Постанова № 53660385, 18.11.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р. Справа № 906/852/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Мельник О.В.

суддів Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.15 р.

у справі № 906/852/15 (суддя Сікорська Н.А. )

позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг"

відповідач ОСОБА_2 акціонерне товариство "Кремнянський крохмальний завод"

про стягнення 364 804,34 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3, представник, довіреність в справі

відповідача - ОСОБА_4, представник, довіреність в справі

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06 серпня 2015 року у справі № 906/852/15 ( суддя Сікорська Н.А.) позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг" до Приватного акціонерного товариства "Кремнянський крохмальний завод" про стягнення 364804,34 грн. задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Кремнянський крохмальний завод" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг": 37169,74 грн. пені; 35309,61 грн. інфляційних; 5629,41 грн. 3% річних; 8350 грн. 5% штрафу; 16700 грн. 10% штрафу, всього 97529,35 грн. та 2908,59 грн. судового збору.

Припинено провадження у справі в частині стягнення 47900 грн. за п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

В решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов та застосовуючи положення ст. ст. 509, 538, 632, 655, 691, 692, 693 Цивільного кодексу України, договору купівлі-продажу від 08.05.2012 р. місцевий господарський суд вказав, що судом не встановлено у вищезазначеному договорі наявності умов щодо порядку та способу визначення ціни товару в разі настання обставин, передбачених п.3.1.7 договору. Також суд першої інстанції зазначив, що змінюючи загальну вартість товару на суму 360000 грн., позивач лише виходив з того, що це вартість товару станом на 30.04.2015р. по прейскуранту позивача ,а суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість, правомірність та правильність зміни позивачем загальної вартості товару, а тому дійшов до висновку про правомірність позовних вимог в частині несплаченого товару в сумі 47900 грн. та відмови в частині стягненні 193000 грн. (240900 грн. - 47900 грн.) за безпідставністю. Разом з тим, суд зазначив, що враховуючи факт сплати відповідачем 05.08.2015 р. коштів в сумі 47900 грн., провадження у справі в цій частині підлягає припиненню за відсутності предмету спору, на підставі ст.80 ч.1 п.1-1 ГПК України.

Крім того, з огляду на ст. ст. 525, 526, 549, 625, 627, 629 ЦК України, ст.193 ГК України, п.п. 6.2.,6.3.,6.4. Договору купівлі-продажу від 08.05.2012р. місцевий господарський суд вказав, що з розрахунку позивача вбачається, що вказані величини обраховані з урахуванням часткових проплат, включаючи збільшений розмір вартості товару на суму 240900 грн. з 07.05.2015р. Проте, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість збільшення позивачем вартості товару до 360000 грн., загальна вартість товару становить 167000 грн. (згідно п.2.1 договору). Здійснивши перерахунок, з урахуванням вартості товару в 167000 грн. та часткових проплат, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення пені в розмірі 37169,74грн. та розміру 5% та 10% штрафу від загальної вартості ОСОБА_5 у 167000грн. - 8350 грн. та 16700 грн. відповідно

Щодо 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок прийшов до висновку, що вказані величини підлягають задоволенню в розмірі 35309,61 грн. інфляційних та 5629,41 грн. 3% річних.

Не погодившись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг" звернулось з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права з наступних підстав.

Зазначає, що згідно мотивувальної частини рішення, господарський суд дійшов висновку, що в порушення ст.ст. 632, 691 ЦК України в договорі купівлі продажу від 08.05.2012р. (надалі-Договір) не встановлено наявності порядку та способу визначення ціни товару в разі настання обставин, передбачених п.п. 3.1.7 Договору.

Проте, судом неуважно досліджено ст. 691 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або необхідні для здійснення платежу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

З посиланням на ст. 632 Цивільного кодексу України, вказує, що зміна ціни Договору була передбачена п.п.3.1.7 Договору. Відповідно п.п.3.1.7. Договору Позивач має право у односторонньому порядку змінити загальну вартість ОСОБА_5 згідно п.2.1 цього Договору, письмово повідомивши про це Покупця, у разі порушення Покупцем строку оплати ОСОБА_5 більш ніж на 3 (три) календарних дні (у даному випадку загальна вартість ОСОБА_5 вважається зміненою з моменту одержання Покупцем відповідного письмового повідомлення Продавця).

