Постанова № 53660398, 18.11.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа № 902/767/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, представник, довіреність у справі;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке"

на рішення господарського суду Вінницької області від "30" липня 2015 р. у справі № 902/767/15 (суддя Колбасов Ф.Ф. )

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке", код ЄДРПОУ 33845116 (22865, Вінницька область, Немирівський район, смт. Ситківці, вул. Мандролька, 19)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Фізична особа ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення 3 527 071,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.07.2015 р. у справі № 902/767/15 позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Фізична особа ОСОБА_2 про стягнення 3 527 071,19 грн. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" 1 800 000 грн тіла кредиту, 355 512,32 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 304 767,12 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 790 200,00 грн - інфляційних втрат. В позові в частині стягнення 238 050 грн. суми несплачених процентів, 21 194,40 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів та 17 347,35 грн 30% річних за несвоєчасне погашення процентів відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" в дохід спеціального фонду державного бюджету України 65 009,59 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надав суду доказів здійснення з позивачем розрахунків по сумі заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 800 000,00 грн., а також не подав доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 30 % річних за прострочення користування кредитом, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів). А тому, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту, пені, інфляційних втрат та 30 % річних за прострочення сплати кредиту є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають чинному законодавству, а тому підлягають до задоволення в сумі 1 800 000,00 грн. заборгованості по тілу кредиту в розмірі, 355 512,32 грн пені та 304 767,12 грн. 30% річних та інфляційні втрати в розмірі 790 200,00 грн., також суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 238 050,00 грн. процентів за користування кредитом, а також в стягненні 21 194,40 грн пені за несвоєчасну сплату процентів та 17 347,35 грн. 30% річних за несвоєчасне погашення процентів. Також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем не наведено жодних обставин в обґрунтування підстав зменшення штрафних санкцій та не надано будь-яких доказів, які могли б бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2015 р. у справі № 902/767/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставини, що мають значення для справи; не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд господарський суд визнав встановленими; висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи; судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник зазначає, що судом не враховано обставин, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, а саме той факт, що прострочка ТОВ Ситковецьке по кредитному договору № 37132-20/13-1 від 18.04.2015 року виникла внаслідок невиконання ПАТ Банк Київська Русь своїх договірних зобов'язань щодо видачі коштів в розмірі 10 000 000, 00 грн. згідно кредитного договору №19715-20/14-1 від 25.02.2014 року на відкриття відновлювальної кредитної лінії.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на початку 2014 року, ТОВ Ситковецьке, з метою виконання кредитних договорів № 37132-20/13-1 від 18.03.2013 року, №24982-20/13-1 від 21.03.2013 року, №32434-20/13-1 від 08.04.2013 року та поповнення обігових коштів, а також з метою засіву полів та внесення добрив, звернулось до ПАТ Банк Киїська Русь для отримання коштів у розмірі 10 000 000 грн. Проте, незважаючи на підписаний договір, а також виконання ТОВ Ситковецьке всіх умов для отримання коштів, в тому числі передача в іпотеку майна, ОСОБА_3 в порушення прийнятих договірних зобов'язань не надав позичальнику кредитні кошти.

Скаржник акцентує увагу суду, що оскільки вказані кредити є взаємопов'язані між собою та враховуючи той факт, що Товариство мало отримати кредит саме для погашення заборгованості по вже існуючих кредитних зобов'язаннях, то невиконання своїх зобов'язань зі сторони банку напряму спричинило неможливість виконання своїх зобов'язань з боку ТОВ Ситковецьке. На переконання скаржника та відповідно до ч. 3 ст. 220 ГК України, Товариство по вказаним договорам не може вважатись боржником до виконання свого обов'язку зі сторони Банку.

Окрім того, скаржник зазначає, що при винесені рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме не застосовано до спірних правовідносин положення ст. ст. 220, 221 ГК України, якими прямо врегульовані спірні правовідносини.

