Рішення № 53686443, 17.11.2015, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 р. Справа № 923/1563/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Черковій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до: Приватного підприємства "Біотранспілет", м. Херсон

про стягнення заборгованості в сумі 11 104 520 грн. 54 коп. за договором поставки

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 684 від 16.09.2015р.;

від відповідача: ОСОБА_2, адвокат - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 255 від 21.06.2001р.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Біотранспілет" про стягнення заборгованості в сумі 11 104 520 грн. 54 коп. за договором поставки № КИВ098К-С від 08.09.2014р.

За клопотанням позивача розгляд справи відбувався поза межами строку, встановленого ст.69 ГПК України.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

08.09.2014р. між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець, позивач) та ПП "Біотранспілет" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № КИВ098К-С (копія на а.с.14-17), за предметом якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014р., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

У специфікації № 1 до цього договору (т.2 а.с.12) сторони узгодили таким товаром кукурудзу 3 класу у кількості 4000 тн загальною вартістю 6 млн.грн. За цією специфікацією зазначено, що 90% вартості товару оплачується передплатою протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунка.

За платіжними дорученнями № 20308 від 11.09.2014р. на суму 5000000,00 грн. та №21618 від 26.09.2014 р. на суму 5000000,00 грн. (копії на а.с.18, 19) ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" сплатило на користь ПП "Біотранспілет" 10 млн. грн. у якості передплати по договору № КИВ098К-С від 08.09.2014р.

У зазначеній специфікації № 1 сторони вказали, що поставка кукурудзи має здійснюватися на умовах СРТ ТОВ "ТІС-Міндобрива" вул. Чапаєва, буд.60, с.Визирка Одеської області у період з 10.09.2014р. Дата закінчення того обумовленого періоду за викладенням специфікації не зазначена.

Позивач за викладенням позовної заяви стверджує, що відповідач мав вчинити поставку товару протягом строку дії договору - до 30.06.2015р. відповідно до п.11.1 договору, та не вчинивши такої поставки має за вимогою покупця повернути передплату на підставі ч.2 ст.693 ЦК України.

Це твердження позивача є обґрунтованим у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Ця ч.2 ст.693 ЦК України застосовується до спірних відносин поставки, оскільки інше не встановлено договором, законом та не слідує із характеру відносин сторін.

Вже згаданий п.11.1 договору його учасники виклали так: "договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.06.2015р., а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань".

За ст.180 ГК України до числа істотних умов господарського договору віднесено строк дії договору, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

З огляду на викладене, зобов'язання сторін мають бути виконані під час строку дії договору, при цьому строком, у відповідності до ст.251 ЦК України є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У цьому розумінні зауваження сторін за наведеним п.11.1 договору "...а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань" під визначення строку не підпадає, та не змінює строку дії договору як нормативного періоду для належного виконання сторонами зобов'язань. Відтак, те зауваження слід розуміти як норму про те, що при невиконанні сторонами зобов'язань з оплати грошей та (або) з передачі товару протягом строку дії договору, вони не звільняються від такого виконання і після спливу строку дії договору. Тому слід вважати, що за належного виконання зобов'язань постачальник мав поставити передплачений товар у період з 10.09.2014р. по 30.06.2015р., а після спливу цього періоду покупець, не отримавши товару, має право вимагати або передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати.

Письмовою вимогою від 23.07.2015р. № 130-2-12/3717 (копія на а.с.20, 21, докази направлення - а.с.22, 23) до ПП "Біотранспілет" ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", пославшись на ч.2 ст.693 ЦК України, просило повернути передплату.

Судом також враховано відсутність даних у справі про наявність у відповідача зерна кукурудзи саме врожаю 2014р. для виконання зобов'язань перед позивачем; у листі № 5 від 28.01.2015р. на адресу позивача (а.с.52) відповідач зазначив про перспективу набуття ним кукурудзи врожаю 2015р. задля поставки його позивачеві, проте товар за предметом договору не змінювався (зерно кукурудзи врожаю 2014р. на зерно кукурудзи врожаю 2015р.).

Викладені встановлені судом обставини, наведені норми, їх тлумачення є підставами для задоволення позовних вимог про повернення передплати в сумі 10000000,00 грн.

Судом також прийнято до уваги недоведення відповідачем твердження про прострочку кредитора, це твердження не обґрунтовано посиланням на докази такої прострочки, таких доказів у справі нема.

У п.9.4 договору сторони узгодили відповідальність постачальника за порушення строку поставки товару: він сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1% загальної вартості не поставленої партії товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ст.230, ст.231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, в т.ч. пеня, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання; у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивач заявив до стягнення 590000,00 грн. пені, нарахованої за 59 днів прострочки з 01.07.2015р. по 28.08.2015р. виконання зобов'язання з передачі товару вартістю 10000000,00 грн. з розрахунку 0,1% пені від цієї вартості не поставленого товару за кожен день прострочки виконання зобов'язання. Судом перевірено наведений позивачем розрахунок пені, розрахунок вчинено вірно.

