Постанова № 53686871, 16.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. Справа № 922/2686/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Захарова Н.О., посвідчення № 032956, від 10 квітня 2015 року,

1-го позивача - Хрущ Є.І., довіреність б/н.,

2-го позивача - Воронова Ю.В., довіреність № 82, від 15 січня 2015 року,

1-го відповідача - не з'явився,

2-го відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 27 жовтня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (вх. №4600 Х/1-42), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (вх. №4601 Х/1-42), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№5170 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року у справі №922/2686/15

за позовом прокурора Жовтневого району м. Харкова в інтересах держави в особі:

1)Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, м. Харків,

2)Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

до 1) Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області, м. Харків,

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків,

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року (головуючий суддя Макаренко О.В., суддя Л.С. Лаврова, суддя Аріт К.В.) позов задоволено.

Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 також подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

05 жовтня 2015 року від прокурора Жовтневого району надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13754).

27 жовтня 2015 року від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення (вх.№14699).

28 жовтня 2015 року від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надійшов відзив (вх.№14715).

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 28 жовтня 2015 року у зв'язку з закінченням повноважень судді Бондаренка В.П., згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", п. 2.3.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №30 від 26 листопада 2010 року (з наступними змінами та доповненнями) та на виконання рішення зборів суддів Харківського апеляційного господарського суду №12 від 12 червня 2014 року та рішення зборів суддів першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду № 3 від 15 вересня 2014 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2015 року з огляду на зміну складу колегії суддів, клопотання Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про відкладення розгляду справи, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, колегією суддів було відкладено розгляд справи.

Одночасно вказаною ухвалою суду було об'єднано розгляд апеляційної скарги Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (вх. №4600 Х/1-42) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (вх. №4601 Х/1-42) в одне апеляційне провадження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05 листопада 2015 року було прийнято апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до провадження.

Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року у справі №922/2686/15, колегія суддів з метою повного та всебічного дослідження обставин справи дійшла до висновку про доцільність об'єднання розгляду скарг Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (вх. №4600 Х/1-42) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (вх. №4601 Х/1-42), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№5170 Х/1-42) в одне апеляційне провадження.

У судове засідання, яке відбулось 16 листопада 2015 року, з'явились прокурор, перший та другий позивач, другий відповідач.

Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення (Том 2 а.с.140).

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

30 липня 2002 року між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір №724 оренди нежитлового приміщення (будівлі) предметом якого є нежитлове приміщення (будівля) - загальною площею 109,68 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої революції, 106 (а.с. 20-22).

Звертаючись з позовною заявою, прокурор в обгрунтуванні позовних вимог про визнання недійсним договору №724 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30 липня 2002 року та додаткової угоди б/н від 01 січня 2012 року до даного договору посилається на те, що відповідно до норм чинного законодавства приміщення навчальних закладів дозволено передавати в оренду лише для провадження освітньої діяльності.

За твердженням прокурора, під час проведення перевірки було встановлено, що спірне нежитлове приміщення за умовами договору оренди було передане в оренду 2-му відповідачеві під магазин, тобто для використання з метою, що не повязана з освітньою діяльністю. На підставі викладеного, прокурор вважає, що оспорюваний договір оренди підлягає визнанню недійсним, як укладений з порушенням чинного законодавства, а саме ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14 серпня 2001 року, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими належними доказами.

Не погоджуючись з вказаною позицією суду першої інстанції, в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення,

Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради в обгрунтуванні апеляційної скарги вказує на:

1)відсутності повноважень у прокурора для подання відповідного позову;

2)відсутності доказів стосовно проведення прокуратурою перевірки на підставі завдання прокуратури м. Харкова від 19 вересня 2014 року;

3)подання заяви про відмову від позову;

4)можливості здавання приміщення в оренду, враховуючи пункт 8 підпункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року №796;

5)додержанні сторонами на момент укладення договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30 липня 2002 року вимог законодавства України;

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 на:

1)необхідність застосування наслідків спливу позовної давності;

2)законності укладення спірного договору, виходячи з того, що:

а)предмет спірного договору є нерухомим майном, що не підпадає під визначення об'єкту освіти і науки;

б)приписи постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №38 надають можливість здавання в оренду нерухомого майна, яке не пов'язане з навчально-виховною, навчально-виробничою та науковою діяльністю;

в)можливості здавання приміщення в оренду, враховуючи пункт 8 підпункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року №796;

г)предмет спірного договору не використовується школою та не є "основним приміщенням", що виключає можливість застосування до нього приписів розділу 3 ДСаНПін 5.5.2-008-01

3)необхідності застосування практики Європейського суду з прав людини;

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на:

1)можливості здавання приміщення в оренду, враховуючи пункт 8 підпункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року №796;

2)додержанні сторонами на момент укладення договору договору №724 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30 липня 2002 року вимог законодавства України;

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 30 липня 2002 року між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір №724 оренди нежитлового приміщення (будівлі),предметом якого є нежитлове приміщення (будівля) - загальною площею 109,68 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої революції, 106 (Том 1 а.с. 20-22).

