Рішення № 5368648, 12.11.2007, Святошинський районний суд міста Києва

Справа №2-3163-1/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2007 р. Святошинський районний суд м.Києва

в складі: головуючого Морозова МО.

при секретарях Устименко О.В., Костюк Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 Миколаївни-ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Латанюк Інна Альфредівна про визнання договору дарування частини квартири недійсним,

встановив:

Представник ОСОБА_1-ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування л/г частини квартири АДРЕСА_1, укладеного ОСОБА_1 з ОСОБА_3 23.12.2005 p., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І. А., посилаючись на те, що по вказаному договору ОСОБА_1 подарувала відповідачу по справі Ѕ частину своєї квартири, яка належала їй та її неповнолітньому сину ОСОБА_7 на праві приватної власності з 15.08.2005 р. Договір дарування був укладений шляхом обману, т.я. думала, що оформляла договір купівлі-продажу і гроші за продану квартиру від ОСОБА_3 вона фактично не отримала. ОСОБА_3 до підписання договору дарування вона не знала і не бачила, всі переговори щодо відчуження квартири вона вела з братом відповідача по справі ОСОБА_8, якому довіряла і була впевнена, що підписала договір купівлі-продажу й отримає гроші за продану квартиру після оформлення договору. Весь процес по даруванню частини квартири, вважає, був направлений на її ошукання, з метою незаконного заволодіння квартирою. ОСОБА_1 з відповідачем по справі не перебувала у родинних чи інших близьких, дружніх відносинах.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов підтримали. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що він діяв добросовісно та без обману по договору дарування частини квартири. Він ОСОБА_1 весь час допомагав в оформленні на неї квартири, коли вона її відсуджувала, бо у неї були труднощі й вона про це просила. Вона хотіла продати квартиру, але цього не сталось через заборону органу опіки та піклування на 1/2 частину квартири, що припадала на неповнолітнього сина позивачки по справі. ОСОБА_1 подарувала частину квартири по своїй ініціативі, без примусу, чим віддячила йому за велику роботу, зроблену ним по допомозі їй по оформленню квартири на неї, без чого вона і її дитина взагалі залишились би без житла. Ні з якими особами в злочинних змовах по заволодінню квартирою позивачки по справі він не перебував і реально прийняв в дар Ѕчастину квартири, зробив ремонт і яку хоче в подальшому використати по цільовому призначенню.

Представник відповідача не визнав позов з тих же підстав, що і його довіритель.

Третя особа проти задоволення позову заперечує, мотивуючи тим, що вона, як приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, при оформленні договору дарування частини квартири діяла відповідно до вимог законодавства, за волевиявленням сторін по угоді, при цьому роз'яснювала

ОСОБА_1 всі особливості укладаємого договору. Обману при оформленні договору дарування не вбачалось.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, третьої особи, з'ясувавши обставини справи, заслухавши показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що 23.12.2005 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 був укладений договір дарування Уг частини двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_6 належну їй Уі частину вказаної квартири, а останній її прийняв у дар. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А. та зареєстрований в реєстрі за №5610 (а.с. 5, 6, 17-31).

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статі 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо- вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ч. 1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів право чину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз*яснено в п.п.12, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 р.(з послідуючими змінами) „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.57 Цивільного кодексу суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх

безпосереднього зв*язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майовий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. Мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є в силу ч. 1 ст.58 Цивільного кодексу недійсною, незалежно від мети її укладення.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач, він дійсно погодився з пропозицією позивачки по справі подарувати йому належну їй частину квартири, і оформлення документів проводилося не формально, а з настанням реальних наслідків і відчуженням квартири від одного співвласника до іншого власника. Він вселявся в квартиру, проводив в ній ремонт, має намір використовувати її по цільовому призначенню.

Суду залишилося недоведеним, що укладення договору дарування частини квартири відбулося внаслідок обману з боку ОСОБА_6 Ніщо не заважало ОСОБА_1 не укладати договір відчуження частини квартири у вигляді дарування.

Свідченням того, що ОСОБА_1 фактично мала намір відчужувати Уг частку своєї квартиру шляхом дарування, є показання свідка ОСОБА_8 про те, що після того як орган опіки та піклування не дав згоди на продаж Vi частини спірної квартири, ОСОБА_9 подарувала належну їй частину квартири його брату ОСОБА_6 як віддяку за виконану роботу по відсудженню квартири, що ОСОБА_1 неодноразово і підтверджувала, проголошуючи що до нього ніяких претензій не має. Даний факт підтвердив і свідок ОСОБА_10, який працюючи брокером, займався питаннями відчуження житла за проханням ОСОБА_9

Те, що ОСОБА_1 мала намір відчужувати свою частку квартири, підтверджується й тим, що вона під час укладення угоди дарування була безпосередньо присутня, договір читала, їй роз'яснювались нотаріусом наслідки такої дії, й вказаний договір вона підписала, який оспорила в судовому порядку дише через півтора року з моменту вчинення правочину. До нотаріальної контори ОСОБА_9 з'явилась не у супроводі ОСОБА_8, як стверджує подавач позову, а вона приїхала самостійно окремо від відповідача по справі з своїми друзями.