На думку скаржника, при винесені оскаржуваного рішення господарським судом Вінницької області порушено норми процесуального права, зокрема, судом першої інстанції відхилено клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття та набрання законної сили рішенням у справі за позовом ТОВ Ситковецьке до ПАТ Банк Київська Русь про внесення змін до кредитного договору № 37132-20/13-1 від 18.03.2014 року. Суд не врахував, що ці дві справи є взаємопов'язаними, а розгляд справи № 902/767/15 неможливий до прийняття господарським судом м. Києва рішення у справі за позовом ТОВ Ситковецьке до ПАТ Банк Київська Русь про внесення змін до кредитного договору.

Скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відхилення клопотання про зменшення штрафних санкцій є хибними, оскільки з ТОВ Ситковецьке стягнуто 1 800 000, 00 грн. заборгованості по основному боргу і 1 450 479, 44 грн. штрафних санкцій, тобто, розмір штрафних санкцій майже дорівнює розміру основної заборгованості і, на думку відповідача, є непомірно великим.

Окрім того, відхиливши клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості третій особі ознайомитись з матеріалами справи і визначення зі своєю правовою позицією, суд першої інстанції порушив процесуальні права третьої особи, визначені ст. 22 ГПК України та позбавив третю особу можливості скористатись своїми процесуальними правами.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.09.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.10.2015 року.

15.10.2015 р. відповідач направив електронними засобами звязку на адресу суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із хворобою представника ОСОБА_4, довідка про хворобу буде надана в наступне судове засідання.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 18.11.2015 р.

18.11.2015 р. на адресу суду електронними засобами зв'язку від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення господарськогос уду Вінницької обалсті від 30.07.2015 р. у справі № 902/767/15 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. До відзиву додані копія рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 138 від 17.07.2015 р. та копія витягу з ЄДРСР рішення у справі № 902/913/15.

Представники третьої особи ОСОБА_2 в судове засідання 18.11.2015 року не зявились.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала про відкладення розгляду справи від 15.10.2015 р. та ухвала про розгляд справи в режимі відеоконференції від 15.10.2015 р. були направлені третій особ за адресою: 04070, АДРЕСА_1, які повернуті підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, що підтверджується поштовими конвертами та рекомендованими повідомленнями (т.2, а.с. 171- 176).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, третя особа - ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час, день та місце слухання.

Представник відповідача в судове засідання 16.09.2015 року не зявився, про час, день та місце слухання повідомлявся належним чином.

17.11.2015 р. на адресу суду від третої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому третя особа повідомляє про неможливість з'явитися в судове засідання 18.11.2015 р. у зв'язку із хворобою, довідка про що буде надана в наступне судове засідання.

18.11.2015 р. на адресу суду електронними засобами зв'язку від відповідача та третьої особи надійшли клопотання про відкладення, в яких відповідач та третя особа просять відкласти розгляд справи у зв'язку із хворобою, довідка про що буде надана в наступне судове засідання, яке відхилене колегією суддів з огляду на таке.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Щодо клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, то колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Заявник не надав суду належних доказів які б підтверджували наявність обставин відкладення розгляду справи в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України, а також третьою особою не надано доказів вжиття заходів щодо врегулювання спору з моменту його виникнення.

Окірм того, подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку

Представник позивача в судовому засіданні 18.11.2015 р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Щодо клопотань відповідача та третьої особи відзначив, що вони спрямовані на затягування розгляду спарви, а тому просить дані клопотання відхилити та здійснювати судовий розгляд апеляційної скарги по суті.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача та третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача та третьої особи та за наявними в матеріалах справи доказами. Окрім того, у відповідності до частини 2 вказаної статті, двомісячний строк розгляду апеляційної скарги закінчується 24.11.2015 р.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2015 року у справі № 902/767/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (ОСОБА_3) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (Позичальник) був укладений кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 37132-20/13-1 (далі Договір) (а.с.9-14, т.1).

Відповідно до п. 1.1 ОСОБА_3 відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 1 350 000 грн; кінцевий термін повернення кредиту - 27 грудня 2013 рік (п.п. 1.1.2); ціль використання кредиту - поповнення обігових коштів.