Відповідно до п.3.1. договору вартість нежитлового приміщення (будівлі) визначається відповідно до висновків експерта про вартість нежитлового приміщення і станом на 11 липня 2002 року складає 50 200,00 грн.

Згідно з п. 4.4. договору орендар зобов'язується використовувати орендоване нежитлове приміщення (будівлю) під магазин у відповідності з його призначенням та умовами цього договору.

Нежитлове приміщення (будівля) - загальною площею 109,68 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої революції, 106 було передано 1-м відповідачем 2-му відповідачеві за актом прийому-передачі від 30 липня 2002 року (Том 1 а.с. 23).

Судом також встановлено, що відповідно до Додаткової угоди від 01 січня 2012 року орендодавця за договором було замінено на Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (2-позивач у справі) (Том 1 а.с. 24-27).

Вказану заміну було здійснено у зв'язку з тим, що приміщення, яке було предметом договору, було передано на баланс управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 16 лютого 2011 року № 87 "Про передачу майна в оперативне управління управлінню освіти Жовтневого району Харківської міської ради", розпорядження управління комунального майна та приватизації від 16 лютого 2011 року № 248 "Про внесення змін в договори передачі майна в оперативне управління № 597 з Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області та № 604 від 29 серпня 1986 року з управлінням освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради" (Том 1 а.с. 91).

У Додатковій угоді від 01 січня 2012 р. договір оренди № 724/2002 від 30 липня 2002 року було викладено в новій редакції, згідно з п. 1.1. якого орендодавець (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) передає, а орендар (ФОП ОСОБА_4.) приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 109,68 кв.м, далі "Майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 106, та знаходиться на балансі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (балансоутримувач). При цьому в пункті 1.2. визначено, що майно передається в оренду з метою використання: магазин продовольчих товарів (крім товарів підакцизної групи).

01 січня 2012 року було підписано два акти прийому-передачі нежитлового приміщення стосовно повернення 2-м відповідачем 1-му позивачеві (Управлінню освіти адміністрації Ховтневого району Харківської міської ради) спірного нежитлового приміщення, розташованого по вул. Жовтневої революції, 106 у м. Харкові, а також про приймання 2-м відповідачем вказаного приміщення від 2-го позивача (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) (Том 1 а.с. 28, 118).

Крім того, відповідно до Додаткової угоди б/н без дати до договору оренди №724 від 30 липня 2002 року (Том 1 а.с. 29), укладеної між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар), було внесено зміни до пунктів 1.1., 3.1., 3.2. та п. 10.1. Додаткової угоди б/н від 01 січня 2012 року до договору оренди №724 від 30 липня 2002 року, а саме була змінено площу орендованого приміщення, розмір орендної плати та пролонговано дію договору.

Так, за умовами пунктів 1.1., 3.1., 4.4., 10.1. Додаткової угоди б/н без дати до договору оренди №724 від 30 липня 2002 року орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 105,10 кв.м. (далі - майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, Жовтневої революції, 106 та знаходиться на балансі Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (далі - балансоутримувач). Вартість об'єкту оренди визначається на підставі звіту про вартість майна і складає 155 070,00 грн. станом на 24 лютого 2014 року Орендар зобов'язується використовувати орендоване нежитлове приміщення (будівлю) під магазин у відповідності з його призначенням та умовами цього договору. Даний договір пролонгований до 28 січня 2017 року.

Зі змісту вищевказаних Додаткових угод до договору оренди вбачається, що їх було погоджено начальником управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено статтею 203 ЦК України, а саме :

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Слід зазначити, що в силу положень частини 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з навчально-виховним процесом.

Однак, спірним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення продовольчого магазину, тобто для проведення господарської (підприємницької) діяльності орендарем.

СПД ФО ОСОБА_4 помилково вважає що предмет спірного договору є нерухомим майном, яке не підпадає під визначення об'єкту освіти і науки в контексті статті ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", оскільки останнє не фінансується з бюджету, та не використовується у освітніх чи наукових цілях, не є підрозділом, технологічно пов'язаним з навчальним та науковим процесом.