Також апелянт зазначає, що суд, посилаючись в рішенні на те, що в Договорі не встановлено наявності порядку та способу визначення ціни товару в разі настання обставин, передбачених п.п. 3.1.7 Договору, не врахував положення ст. 691 ЦК України, в якому зазначається лише наявність способу перегляду зміни ціни товару. Про те, що в договорі повинен бути порядок зміни ціни товару, нормами ЦК України не передбачено, а є лише припущенням місцевого суду.

До того ж Позивачем положенням пп. 3.1.7 Договору було чітко передбачено, що підставою зміни ціни за договором є порушення Покупцем строку оплати ОСОБА_5 більш ніж на 3 календарних дні, а способом зміни ціни за договором є письмове повідомлення Покупця про зміну ціни Договору.

Вказує, що відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язанням.

Зобов'язання Відповідача по оплаті не є зустрічним, так як воно не обумовлене іншим зобов'язанням (поставкою товару), а залежить лише від настання терміну його виконання (строки виконання зобов'язання зазначені в п.2.2 Договору).

В свою чергу, поставка Позивачем ОСОБА_5 без попередньої оплати є правом Позивача і ніяким чином не свідчить про вчинення конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору щодо порядку розрахунків за договором, оскільки Позивач скористався своїм законним правом у зустрічному зобов'язанні, при цьому відповідно до статей 692, 538 Цивільного кодексу України Відповідач не звільняється від оплати отриманого ОСОБА_5 навіть якщо загальна вартість ОСОБА_5 була змінена Позивачем в односторонньому порядку відповідно до умов Договору.

Такої ж думки притримується Вищий господарський суд України, про що зазначено в постанові ВГСУ від 17.06.2014р. у справі №904/4451/13.

Позивачем було змінено загальну вартість товару з 167000 грн. (що на момент укладання цього Договору еквівалентно 20 875 доларів США) на 360 000 грн. (що на момент збільшення вартості ОСОБА_5 відповідно до п.п.3.1.7 цього Договору еквівалентно 17 110 доларів США), оскільки станом на 30.04.2015 року вартість товару по прайс-листу ТОВ Техноторг становила 360 000 грн., що підтверджується витягом з прайс-листа станом на 30.04.2015р.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору і у визначенні його умов. Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять пункти, що визначені на розсуд сторін і є погодженими ними. Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, Позивач на виконання умов договору скористався методом пропорційного обчислення збільшеної вартості товару з урахуванням закупочних цін та вартості ОСОБА_5 на момент збільшення загальної вартості ОСОБА_5 у односторонньому порядку.

Зауважує, що договір на момент подачі позову до суду сторонами був не виконаний, підстава та спосіб (в односторонньому порядку збільшувати загальну вартість товару, шляхом письмового повідомлення, з моменту направлення повідомлення) зміни ціни в договорі визначені, вважають, що Позивач правомірно скористався своїм правом, передбаченим п.п.3.1.7. Договору. Будь-яких посилань щодо спеціальних механізмів, коефіцієнтів, формул, які мають бути визначені в договорі купівлі-продажу під час зміни ціни, законодавство не містить.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.2015 року по справі №906/852/15 та прийняти нове рішення, яким стягнути з ПАТ Кремнянський крохмальний завод на користь товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг 240900 грн. - боргу, 46370,29 грн. - пені, 12045 грн. - 5% штрафу, 24090 грн. - 10% штрафу, 6089,44 грн. 3% річних, 35309,61 грн. інфляційних витрат, всього 364804,34 грн. (триста шістдесят чотири тисячі вісімсот чотири грн., 34 коп.).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерне товариство "Кремнянський крохмальний завод" зазначає, що частина 2 статті 632 ЦК України надає сторонам можливість включення в договори умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договору. Зауважує, що для можливості зміни ціни в договорі повинна обов'язково бути зазначена така умова.