Згідно з п.п. 1.1.5. ОСОБА_3 процентна ставка за користування кредитом - 22,0 % процентів річних.

Відповідно до п. 4.1 ОСОБА_3 передбачено, що повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається позичальником у відповідності до Графіка. Остаточне повернення кредиту (заборгованості за всіма отриманими відповідно до договору окремими частинами кредиту), нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій позичальник зобов'язаний здійснити не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п. 1.1.2 договору.

У випадку порушення позичальником встановлених ним пунктом договору строків повернення кредиту, сума несплаченої в строк заборгованості за кредитом вважається простроченою та наступного робочого дня переноситься банком на рахунки для обліку простроченої заборгованості позичальника за кредитом (п. 4.3 ОСОБА_3).

Відповідно до п. 4.4 ОСОБА_3 проценти за користування кредитом нараховуються банком з дня надання кредиту по дату кінцевого терміну повернення кредиту, зазначену в п. 1.1.2 договору. Проценти нараховуються на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році (метод факт/360).

Пунктом 4.6 ОСОБА_3 встановлено, що сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день місяця, виходячи із фактичної заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 4.12 ОСОБА_3 всі платежі позичальника, передбачені договором, вважаються здійсненими в установлений строк, якщо сума платежів в повному розмірі надійшла на рахунок банку до закінчення операційного дня Банку, що є останнім днем строку сплати платежу, передбаченого договором.

У випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення (п. 8.1 ОСОБА_3).

Відповідно до п. 8.2 ОСОБА_3 у випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту або процентів, позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нараховані проценти та інші платежі згідно з договором з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

Пунктом 8.6. договору сторони обумовили, що позичальник зобов'язаний сплатити нараховані штрафні санкції за весь час прострочення ним виконання своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання.

У відповідності до п. 9.2 ОСОБА_3 має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород та штрафних санкцій, що передбачені договором (Відкликання кредиту), а також відшкодування збитків, завданих банку в наслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами, що є поручителями позичальника (в т.ч. гарантами, майновими поручителями, заставодавцями та ін.), умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в інший строк встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі настання будь-якого з наступних випадків, зокрема, порушення Позичальником строків (термінів) сплати платежів, що встановлені ОСОБА_3 (п.п. 9.2.1 ОСОБА_3).

У відповідності до п. 10.1 ОСОБА_3 він набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє по дату повного виконання зобов'язань за договором.

Окрім того, Додатком № 1 до Кредитного договору № 37132-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.04.2013 р. сторони узгодили графік зменшення ліміту кредитної лінії.

23.12.2013 року між сторонами підписано Договір про внесення змін № 1 до кредитного договору № 37132-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.04.2013 р. (далі Договір) (а. с. 14 зворот - 15, т. 1) відповідно до якого викладено п. 1.1.1., п. 1.1.2 та п. 1.1.5 Розділу 1 договору в наступній редакції:

- ліміт кредитної лінії - 1 800 000 грн;

- кінцевий термін повернення кредиту - 01 листопада 2014 року;

- процентна ставка за користуванням кредиту - 23,0 % процентів річних.

Позивачем, відповідно до умов кредитного договору № 37132-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.04.2013 р., відповідачеві надано кредит шляхом перерахування 19.04.2013 року на рахунок товариства кредитних коштів в сумі 1 350 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 5329 від 19.04.2013 року (а.с. 16, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 22-24, т.2).

24.12.2013 року на виконання вимог додаткового договору № 1 до кредитного договору позивачем відповідачеві надано кредит шляхом перерахування на рахунок товариства кредитних коштів в сумі 1 575 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №1256 від 24.12.2013 р. (а.с. 16, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 22-24, т.2).

Відповідачем частково погашена сума тіла кредиту за Кредитним договором № 37132-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.04.2013 р. на загальну суму 1 125 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку відповідача (а.с. 67-75, т.1).

