Рішення № 53681222, 17.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4937/15-ц 17.11.2015 17.11.2015 17.11.2015

Провадження №22-ц/784/2810/15

Справа № 489/4937/15-ц

Провадження № № 22-ц/784/2810/15 Головуючий першої інстанції: Коваленко І.В.

Категорія: 48 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.,

суддів Колосовського С.Ю., Кутової Т.З.,

при секретарі Гавор В.Б.,

за участю представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позивачка зазначала, що з 28 жовтня 1995 року по 18 листопада 2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2014 року. За час подружнього життя на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26 серпня 2004 року вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за відповідачем.

Посилаючись на те, що на сьогоднішній день вони проживають окремо, відповідач прав позивачки на спірну квартиру не визнає, ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на ? частину вищевказаної квартири в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_4, отримані від продажу іншого нерухомого майна, що було його особистою приватною власністю.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 спільною частковою власністю подружжя, в якій частка ОСОБА_5 складає 7/20, а ОСОБА_4 - 13/20. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі1054 грн. 39 коп. та витрати на сплату послуг експертної установи щодо оцінки нерухомого майна у розмірі 140 грн. У іншій частині вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити в повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник позивачки вважав рішення суду законним і обґрунтованим, а тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, сторони з 28 жовтня 1995 року по 18 листопада 2014 року перебувала у шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2014 року. Мають повнолітню дитину ОСОБА_6, 24.11.1996р.н. (а.с. 10, 15). З 2011 року сторони проживають окремо.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 04 жовтня 1997 року відповідач ОСОБА_4 отримав в дар квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 40).

21 квітня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Універсальній Товарній біржі «Клондайк», відповідач продав вказану квартиру за ціною 2 600 грн. (а.с. 41).

25 травня 2000 року на підставі зареєстрованого на Універсальній Товарній біржі «РиКо-Альянс договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4 купив житловий будинок АДРЕСА_5 за 2 000 грн. (а.с. 59-60). Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2004 року вказаний договір купівлі- продажу було визнано дійсним (а.с.61).

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу 29 липня 2004 року зазначений будинок було продано за ціною 22 653 грн., а 26 серпня 2004 року відповідачем ОСОБА_4 за 6 766 грн. була придбана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4, яка є предметом даного спору (а.с. 42, 11-14).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_5 був придбаний за особисті кошти відповідача, отримані від продажу квартири, що була його особистою власністю, а тому на час його придбання не був спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, через істотне збільшення на момент продажу цінності цього будинку позивачка набула право власності на нього, в зв'язку з чим придбана на отримані від продажу будинку кошти спірна квартира є спільною власністю сторін, в якій з урахуванням розміру коштів, за які було придбану ОСОБА_4 будинок, частка позивачки складає 7/20 частин, а відповідача - 13/20 частин.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, за умовами частини 1 статті 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном).

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем доведено придбання будинку в с.Лоцкіно за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, яка належала йому на праві особистої власності, а тому на момент придбання цей будинок до спільної сумісної власності сторін не відносився.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивачки вважав цій висновок суду першої інстанції законним і обґрунтованим та підтвердив в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, що житловий будинок АДРЕСА_5 був придбаний саме на гроші, отримані від продажу подарованої відповідачу квартири.

За такого, виходячи з вимог частини 1 статті 24 КпШС та частини першої статті 61 ЦПК, судом вірно встановлено, що на момент придбання вищевказаного будинку (25 травня 2000 року) він до спільної сумісної власності сторін не відносився.

Разом з тим не можна погодитись із висновком суду, що через істотне збільшення на момент продажу (29 липня 2004 року) цінності будинку позивачка набула право власності на це майно в зв'язку з чим придбана на отримані від продажу будинку кошти спірна квартира є спільною власністю сторін.

Так, встановлюючи факт істотного збільшення вартості будинку, суд виходив з того, що зі змісту договорів на придбання та відчуження відповідачем будинку вбачається, що його було придбано за 2000грн., а продано за 22653грн., а, оскільки в цьому будинку сторони проживали разом, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, відтак спільними зусиллями та працею збільшили його цінність.

Відповідно до ст. 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

У відповідності до положень ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеними нормами правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Згідно роз'яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому саме по собі збільшення ціни, за яку майно було продано, порівняно із ціною, за яку його було придбано, не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна об'єкта.

При цьому, позивачка в особі свого представника, зазначаючи про істотне збільшення будинку у своїй вартості, не посилалсь на які-небудь інші обставини крім зміни ціни його продажу, не зазначала про обставини, які б свідчили проведення подружжям перебудови або інших поліпшень будинку, на які були б понесені спільні трудові чи грошові затрати обох з подружжя або лише затрати позивачки. Між тим, зі змісту договорів про придбання та про відчуження цього житлового будинку вбачається, що зазначені у них площа будинку та опис споруд, що прилягають до будинку, є тотожніми (а.с. 42, 59-60). Крім того, у договорі про придбання відповідачем будинку вказано, що на час укладення договору купівлі-продажу інвентарна вартість домоволодіння складає 15 517грн.

Відповідо до приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою відповідно до положень ст. 24 КпШС, ст. 62 СК України не доведено, що житловий будинок АДРЕСА_5 істотно збільшився у своїй вартості за період проживання у ньому сторін. Відповідно, за відсутності належних, допустимих та переконливих доказів цього - відсутні і підстави для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя, а тому воно є особистим майном відповідача.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

З пояснень представників сторін в суді як першої так і апеляційної інстанціїй вбачається, що спірна однокімнатна квартира АДРЕСА_1 була придбана на кошти, отримані від продажу житлового будинку АДРЕСА_5.

Отже, спірна квартира була набута на кошти, отримані від продажу належного особисто відповідачу майна.

За такого, висновок суду першої інстанції про належність спірної квартири до спільного сумісного майна сторін та про наявність передбачених законом підстав для її поділу -є невірним.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Оскільки суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув, то відповідно до п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді