Рішення № 53671223, 16.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 441/1508/14 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/783/5450/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Ясиновській Я.М.

з участю: ОСОБА_2, представника ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5,

ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

представника ПАТ «ПриватБанк» - Гнатишака О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 червня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, третя особа орган опіки та піклування Городоцька міська рада Львівської області, у якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №E/V 3512 від 11.01.2008 року в розмірі 58901.14 долари США, що за курсом 11,76 відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.05.2014 року становило 692677,44 грн., звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 241.20 кв.м., житловою площею 125.60 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "Приват банк" з укладанням від імені відповідачів договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі - продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приват банк" всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за ціною визначеною договором між сторонами, а у випадку недосягнення такої згоди - за ціною, визначеною в експертному звіті суб"єкта оціночної діяльності та виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, від імені якої діє ОСОБА_2, з житлового будинку - предмету іпотеки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № Е/У 3512 від 11.01.2008 року у розмірі 58901,14 доларів США, що за курсом 11,76 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.05.2014 р. складає 692677.44 грн., звернуто стягнення на будинок загальною площею 241.40 м.кв. житловою площею 125.60 м.кв., що розташований за адресою АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № Е/У 3512 від 11.01.2008 р.) Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2 особисто та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки за ціною визначеною договором між сторонами, а у випадку недосягнення такої згоди за ціною визначеною в експертному звіті суб"єкта оціночної діяльності.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, від імені якої діє ОСОБА_2 з житлового будинку предмету іпотеки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.В решті частини позовних вимог відмовлено. Виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупинено на час дії Закону України від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішено питання судових витрат.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції порушив ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, якою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення та порушив норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті", в якому зазначено про неможливість примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого майна, яке вважається предметом застави. Також апелянт зазначає, що судом не взято до уваги факт проживання у спірному житлі малолітньої дитини і наявність в матеріалах справи висновку Служби у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області про неможливість виселення з житлового будинку малолітньої дитини, що у такому випадку призведе до порушення житлових прав дитини. Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що сумарна вартість заставленого майна є значно більшою за суму заборгованості за кредитним договором і відповідачем, щомісячно, у міру можливості, заборгованість погашається. Апелянт зазначає, що такий значний розмір заборгованості за договором кредиту виник внаслідок того, що предметом договору були кошти в іноземній валюті - доларах США, і враховуючи девальвацію національної валюти України з моменту підписання договору сума кредиту зросла більш, ніж у двічі, що було неможливо передбачити при його укладенні. З наведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на підтримання доводів апеляційної скарги , заперечення представника ПАТ «ПриватБанк» Гнатишака О.В. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення такої виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення частково не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст.ст.11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ст.ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Способи захисту суб»єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів, закріплений в ст. 16 ЦК України.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 2008 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», та позичальником ОСОБА_3, було укладено кредитний договір № Е/V 3512, за умовами якого ПАТ КБ «Приват Банк» надав ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 73000.00 дол. США на споживчі цілі строком до 11 січня 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Розділом 3 Договору передбачено, що виконання зобов»язань за цією угодою і договором про видачу траншів забезпечується договором іпотеки, договором застави майна, договором поруки №1.

Пункт 2.3.9 кредитної угоди передбачає, що при настанні подій, зазначених у п.2.3.3. даної угоди, банк має право стягнути кредит до настання термінів , передбачених п.1.3 даної угоди і договорів про видачу траншів, у тому числі, шляхом звернення стягнення на закладене майно, а також реалізувати свої вимоги, що випливають з даної угоди і договорів про видачу траншів за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів відповідно до діючого законодавства.

За умовами п.7 іпотечного договору, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 від 11.01.2008 року, в забезпечення виконання позичальником зобов»язань за кредитним договором перед банком іпотекодавець, ОСОБА_3, надав в іпотеку ПАТ КБ «Приват Банк», який є іпотекодержателем, житловий будинок АДРЕСА_1, належний йому на праві власності. Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 4441'02.05 грн., що згідно курсу валют НБУ станом на 11.01.2008 року складає 87941.00 дол. США згідно акту оцінки майна, який є невід»ємною частиною договору. (п.12 іпотечного договору).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, несвоєчасним погашенням тіла кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, у ОСОБА_3 склалася заборгованість, яка станом на 14.05.2015 року становила 58901.14 дол. США. Наявність заборгованості відповідачами не заперечувалася.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до Конституції України - громадяни мають право на житло.

Вказана норма регламентована також і ст.1 ЖК України.

За приписами ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Така правова позицію зазначена у рішення Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Зважаючи на викладене та оцінюючи докази у їх сукупності, оскільки відповідачем ОСОБА_3, не виконано належним чином основне зобов'язання, забезпечене іпотекою, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позов слід задовольнити, звернувши стягнення на відповідний предмет іпотеки.

В той же час, установивши у справі, що в іпотеку передано житловий будинок, який був збудований не за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на який було зареєстроване за ОСОБА_3 03.03.2006 року, суд дійшов до невірного висновку про наявність правових підстав для виселення мешканців житлового будинку АДРЕСА_1, якими , як встановлено судом першої інстанції, є ОСОБА_3, його дружина - ОСОБА_4, дочки - ОСОБА_6 та ОСОБА_2, внучка ОСОБА_5, які зареєстровані та проживають в іпотечному житловому будинку.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, на житловий будинок АДРЕСА_1, ухвалене на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом кожного з них на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв»язок у їх сукупності, на встановлених судом обставинах справи. При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм матеріального та процесуального права, правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, тому оскаржуване рішення про задоволення позовної вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду в цій частині ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

На думку колегії суддів безпідставними є доводи апелянта про те, що з врахуванням положень Закону України ««Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд повинен був відмовити у задоволенні позову, оскільки мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочення виконання зобов»язань, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акту, яким є вищезгаданий Закон, а отже, мораторій не звільняє від виконання зобов»язання.

Встановлений Законом №1304-У11 мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов»язань за кредитними договорами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов»язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують, а тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.

В той же час, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, дочки - ОСОБА_6 та ОСОБА_2, внучка ОСОБА_5, не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, дочки - ОСОБА_6 та ОСОБА_2, внучка ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1. Доводи апелянта в цій частині вимог є підставними та обґрунтованими.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 19 червня 2015 року - в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_2, про виселення - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Зверхановська Л.Д.

Цяцяк Р.П.