Таким чином, станом на 24.12.2013 р. сума непогашеного тіла кредиту за Кредитним договором № 37132-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.04.2013 р. склала 225 000,00 грн. Тобто, станом на 24.12.2013 року непогашена сума кредиту разом склала 1 800 000,00 грн. (1 575 000,00+225 000,00).

Позивач, направив відповідачу вимогу № 7261/20 від 07.11.2014 р. щодо повернення кредиту в розмірі 1 800 000,00 грн, сплати процентів в розмірі 35 650,00 грн, яка була отримана останнім 12.11.2014 р. (а.с. 17-18, т. 1).

Як вбачається, з наявних в матеріалах справи банківських виписок та розрахунку боргу, відповідач 26.11.2014 року погасив лише борг по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 35 650,00 грн. (а.с. 2-4, 15-21, т. 2).

Таким чином, на момент звернення до суду першої інстанції непогашеною залишилась заборгованість відповідача по тілу кредиту в розмірі 1 800 000,00 грн.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" заборгованості в розмірі 3 611 225,31 грн, з яких: 1 800 000 грн - основна заборгованість за кредитом, 238 050 грн. - сума несплачених процентів, 29 748,51 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 431 112,33 грн - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 17 347,35 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення процентів, 304 767,12 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 790 200, 00 грн - прострочена заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції (а.с. 3-5, т. 1).

28.07.2015 р. позивачем подано до суду додаткові пояснення щодо позовних вимог, в яких також міститься клопотання про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, у зв'язку з нарахуванням пені відповідно до норм ч. 6 ст. 232 ГПК України. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача: 21 194,40 грн пені за несвоєчасну сплату процентів та 355 512,32 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту. Разом з тим, в додаткових поясненнях позивачем зазначено більший розмір інфляційних втрат, ніж було заявлено в позові (а.с. 231-324, т. 1).

В матеріалах справи міститься заява позивача від 30.07.2015 року (а.с. 77, т.2), якою підтверджено наступні позовні вимоги: 1 800 000 грн - основна заборгованість за кредитом, 238050 грн. - сума несплачених процентів, 21194,40 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 355512,32 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 17347,35 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення процентів, 304767,12 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 790200,00 грн - інфляційні по кредиту, які просить задоволити (а.с. 77, т. 1).

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття та набрання законної сили рішенням у справі за позовом ТОВ Ситковецьке до ПАТ Банк Київська про внесення змін до кредитного договору 37132-20/13-1 від 18.03.2015 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що розглядається іншим судом.

Повязаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про відсутність підстав для задовлення клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття та набрання законної сили рішенням у справі за позовом ТОВ Ситковецьке до ПАТ Банк Київська про внесення змін до кредитного договору 37132-20/13-1 від 18.03.2015 року, оскільки відповідачем не додано доказів в обґрунтування обставин викладених у клопотанні про зупинення провадження у справі, а саме: доказів наявності справи, що розглядається господарським судом м. Києва. Долучені відповідачем до клопотання примірник позовної заяви ТОВ Ситковецьке до ПАТ Банк Київська Русь про внесення змін до умов договору № 37132-20/13-1 від 18.03.2013 року, підписаний особою, посадове становище, прізвище та ініціали якої не зазначено та не завірені відповідно до чинного законодавства копії опису вкладення і фіскального чеку, не можуть вважатися належними та допустимими доказами порушення господарським судом м. Києва провадження у справі ТОВ Ситковецьке до ПАТ Банк Київська Русь про внесення змін до умов договору № 37132-20/13-1 від 18.03.2013 року.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи для надання можливості ОСОБА_2 ознайомитися з матеріалами справи, надання обґрунтованого пояснення та вирішення вказаного спору мирним шляхом.

Колегія судів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи, з огляду на таке: подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку; у матеріалах справи достатньо доказів для розгляду спору по суті; предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а не до третьої особи; третьою особою не надано доказів вжиття заходів щодо врегулювання спору з моменту його виникнення та не надано суду проекту мирової угоди чи листування щодо підготовки до її укладання. Також, суд першої інстанції вірно зважив на ту обставину, що строк вирішення спору, встановлений статтею 69 ГПК України у даній справі, спливає.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 18.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" був укладений кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 37132-20/13-1 із подальшими змінами, внесеними сторонами договором від 23.012.2012 р. (а.с. 9-14, а. с. 14 зворот - 15, т.1).