Вказує, що згідно договору, підставою зміни ціни за договором є факт порушення покупцем строку оплати товару більш ніж на 3 дні. Однак, в договорі від 08.05.2012 р. немає наявності умов щодо порядку та способу визначення ціни товару в разі настання обставин, передбачених п.3.1.7 договору. Умови п. 3.1.7 договору передбачають випадки зміни ціни товару, зокрема порушення відповідачем строків оплати товару, більш ніж на 3 календарних дні.

Змінюючи загальну вартість товару на суму 360000 грн. позивач лише виходив з того, що це вартість товару станом на 30.04.2015 р. по прейскуранту позивача. Збільшення позивачем ціни товару в односторонньому порядку у даній справі має бути здійснене сторонами у відповідності до п. 6 договору .

Відповідач зауважує, що сторони не підписували додаткових угод до договору, щодо зміни ціни товару.

Крім того, на думку відповідача порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом не застосовано норми ст.549 ЦК України та ст. 230 ГК України.

Пунктами 6.3., 6.4. Договору поряд з нормою про сплату пені зазначено про сплату штрафу в розмірі 5% та 10 %: за порушення покупцем строків виконання грошових зобов'язань за цим договором більш, ніж на 5 та 20 календарних днів відповідно, покупець додатково до штрафних санкцій передбачених п.п. 6.2 договору сплачує продавцю штраф в розмірі 5% та 10% від загальної вартості товару. Тобто за одне порушення договірних зобов'язань передбачено два види штрафу (в розмірі 5% та 10 %) і пеню, які є відповідальністю одного виду відповідно до ч. 1 ст.549 ЦК України та ст. 230 ГК України.

Звертає увагу апеляційного суду, що суд першої інстанції стягнув з відповідача пеню та вказані вище штрафи (8 350 грн. - 5% штрафу та 16 700 грн. - 10% штрафу), передбачені п. п. 6.2, 6.3., 6.4. договору за один і той же період ( з 30.06.2012р. по 12.07.2012 р.). А тому нарахування ще одного штрафу, зокрема 10 % за цей же період за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідачем не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.15р. у справі №906/852/15, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16 700 грн. - 10% штрафу. Прийняти нове рішення про відмову у частині позовних вимог, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 16 700 грн. - 10% штрафу та про залишення в силі рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.15р. у справі № 906/852/15 в частині відмови у позовній вимозі, щодо стягнення з відповідача 193 000 грн.

Крім того, представником відповідача було подано доповнення до заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що підстава збільшення позивачем вартості товару у зв'язку із збільшенням вартості долара не може братися судом до уваги, оскільки ціна товару визначена в договорі лише в гривнях і ця підстава суперечить ч. 3 ст. 691 ЦК України.

Вважає, що збільшення вартості товару є прихованою відповідальністю відповідача.

Вказує, що рішення в частині відмови в стягненні з відповідача в односторонньому порядку ціни товару на 240 900 грн. у даній справі є законним та обґрунтованим.

З посиланням на постанову Верховного суду України у справі №6-2003цс15, від 21.10.2015 року вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення 5%, 10 % штрафів є незаконним.

Разом з тим, зауважує, що рішення суду про припинення провадження у справі в частині стягнення 47 900 грн. є законним та обґрунтованим.

Звертає увагу, що підприємство перебуває у складному майновому становищі, зазначає про відсутність шкоди інтересам інших учасників господарських відносин, сезонний характер виробництва з тривалістю сезону переробки чотири місяці, загрозу невиплати заробітної плати працівникам, а тому відповідно до ч.3 ст. 83 ГПК України просить зменшити розмір пені на 50%.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.15р. у справі №906/852/15, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16 700 грн. - 10% штрафу. Прийняти нове рішення про відмову у частині позовних вимог, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 16 700 грн. - 10% штрафу та про залишення в силі рішення господарського суду Житомирської області у даній справі в частині відмови у позовній вимозі , щодо стягнення з відповідача на користь позивача 193 000 грн. Застосувати ч. 3 ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені на 50%. Відстрочити виконання рішення суду у даній справі до закінчення сезону виробництва тобто до 01.01.2016р.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у ній. Просив скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.2015 року по справі № 906/852/15 та прийняти нове рішення, яким стягнути з ПАТ Кремнянський крохмальний завод на користь товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг 240900 грн. - боргу, 46370,29 грн. - пені, 12045 грн. - 5% штрафу, 24090 грн. - 10% штрафу, 6089,44 грн. 3% річних, 35309,61 грн. інфляційних витрат, всього 364804,34 грн. (триста шістдесят чотири тисячі вісімсот чотири грн., 34 коп.).