Наведені норми та встановлені обставини є підставами для задоволення вимог і про стягнення 590000,00 грн. пені.

Заперечення відповідача проти позовних вимог щодо повернення коштів та стягнення пені спростовуються наведеними встановленими судом обставинами, їх оцінкою, застосуванням законодавства.

Вимоги про стягнення 29589,04 грн. у якості 3% річних на підставі ст.625 ЦК України задоволенню не підлягають у зв'язку з наступним.

Позивач заявив до стягнення ці 29589,04 грн, нарахувавши їх за 36 днів прострочки з 24.07.2015р., зазначивши, що відповідач має сплатити також три процента від простроченої суми згідно зі ст.625 ЦК України.

За ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Відповідно, ст.625 ЦК України передбачено сплату 3% річних лише суб'єктом, що прострочив виконання грошового зобов'язання, сплата ж таких 3% річних особою, яка прострочила виконання зобов'язання з поставки кукурудзи (воно не кваліфікується зобов'язанням з оплати коштів, грошових зобов'язань), ні ст.625 ЦК України, ні іншим чинним законодавством на час спірних відносин не передбачена.

У ст.82 ГПК України наведено норму про те, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення.

У постанові Верховного Суду України № 3-90гс14 від 16.09.2014р. викладено правовий висновок про те, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 ЦК України, тому відсотки річних за ст.625 ЦК України не нараховуються на суму попередньої оплати, що стягується за ч.3 ст.692 ЦК України (про цей правовий висновок у постанові № 3-90гс14 зазначено, зокрема, в оприлюднених Верховним Судом України "Висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 ГПК України, за ІІ півріччя 2014р.").

Враховуючи вказаний правовий висновок суд відмовляє у позові про стягнення 3% річних.

Вимоги про стягнення 484931,50 грн. у якості процентів за користування чужими грошовими коштами з 01.07.2015р. по 28.08.2015р. на підставі ч.3 ст.693 та ст.536 ЦК України задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.3 ст.693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми передплати. А ст.536 ЦК України викладено так: "за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства".

Частиною третьою ст.692 ЦК України фактично конкретизований передбачений ст.536 ЦК України обов'язок суб'єкта цивільних (господарських) відносин сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими коштами.

Стосовно спірних відносин розмір процентів за користування чужими коштами не встановлено ні договором, ні законом, ні іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, якщо договором або законодавством не передбачено сплати певного розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами у певних відносинах, стягувати такі відсотки безпосередньо за ч.3 ст.692, ст.536 ЦК України достатніх підстав нема.

Також суд не має достатніх підстав для стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі облікової ставки Національного банку України на підставі запропонованої позивачем аналогії закону - ч.1 ст.1048 ЦК України, оскільки це б суперечило правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним за постановами № 3-11гс13 від 02.07.2013р. та № 3-22гс13 від 20.08.2013р., що є обов'язковими для суду за вже наведеною нормою зі ст.82 ГПК України.

Правові висновки за цими постановами оприлюднено у "Висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 ГПК України, за ІІ півріччя 2013р."

Ці висновки такі.

У разі якщо умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, помилковим буде нарахування та стягнення з відповідача із застосуванням аналогії закону (ч.1 ст.8 ЦК України) на підставі приписів ст.536, 692, 1048 ЦК України процентів за користування чужими грошовими коштами у зв'язку з невиконанням зобов'язань з оплати товару, одержаного за договором поставки. Оскільки договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема ст.1048 ЦК України щодо розміру відсотків за позикою) є безпідставним.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення процентів за користування кредитними коштами позивач за викладенням позовної заяви посилався на висновок Верховного Суду України у постанові № 14/130 від 24.01.2006р. Це посилання судом розцінено як помилкове, оскільки названа постанова № 14/130 не містить висновку про можливість застосування за аналогією законодавства про позику до відносин поставки.

На час заявлення позовних вимог вони були обґрунтованими на 95,37%.

Спір щодо вимог про стягнення 10 млн.грн. на повернення передплати та 590000,00 грн. пені доведено до судового розгляду через вину відповідача, тому 95,37% судових витрат у справі (а це витрати з судового збору) відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на відповідача. Він має відшкодувати позивачеві 95,37% судового збору, сплаченого останнім при заявленні позову (судовий збір у максимальному розмірі для позовів майнового характеру до господарського суду станом на час заявлення позову, а це 73080грн., позивачем сплачено до Державного бюджету України за платіжним дорученням № 89773 від 31.08.2015р.).

На підставі викладених норм права та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Біотранспілет" (код ЄДР 36838405) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (код ЄДР 37243279) 10000000,00 грн. на повернення передплати, 590000,00 грн. пені, 69696,40 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та 3% річних.

Повне рішення складено 23.11.2015р.

Суддя В.В.Литвинова