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за своєю природою є правовідносинами за кредитним договором, які врегульовані главою 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Так, ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Водночас, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1. ОСОБА_3 відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

Відповідно до п. 4.1 ОСОБА_3 передбачено, що повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається позичальником у відповідності до Графіка. Остаточне повернення кредиту (заборгованості за всіма отриманими відповідно до договору окремими частинами кредиту), нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій позичальник зобов'язаний здійснити не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п. 1.1.2 договору (із внесеними змінами відповідно до ОСОБА_3 про внесення змін № 1 від 23.12.2013 р.).

Позивачем, відповідно до умов кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 37132-20/13-1 від 18.04.2013 р., відповідачеві надано кредит шляхом перерахування кредитних коштів 19.04.2013 року в сумі 1 350 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 5329 від 19.04.2013 року та банківськими виписками (а.с. 16, т. 1, 7-24, т. 2), а 24.12.2013 року на виконання вимог додаткового договору № 1 до кредитного договору позивачем надано відповідачу кредит в сумі 1 575 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №1256 від 24.12.2013 р. та банківськими виписками (а.с. 16, т., а.с. 7-24, т. 2).

Відповідачем частково погашена сума тіла кредиту за Кредитним договором № 37132-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.04.2013 р. на загальну суму 1 125 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку відповідача (а.с. 67-75, т.1). Тобто, з наявною станом на 24.12.2013 року непогашеною сумою заборгованості, сума кредиту разом склала 1 800 000,00 грн. (1 575 000,00+225 000,00).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не надав суду доказів здійснення з позивачем розрахунків по сумі заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 800 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 67-75, т.1; 7-24, т. 2) та розрахунком позивача (а.с. 2-4, т. 2).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 800 000,00 грн.

Пунктом 8.6. договору сторони обумовили, що позичальник зобов'язаний сплатити нараховані штрафні санкції за весь час прострочення ним виконання своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання. Однак, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 355 512,32 грн., відповідно до наданого до суду першої інстанції 28.07.2015 р. розрахунку пені (а.с. 231-234, т.1, а.с. 2-4, т. 2).

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із п. 8.1 ОСОБА_3 у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків пені (розрахунок додається, а.с. 198, т. 2), вважає її обґрунтованою, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 355 512,32 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, нарахованої за період з 02.11.2014 по 01.05.2015 року, згідно наданого до суду першої інстанції 28.07.2015 року розрахунку (а.с. 231-234, т. 1, а.с. 2-4, т. 2), підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 304 767,12 грн. 30 % річних та 790 200,00 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи умови передбачені умовами кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 37132-20/13-1 із подальшими змінами, внесеними сторонами договором від 23.012.2012 р., та докази наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідач допустив порушення умов кредитного договору, оскільки відповідач не здійснив з позивачем розрахунків заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 800 000,00 грн. у передбачені договором строки.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 8.2 Кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту або процентів, позичальник зобов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нараховані проценти та інші платежі згідно з договором з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та 30 % річних (розрахунок додається, а.с. 199-200, т.2), прийшла до висновку, що за прострочення повернення кредиту за період з 02.11.2014 р. по 26.05.2015 р. підлягає до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 847 685,87 грн., а також 30 % річних у розмірі 304 767,12 грн. за цей період.

Однак, як вбачається із позовної заяви та заяви від 30.07.2015 р. (а.с. 77, т.2) позивачем заявлено до стягнення 790 200 грн інфляційних втрат, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 790 200,00 грн.

Судова колегія відзначає, що пунктом 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями, визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Окрім того, як вбачається із позовної заяви та заяви від 30.07.2015 р. (а.с. 77, т. 1), позивач просить стягнути з відповідача 238 050,00 грн суми несплачених процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за період користування відповідачем кредитними коштами з 01.11.2014 по 26.05.2015 р.