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях та доповненнях на заперечення; просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.08.15р. у справі №906/852/15, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16 700 грн. - 10% штрафу. Прийняти нове рішення про відмову у частині позовних вимог, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 16 700 грн. 10% штрафу та про залишення в силі рішення господарського суду Житомирської області у даній справі в частині відмови у позовній вимозі , щодо стягнення з відповідача на користь позивача 193 000 грн. Застосувати ч. 3 ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені на 50%. Відстрочити виконання рішення суду у даній справі до закінчення сезону виробництва тобто до 01.01.2016р.

Разом з тим, представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів відповідача про відстрочення виконання рішення та зменшення пені на 50%; вказав, що витяг з реєстру не є доказом, який підтверджує важкий фінансовий стан, такими доказами є, зокрема, баланс за попередні періоди, фінансові звіти та інші; щодо зменшення пені на 50% також заперечує, оскільки штрафні санкції були передбачені договором та погоджені сторонами, а тому обов'язкові для виконання. Просить відмовити у відстроченні виконання рішення та зменшенні пені на 50%.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія приходить до наступних висновків .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 травня 2012 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг" (продавець/позивач) та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Кремнянський крохмальний завод" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу (а.с.14).

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку й на умовах, передбачених Договором, зобов'язується прийняти й оплатити техніку (а.с.14).

Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати загальної вартості товару та підписання сторонами Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної відповідно до п. 4.1 договору.

У п.2.1 договору передбачено, що загальна вартість товару за даним договором становить 167000 грн.

Відповідно пп. 2.2.1 договору Відповідач зобов'язався оплатити позивачу 30000 грн. - протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання договору.

Згідно пп. 2.2.2 покупець зобов'язався платіж у сумі 137000 грн. від загальної вартості товару здійснити у строк до 29.06.2012р.

За умовами пп.3.1.1 договору продавець зобов'язаний протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту оплати покупцем платежу згідно п.п. 2.2.1, тобто 30 000 грн., надати покупцю (відповідачу) можливість оглянути товар на території складу продавця, що розташований за адресою : м.Черкаси, вул. Смілянська, 168.

Підпунктом 3.1.2. договору сторони узгодили обов'язок продавця поставити товар покупцю на склад, м.Черкаси, вул. Смілянська, 168 згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс -2010 протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту оплати покупцем загальної вартості товару.

08.05.2012 р. відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 30 000 грн. призначенням платежу: оплата за сівалку пропашну (а.с. 17).

08.05.12 р. згідно Акта приймання-передачі позивач передав, а відповідач прийняв сівалку пропашну Рlanter А8 у кількості 1 одиниця загальною вартістю 167 000грн. (надалі - товар).

Наступні платежі відповідачем здійснені: 13.07.2012 р. у сумі 20000 грн.;. 17.07.2012р. - 4000 грн.; 27.09.2012 р. - 1000 грн.; 08.10.2012 р. - 1000 грн.; 12.10.2012 р. - 1000 грн.; 05.11.2012 р.- 2500 грн.; 13.11.2012 р. - 10000 грн.; 30.11.2012 р.- 3000 грн.; 20.03.2013 р. - 12000 грн.; 26.03.2013 р. - 9000 грн.; 22.04.2013р. - 15000 грн.; 24.07.2013р. - 4600 грн.; 13.09.2013 р.- 2000 грн.; 03.10.2013 р. - 4000 грн. (а.с. 18-31).

Загальна сума проведених платежів (із врахуванням оплати від 08.05.2012 р. в сумі 30000 грн.) становить 119100 грн.

Таким чином, відповідач не сплатив кошти в сумі 47900 грн. (167000 грн. - 119100 грн).

30.04.15 р. позивач надіслав відповідачу повідомлення №191, яким, з посиланням на п.3.1.7 договору, повідомив про зміну вартості товару в односторонньому порядку на суму 360000грн.