Слід зазначити, що з огляду на той факт, що поняття об'єкт освіти і науки визначено законодавцем в статті 63 Закону "Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти", останнє в межах вказаної статті розглядається не в загальному аспекті, а в контексті складових матеріально-технічної бази навчальних закладів та установ освіти.

Тобто, в цілях застосування ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" під об'єктами освіти слід розуміти не сам навчальний заклад, і не тільки їх цілісні комплекси, а об'єкти матеріально технічної бази, про які йдеться в частині 1 названої статті.

Більш того, колегією суддів наголошується, що спірний договір було укладено сторонами 30 липня 2002 року. На момент виникнення спірних правовідносин перелік платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами регулювався постановою КМУ від 20 січня 1997 р. №38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" в редакції від 06 квітня1999 року.

У відповідності до змісту пункту 4 розділу 9 вказаної Постанови була надана можливість державним навчальним закладам здавання в оренду будівель, споруд, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України 17 серпня 2000 року №507, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин,

Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, (який регулювався постановою КМУ від 20 січня 1997 р. №38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" в редакції від 06 квітня 1999 року) не входила можливість здавання в оренду іншого нерухомого майна, тобто не була передбачена можливість орендування окремого приміщення.

Посилання сторін на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року №796 в даному випадку є безпідставними, оскільки даний нормативно правовий акт, яким затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності набрав чинності тільки 13 вересня 2010 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що системний аналіз наведених вище норм та приписів Закону України "Про освіту" (котрий в даному випадку є спеціальним по відношенню до даних правовідносин) в їх сукупності вказує, що унормовуючи освітню діяльність законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Окрім цього, згідно з п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 р. та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

На думку СПД ФО ОСОБА_4, предмет спірного договору не використовується школою та не є "основним приміщенням", що виключає можливість застосування до нього приписів розділу 3 ДСаНПін 5.5.2-008-01.

Останній в апеляційній скарзі зазначає, що після реорганізації ДДЗ, частину приміщень будівлі, які були зайвими для використання у навчально-виховному процесі, відповідно до положень Постанови №1033 та п.5.4 Статуту школи, з метою запобігання безхазяйного використання зайвих приміщень, було передано за договором оренди. За таких обставин другий відповідач зазначає, що вказане приміщення є вільним, не використовується у навчально-виховному процесі, а тому на нього не розповсюджує свою дію розділ 3 ДСаНПін 5.5.2-008-01, оскільки останній стосується виключно "основних приміщень".

У відповідності до розділу 21 Постанови Кабінету міністрів України від 31 серпня 1996 р. N 1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню" з метою залучення додаткових коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів Кабінетом Міністрів України та Національним банком України було постновлено ююджетним установам і організаціям забезпечити ефективне використання приміщень, що перебувають на їх балансі, передбачивши здачу в оренду вільних приміщень.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначається, що ДСаНПін 5.5.2-008-01 регламентують безпечні для здоровя дітей і підлітків умови навчання і виховання, встановлюючі санітарні норми і правила влаштуванні і утримання земельної ділянки, основних приміщень; встановлюють вимоги щодо природного та штучного освітлення, організації і вимоги до здорової роботи учнів, повітряно-теплового режиму, вентиляції і опалення, водопостачання і каналізації, обладнання основних приміщень, організації навчально-виховоного процесу, організаціії харчування, медичного обслуговування, санітарно-гігієнічної освіти учнів, формування здорового способу життя, самообслуговування.

Отже, ДСаНПін 5.5.2-008-01 встановлюють правила влаштуванні і утримання земельної ділянки та основних приміщень навчальних закладів.

Згідно до пункту 3.2 Правил, у будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями тощо.

Тобто, у відповідності до змісту вказаних Правила під основними приміщеннями навчальних закладів розуміється усі приміщення, які відносяться до даної будівлі та складають певну функціональну групу.

Відтак, висновок (припущення) балансоутримувача навчального закладу, що приміщення є вільним, не свідчить, що останнє не відносить до основного приміщення навчального закладу, в розумінні розділу 3 Правил, та не виключає необхідність дотримання вимог п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, при наданні в оренду приміщень навчальних закладів.