Відповідно до п. 1, 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Пунктом 4.4 Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком з дня надання кредиту по дату кінцевого терміну повернення кредиту, зазначену в п. 1.1.2 договору. Однак, 23.12.2013 року між сторонами підписано договір про внесення змін № 1 до кредитного договору, відповідно до якого викладено п. 1.1.2 договору в наступній редакції:кінцевий термін повернення кредиту - 01 листопада 2014 року (а.с. 14 зворот 15, т. 1).

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, прийшла до висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині в частині стягнення 238 050,00 грн. процентів за користування кредитом, 21 194,40 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів та 17 347,35 грн. 30% річних за несвоєчасне погашення процентів, які нарахованіз з 01.11.2014 р. по 26.05.2015 р., слід відмовити.

Окрім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відмови в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту (а.с. 230, т.1), з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із статтею 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями частини 6 статті 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне збов'язання мало бути виконано (постанова ВСУ від 15.04.2015 р. у справі № 910/6379/14).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 8.6. договору сторони обумовили, що позичальник зобов'язаний сплатити нараховані штрафні санкції за весь час прострочення ним виконання своїх зобов'язань за договором, починаючи з дня, наступного за днем коли зобов'язання мало бути виконане до дня його фактичного виконання, тобто сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій понад 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а саме: до моменту його фактичного виконання, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, як вбачається із заяви відповідача від 30.07.2015 року, останній просить зменшити розмір штрафних санкцій (а.с. 78, т. 2).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка піллягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин в обґрунтування підстав зменшення штрафних санкцій та не надано будь-яких доказів, які могли б бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви щодо зменшення штрафних санкцій у звязку із її безпідставнісю та необґрунтованістю.

Окрім того, відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішеня спорів, що виникають з кредитних договорів" № 1 від 24.11.2014 р. у вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, ені) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК країни господарські суди повинні враховувати, що ці правові норми ідлягають застосуванню лише щодо процентів, які нараховані як неустойка, не можуть бути застосовані до процентів за кредитним договором, ередбачених статтями 1054, 10561 ЦК України, оскільки проценти а кредитним договором є платою за користування кредитом, а не штрафними анкціями.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з доводами скаржника, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків, відмовивши у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, оскільки розмір штрафних санкцій у розмірі 1 450 479,44 грн. майже дорівнює розміру основної заборгованості.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що скаржник у суму штрафних санкцій у розмірі 1 450 479,44 грн. включає не лише 355 512,32 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, а й 304 767,12 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 790 200,00 грн - інфляційних втрат. Однак, як вже зазначалося вище, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу по тілу кредиту, пені, інфляційних втрат та 30 % річних за прострочення користування кредитом, в т.ч. доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), а також контрозрахунків в спростування вказаних сум, які витребовувалися судом апеляційної інстанції.

Окрім того, до матеріалів справи разом із відзивом додано копію рішення господарського суду Вінницької області від 15.07.2015 р. у справі № 902/913/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська, Русь" про визнання кредитного договору недійсним, яким в позові відмовлено повністю (а.с. 182-189, т.2), в якому суд дійшов висновку, що із змісту кредитного договору № 37132-20/13-1 від 18.04.2013 р. вбачається, що сторонами при його укладенні було дотримано всіх істотних умов договору (ч. 2 ст. 345 ГК України), а тому відсутні правові підстави для визнання даного кредитного договору недійсним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, докази та обставини справи в їх сукупності судова колегія апеляційної інстанції прийшла до висновку, що до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" підлягає 1 800 000 грн тіла кредиту, 355 512,32 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 304 767,12 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 790 200,00 грн - інфляційних втрат. В позові в частині стягнення 238 050 грн суми несплачених процентів, 21 194,40 грн пені за несвоєчасну сплату процентів та 173 47,35 грн 30% річних за несвоєчасне погашення процентів слід відмовити.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2015 р. року у справі № 902/767/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 902/767/15 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Василишин А.Р.