Вказане повідомлення відповідач отримав 07.05.15р., що підтверджується відповідною відміткою на поштовому повідомленні про вручення кореспонденції (а.с.32-35).

У п.п. 3.1.7 договору сторони обумовили, що продавець має право в односторонньому порядку змінювати загальну вартість товару, попередньо повідомивши про це покупця, у разі порушення покупцем строку оплати товару більш ніж на 3 (три) календарних дні ( у даному випадку загальна вартість товару вважається зміненою з моменту одержання покупцем відповідного повідомлення продавця).

Виходячи з вищевказаного пункту договору, на думку позивача, загальна вартість товару є зміненою з моменту отримання відповідачем повідомлення № 191 від 30.04.2015р., тобто з 07.05.2015р.

Згідно п.п.3.2.6. договору, покупець взяв на себе зобов'язання протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту одержання повідомлення про зміну (збільшення) загальної вартості ОСОБА_5 здійснити відповідну доплату платежів згідно п.2.2 Договору, строк виконання яких вже минув, в частині суми, на яку збільшилась загальна вартість товару.

Відповідач будь-яких дій, направлених на врегулювання вимог, викладених у повідомленні не вчинив.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, а саме неповним розрахунком позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача боргу у сумі 240900грн. - різниця між зміненою вартістю товару та проведеними платежами (360000 грн. -119100 грн. ), 46370,29 грн. - пені; 12045 грн. - 5% штрафу; 27090 грн. - 10 % штрафу; 6089,44 грн. - 3% річних; 35309,61 грн. - інфляційних.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, після подачі позову до суду першої інстанції, відповідач сплатив кошти в сумі 47900грн., що підтверджується платіжним дорученням № 97 від 05.08.15р. (а.с.96).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати наступні положення чинного законодавства.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 693 ЦК України визначає, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Так, з умов договору купівлі-продажу від 08.05.2012 р., а саме п.п. 2.2.1, 2.2.2 вбачається, що сторони визначили обов'язок покупця (відповідач) здійснити попередню оплату.

Виходячи з умов п. п. 3.1.1 та 3.1.2 поставка товару за договором мала відбутись після сплати відповідачем загальної вартості товару в сумі 167000 грн., що відповідає нормам ст. 663 ЦК України.

Згідно вказаної статті продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує, що відповідач свого зобов'язання щодо попередньої оплати загальної вартості товару у повному обсязі не виконав, проте позивач передав останньому товар, який є предметом договору, про що останній наголосив в судовому засіданні.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що після отримання товару від позивача, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання оплатити решту коштів від загальної вартості товару в сумі 137000 грн.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Згідно із ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Отже положення договору купівлі - продажу від 08.05.2012 р. кореспондуються з нормами ст.ст. 691, 632 ЦК України.

Зокрема, ч. 2 ст. 632 ЦК України надає сторонам можливість включення в договори умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договору. Для можливості зміни ціни в договорі повинна обов'язково бути зазначена така умова.

Так, згідно договору, підставою зміни ціни за договором є факт порушення покупцем строку оплати товару більш ніж на 3 дні.

Однак, при дослідженні договору від 08.05.2012 р., як судом першої так і судом апеляційної інстанції не встановлено у ньому наявності умов щодо порядку та способу визначення ціни товару в разі настання обставин, передбачених п.3.1.7 договору.

Змінюючи загальну вартість товару на суму 360 000 грн., позивач лише виходив з того, що це вартість товару станом на 30.04.2015р. по прейскуранту позивача, та як було зазначено самим позивачем у суді апеляційної інстанції у зв'язку із зміною курсу долара США.

Крім того, судова колегія погоджується із відповідачем, що вартість товару відповідно до п.п. 2.1. договору визначена у національній валюті.

За таких обставин, суд вважає, що правомірним буде задоволення позову в частині несплаченого товару в сумі 47900 грн., виходячи із вартості товару 16 700 грн. В частині стягненні 193000 грн. (240900 грн. - 47900 грн.) слід відмовити за безпідставністю.

Щодо вимог про стягнення заборгованості в сумі 47 900 грн. колегія суддів вказує таке.

Враховуючи факт сплати відповідачем 05.08.2015 р. коштів в сумі 47900 грн., місцевий господарський суд дійшов до висновку, що провадження у справі в цій частині підлягає припиненню за відсутності предмету спору, на підставі ст.80 ч.1 п.1-1 ГПК України.

Крім того, відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11р., господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищенаведене, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції про припинення провадження у справі в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, розраховувався за товар з порушенням строку оплати, який встановлений п.п. 2.2.2. договору, що не заперечується відповідачем.

Згідно п.6.2. Договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань Відповідач сплачує на користь Позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно п.6.3. Договору за порушення строків виконання грошових зобов'язань більше ніж на 5 (п'ять) календарних днів Відповідач додатково до пені, передбаченої п.6.2. Договору, сплачує на користь Позивача штраф у розмірі 5% від загальної вартості ОСОБА_5.

Згідно п.6.4. Договору за порушення строків виконання грошових зобов'язань більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів Відповідач додатково до штрафних санкцій, передбачених п.6.2, 6.3 Договору, сплачує на користь Позивача штраф у розмірі 10% від загальної вартості ОСОБА_5.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором, на підставі п.6.2, п.6.3, п.6.4 договору позивач ставить вимогу про стягнення з відповідача пені - 46370,29грн. пені та 5%, штрафу - 12045грн., 24090грн. 10% штрафу від суми боргу - 240900грн. Крім того, просив стягнути 3% річних у сумі 6089,44 грн., інфляційних у сумі 35 309,61 грн. (а.с.10-13).

В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (част.1 ст.546 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обовязку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Колегія суддів зазначає, що сторони в договорі, а саме в п. 8.2. погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором припиняється через 3 (три) роки від дня коли такі зобов'язання мали бути ним виконані.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним нарахування пені за період з 30.06.2012р. по 04.06.15р.

Також, щодо нарахування пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, при здійснені розрахунку день фактичної сплати відповідачем частини боргу позивачем враховано у період, за який стягуються пеня, яка нараховується за цей день на суму заборгованості без урахування такого погашення. Натомість, апеляційним судом враховується, що день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені. /Аналогічна позиція викладена у п. 1.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"/.

Отже, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням днів фактичної сплати суми боргу, колегія суддів вважає правомірною до стягнення пеню у розмірі 36 691,31 грн.

Щодо нарахування 5% штрафу та 10 % штрафу , судова колегія зазначає наступне.

Умовами договору, а саме п. 6.3., 6.4 передбачено нарахування 5% штрафу за прострочення виконання зобов'язання більше ніж на 5 (п'ять) календарних днів та 10% штрафу за прострочення виконання зобов'язання більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів від загальної вартості товару.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судова колегія зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобовязання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій. Отже, покликання апелянта на незастосуванням судом зазначеної статті Конституції України до спірних правовідносин є не обґрунтованим.

Крім того, у оглядову листі ВГСУ від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012р. та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012р. у справі N 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. N 42/252, від 09.04.2012р. N 20/246-08.

Також, судова колегія звертає увагу, що згідно положень ст. 111-28 ГПК України, зазначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня їх прийняття.

Відповідно до ст. 111-16 ГПК України, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ;

3) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права;

4) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Враховуючи зазначені положення ст. 111-16 ГПК України , судова колегія вказує таке.

Як вбачається із постанови Верховного суду України від 21.10.15р. у справі №6-2003цс15, в ній зазначено, що пеня та штраф є одним видом цивільно - правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положення , закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення. Проте, дана постанова прийнята судовою палатою у цивільних справах, та у зазначеній справі розглядалося стягнення за кредитним договором.

Колегія суддів зазначає, що у справі № 906/852/15 розглядається спір у господарських правовідносинах, між юридичними особами та предметом спору є стягнення за договором купівлі - продажу.

Відповідно до ст.4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

З огляду на вищенаведене колегія суддів, не приймає до уваги постанову судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 21.10.15р. у справі №6-2003цс15, оскільки правовідносини зазначені в ній не є подібними із правовідносинами, які мають місце у даній справі № 906/852/15.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

З огляду на положення ст.231 Господарського кодексу України, ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України , судова колегія прийшла до висновку про застосування до відповідача 5% штрафу у розмірі 8350,00грн. від загальної вартості ОСОБА_5, а в стягненні 10% штрафу необхідно відмовити,оскільки в даному випадку подвійне стягнення штрафу за одне і те саме порушення буде суперечити приписам ст. 61 Конституції України .