В письмових поясненнях СПД ФО ОСОБА_4.(вх.№15418) також послався на те, що спірне нежитлове приміщення відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України, що підтверджується висновком державної санітарно-епідесіологічної експертизи на початок роботи підприємства від 27 жовтня 2003 року №3.8/72, відповідно до якого магазин продовольчих товарів по вул.Жовтневої Революції, 106 у м.Харкові відповідає вимогам санітарних норм і готових до роботи.

Проте, відсутність порушень санітарно-епідеміологічного законодавства під час користування спірним приміщенням жодним чином не впливає на дійсність оспорюваного договору.

Отримання СПД ФО дозволу від відділення Державного пожежного нагляду Жовтневого районного відділу Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в Харківській області №236 від 17 жовтня 2008 року на оренду приміщення магазину "Міні-маркет" є лише свідченням належного виконання сторонами зобов'язань та не виключає правомірність взагалі такого передання.

Доводи апелянтів стосовно додержання сторонами на момент укладення договору договору №724 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 30 липня 2002 року вимог законодавства України, спростовується вищенаведеним, оскільки укладення вказаного договору суперечить ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".

Отже, з огляду на те, що орендоване за Договором приміщення передане для розміщення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про визнання Договору недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі ст. ст.203, 215 ЦК України.

Разом з тим, судом зазначено, що відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

А тому, суд дійшов висновку що позовні вимоги і в частині зобов'язання орендоване приміщення шляхом звільнення та підписання Акту приймання-передачі також підлягають до задоволення.

Правова позиція щодо наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об'єкту освіти, за яким вказаний об'єкт використовується для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, викладена в постановах Вищого господарського суду України у справах №911/506/15, №918/1165/13, №910/4113/14 та №910/17883/13.

Проаналізувавши інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів вказує на їх безпідставність з огляду на наступне.

Колегія суддів вважає недоцільне посилання СПД ФО ОСОБА_4 на необхідність застосування в даному випадку практики Європейського суду з прав людини з наступним обставин.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Верховний Суд України в Постанові №6-92цс13 від 18 вересня 2013 року основною метою ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982 р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006 р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку свавілля полягає якраз у недотриманні Управлінням освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, м. Харків, Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 Харківської міської ради Харківської області, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради під час розпорядження комунальною власністю вимогам земельного законодавства, в той час як остання зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

У даному випадку при укладенні оскаржуваного договору та незаконному переданні в оренду приміщення навчального закладу якраз і не було дотримано вимог чинного законодавства.

З приводу посилання стосовно відсутності повноважень у прокурора для подання відповідного позову та необхідності застосування наслідків спливу позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, несвоєчасність подання позовної заяви, прокурор обгрунтовує проведенням перевірки прокуратурою Жовтневого району м. Харкова на підставі завдання прокуратури міста Харкова № 04-34-2643вих14-289окв від 14 вересня 2014 року.

Так прокуратурою Жовтневого району міста Харкова з метою виявлення та поновлення порушених житлових, майнових і соціальних прав дітей та інтересів держави у сфері охорони дитинства та на підставі завдання прокуратури міста Харкова № 04-34-2643вих14-289окв від 19.09.2014 р. "Про проведення перевірок додержання вимог законодавства щодо збереження мережі закладів для дітей та їх майна" (Том 1 а.с. 119-123) було вивчено стан додержання органами місцевого самоврядування вимог Закону України "Про охорону дитинства" щодо збереження мережі закладів освіти, лікувальних та оздоровчих закладів, відчуження їх майна, земельних ділянок, використання приміщень для цілей, не пов'язаних з освітніми, лікувальними, оздоровчими процесами та дозвіллям дітей, законності використання коштів на їх утримання, в процесі такого вивчення і був встановлений факт укладення спірного договору.

Судом встановлено, що спірний договір не відповідає вимогам закону, однак орендодавець, яким на теперішній час є 2-й позивач, та балансоутримувач, яким є 1-й позивач, вважають спірний договір таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позивачі і не звертались до суду з відповідним позовом, а враховуючи, що прокурору не було відомо про наявність спірного договору, то відповідно і прокурор не міг звернутись в межах строку позовної давності з таким позовом.

За таких обставин суд вважає, що позов про визнання недійсним спірного договору не був поданий протягом трьох років з дня вчинення правочину з поважних причин, а тому суд не застосовує позовну давність.

З приводу подання заяви про відмову від позову слід зазначити, що в силу положень статті 29 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. Відтак, відмова позивача від позову, за умови непідтримання даної заяви прокурором не може бути підставою для припинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг та залишення рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року у справі №922/2686/15 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2015 року у справі №922/2686/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23 листопада 2015 року.

Головуючий суддя Россолов В.В.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.