Критично суд відноситься до посилань позивачки, її представника на те, що ОСОБА_1 помилково підписала договір дарування частини квартири, думаючи, що підписує договір купівлі-продажу, через свою хворобу, бо з наданих позивачкою копій медичних документів вбачається, що вона зверталася за медичною допомогою до Інституту хірургії і трансплантологи АМН України, проходила дослідження і огляд в жовтні-листопаді 2006 p., тобто значно пізніше, ніж був укладений договір дарування з її участю. Захворювання ОСОБА_1 стосується внутрішніх органів, а не мозку, нервової системи тощо, які могли б впливати на свідомість чи розуміння вчиняємих дій.

Не може бути безумовною і достатньою підставою для визнання договору дарування частини квартири недійсним наявність попереднього договору від 4.08.2005 р. про намір ОСОБА_1 продати спірну квартиру, бо другою стороною по цьому договору є ОСОБА_8, а не відповідач по справі.

Тобто, попередній договір і договір дарування різні по своєму суб'єктному складу. З боку органу опіки та піклування дозволу на відчуження 1/2 частини квартири, належної синові ОСОБА_1-ОСОБА_7, 1992 р. народження, не було надано. Постанова Святошинського райсуду м. Києва від 10.08.2006 р. про зобов'язання орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації видати розпорядження на такий дозвіл не набула законної сили, була скасована апеляційним судом м. Києва 6.12.2006., про що повідомили учасники судового розгляду.

Посилання позивачки, її представника на те, що ОСОБА_1 не перебувала з відповідачем у родинних чи інших близьких (дружніх) стосунках, не може слугувати складовою підставою умов визнання недійсним договору дарування частини квартири, бо сам по собі цей факт ні про що не свідчить, така обставина не передбачена законом як обов'язкова щодо укладань такого виду угод, такий факт ні до чого не зобов'язує учасників угоди і відчужувати частину квартиру шляхом дарування є правом її власника будь-кому, чим ОСОБА_9 і скористалась без будь-якого стороннього примусу.

Твердження подавача позову, позивачки про причетність ОСОБА_6 та його брата ОСОБА_8 до шахрайських дій по змові між собою по заволодінню належної їй частини квартири нічим не підтверджені та ґрунтуються на припущеннях, які суд не може вважати як належною обставиною та доказом. В правоохоронні органи вони не зверталися, кримінальна справа не порушувалася, вирок суду не постановлювався.

Отримання ОСОБА_1 після підписання договору дарування частини квартири дублікату договору дарування, а не його оригіналу, не є порушенням прав позивачки по справі, не суперечить нормам Закону України „Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Тому, посилання позивачки, її представника на те, що укладення договору дарування Vi частини квартири сталося внаслідок обману, суд вважає необгрунтованими і такими, що не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки такі факти є недоведеними, як і недоведена їх наявність у безпосередньому зв"язку з волевиявленням сторін укласти вищевказану угоду при наявності таких умов. Оскільки укладення договору дарування частини квартири відбулося на законних підставах, то не має підстав вважати його недійсним.

Оскільки представник ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплатила судовий збір в сумі 8 грн.50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп., але відповідно до вимог ст.80 ЦПК України, п.п.а п. 1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито" від 21 січня 1993 p., Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. №1258, повинна була заплатити судовий збір в розмірі 1 відсотку ціни позову, що складає 80 грн., виходячи з вартості оспорюваної частини квартири в 80000 грн., як зазначено в договорі дарування, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі ЗО грн. як категорії справ позовного провадження з розгляду спору майнового характеру, то з позивачки по справі в силу ст.88 ЦПК України підлягають стягненню на користь держави судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 71 грн.50 коп.(80 грн.-8 грн.50 коп.), у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 22 грн. 50 коп. (30 грн.-7 грн.50 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 215, 229, 230, 328, 717, 722 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову представника ОСОБА_1-ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Латанюк Інна Альфредівна про визнання договору дарування частини квартири недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по справі у вигляді: судового збору в розмірі 71 гривня 50 копійок, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 22 гривні 50 копійок (отримувач: УКД у Святошинському районі м. Києва. Код ЄДРПОУ 26077945. Р/р 31214259700009. Банк ГУДК у м. Києві. МФО 820019. Призначення платежу. Інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів після його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду.