того, що перебування ОСОБА_3 на реєстраційному обліку за вказаною адресою чинить їй перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Щодо посилання скаржника на неналежну оцінку судом першої інстанції заяви відповідача про визнання позову, то колегія суддів погоджується з критичною оцінкою судом вказаного документу, приймаючи до уваги, що останній не містить дати його складання та відправлений до суду від імені ОСОБА_2. Враховуючи, що відповідач жодного разу не приймав участі в судових засіданнях по даній справі, а з заяви про визнання позову неможливо однозначно встановити волевиявлення саме ОСОБА_3 на визнання позову, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги вказану заяву під час розгляду справи по суті.

Аналогічної оцінки колегія суддів надає і заяві від імені відповідача про визнання позову на стадії апеляційного розгляду справи. При цьому, колегія виходить із вказаних вище міркувань, відсутності правових підстав для задоволення позову, а також необхідності забезпечення дотримання прав та інтересів усіх учасників процесу та недопустимості їх порушення ухваленим судовим рішенням. При цьому, враховуючи висловлені вище сумніви, колегія суддів вважає, що неврахування заяви про визнання позову не є порушенням принципу диспозитивності цивільного процесу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено на повно з'ясованих обставинах з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: