Постанова № 53686875, 16.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. Справа № 920/1134/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,за довіреністю №14-109 від 18.04.14 р.;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №149 від 22.01.15 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", м. Шостка (вх. №4885 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 25.08.15 року у справі № 920/1134/15

за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до ТОВ "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", м. Шостка, Сумська обл.

про стягнення 380 786,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача 311690 грн. 13 коп. пені, 66501 грн. 23 коп. 3% річних, 2325 грн. 17 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 28.12.2012 року договору купівлі-продажу природного газу №13/2629-БО-29.

Рішенням господарського суду Сумської області від 25 серпня 2015 року по справі №920/1134/15 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" (вул. Гагаріна, 1, м. Шостка, Сумська область, 41100, код 34113412) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 66501 грн. 23 коп. 3% річних, 307036 грн. 94 коп. пені, 7470 грн. 17 коп. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду, в частині стягнення пені у розмірі 307036 грн. 94 коп. не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в цій частині і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у зв'язку із значною дебіторською заборгованістю за теплову та електричну енергію відповідач не мав змоги вчасно здійснити оплату за спожитий природний газ.

Крім того, відповідачем надано пояснення до апеляційної скарги, в яких останній зазначає, що основного боргу (за спожитий природний газ) за даним договором немає. Відповідач лише в деяких періодах мав незначні прострочення з оплати за природний газ. Стягнення пені не дасть можливості пройти опалювальний сезон та вплине на безперебійне та безаварійне надання послуг через неналежне утримання обладнання, мереж та споруд на них у належному стані. Крім того, вказана заборгованість виникла не внаслідок його недобросовісності, а внаслідок кризи неплатежів.

Позивач також надав пояснення до апеляційної скарги відповідача, в яких зазначає, що бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України, " який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" втрат є стягнення з боржників штрафу у розмірі передбаченої умовами Договорів.

Відповідно до консолідованого балансу Позивача (належним чином засвідчена копія наявна в матеріалах справи) загальна сума зобов'язань за довгостроковими кредитами банків складає 15 329 631 000,00 грн. Загальна сума заявлених пені та 3% річних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами. Зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і в подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526, ст. 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, у ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 28.12.2012 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2629-БО-29 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 Договору позивач зобовязався передати відповідачу природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, а відповідач зобовязався прийняти і оплатити газ на умовах, визначених Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з підписаних сторонами та скріплених печатками актів приймання-передачі природного газу (а.с. 20-26), протягом січня-грудня 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 23762585,65 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати вартості газу протягом місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобов'язання з оплати виконав частково та з порушенням строків, встановлених Договором, чим порушив умови Договору, що підтверджує сальдо підприємства та виписка по операціям по підприємству.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2325,17 грн. інфляційних збитків та 66501,23 грн. 3% річних, за загальний період з 14.02.2013 року по 16.01.2014 року, які нараховані окремо по кожному факту порушення грошового зобовязання та з урахуванням часткових проплат боргу відповідачем.

Суд першої інстанції перевірив правильність нарахування позивачем зазначених сум та дійшов обґрунтованого висновку, щодо правомірності стягнення 66501,23 грн. 3% річних за загальний період з 14.02.2013 року по 16.01.2014 року, оскільки матеріалами справи підтверджуються факти порушення відповідачем строків виконання зобовязань по оплаті за природний газ.

Обгрунтований висновок суду першої інстанції і щодо відмови в стягненні з відповідача 2325 грн. 17 коп. інфляційних втрат, оскільки позивач не вірно здійснив розрахунок інфляційних за прострочену заборгованість, яка виникла в січні 2014 року та була сплачена у тому ж самому місяці.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, які відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України застосовуються у розмірі встановленому договором.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної звборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 311690,13 грн. за загальний період з 14.02.2013 року по 16.01.2014 року, яка нарахована окремо по кожному факту порушення грошового зобовязання та з урахуванням часткових проплат боргу відповідачем.

Суд першої інстанції перевірив правильність нарахування пені та прийшов до обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення зазначеної вимоги, оскільки позивач врахував день фактичної оплати в період, за який здійснюється стягнення пені. завищивши у звязку з цим розмір пені на суму 4653,19 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач подавав клопотання про зменшення розміру пені на 100 %, в задоволенні якого судом було відмовлено, оскільки відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів винятковості випадку для зменшення пені.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення саме в частині стягнення пені у розмірі 307036,94 грн. та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Тобто, відповідач оскаржує лише стягнення пені та фактично просить суд про зменшення розміру пені на 100 %.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» при вирішенні, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи викладене, законом не передбачено 100% зменшення пені.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 100 %.

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 218 ГК України визначено, що єдиною підставою звільнення від господарсько-правової відповідальності є дія непереборної сили, тобто надзвичайні та невідворотні обставини, що унеможливили належне виконання зобов'язання.

Не є підставами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника потрібних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на дебіторську заборгованість за теплову та електричну енергію, не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання ним самим умов договору щодо оплати отриманого від позивача природного газу.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 25 серпня 2015 року по справі №920/1134/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 25 серпня 2015 року по справі №920/1134/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.11.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.