При розгляді даної справи колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість збільшення позивачем вартості товару до 360000грн., тому загальна вартість товару становить 167000грн. (згідно п.2.1 договору).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні, з даного приводу судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних, який наданий позивачем, вважає його правильним та арифметично вірним, в тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних в сумі 35 309,61грн..

Також, судова колегія, здійснивши перерахунок 3% річних, з врахуванням днів фактичної сплати суми боргу відповідно до п. 1.9 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 , вважає правомірною до стягнення 3% річних у розмірі 5 532,22 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач в суді апеляційної інстанції просив відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір пені на 50% та відстрочити виконання рішення суду у даній справі до 01.01.2016р.

Щодо зменшення суми пені на 50% апеляційний господарський суд вказує наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. (з подальшими змінами та доповненнями) розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження того, що розмір відповідальності є досить значним та може підірвати господарську діяльність підприємства, судова колегія не вбачає підстав для задоволення даного клопотання та зменшення пені.

Щодо доводів скаржника про відстрочку виконання оскаржуваного рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає таке.

Так, підстави для розстрочки або відстрочки виконання рішення передбачені статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою при наявності обставин що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках , залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови змінити спосіб та порядок їх виконання.

Стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", господарський суд на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі-рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п.п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Згідно пункту 7.2. зазначеної Постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Водночас, в підтвердження важкого фінансового стану відповідач надав суду витяг з ЄДРПОУ в якому містяться відомості про відкриття щодо нього ряду виконавчих проваджень та копію ухвали господарського суду Житомирської області від 11.06.15р. у справі № 906/548/15 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Кремнянський крохмальний завод" заборгованості.

Водночас, колегія суддів констатує, що відповідно до статті 1 пункту 1.1 Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженого наказом № 49/121 від 26 січня 2001 року Міністерством фінансів України: фінансовий стан підприємства - сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства; незадовільний фінансовий стан - характеризується неефективним розміщенням ресурсів та неефективним використанням їх, незадовільною платоспроможністю підприємства, наявністю простроченої заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв'язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства.

З метою визначення фінансового стану підприємства проводиться фінансовий аналіз підприємства, який складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності. Основним джерелом інформації для фінансового аналізу є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства за два останні календарні роки та останній звітний період.

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу на той факт, що відповідачем не було подано до матеріалів справи докази на підтвердження свого фінансового становища.

Окрім того, відповідачем на підтвердження свого скрутного становища не додано інформації щодо рахунків, відкритих ним у банківських установах та довідок щодо відсутності на його рахунках грошових коштів. Крім того, не вказано дані щодо наявності або відсутності у відповідача майна, на яке може бути звернено стягнення.

Також, відсутній основний елемент, необхідний для надання відстрочки, а саме винятковість обставин. Крім того, відповідачем не зазначено в доповненнях на заперечення та з доданих доказів взагалі не вбачається, що не надання такої відстрочки зможе зробити неможливим виконання такого рішення у майбутньому.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових для відстрочення виконання оскаржуваного рішення суду до 01.01.2016р.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Отже, враховуючи викладене , апеляційна скарга ТзОВ "Техноторг" до задоволення не підлягає.

Разом з тим, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин справи рішення суду підлягає зміні, з стягненням з відповідача на користь позивача: 36 691,31грн. - пені, 5 532,22 грн. - 3% річних, 8 350 грн. - 5% штрафу; 35 309,61 грн. - інфляційних та 2 675,48 грн. - судового збору.

В стягненні 193 000 грн. - суми основного боргу, 9 678,98 грн. - пені, 3 695,00 грн. - 5% штрафу, 27 090 - 10% штрафу та 557,22 - 3% річних апеляційний суд відмовляє.

Провадження у справі в частині стягнення 47 900 грн. боргу підлягає припиненню за відсутності предмету спору, на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

В зв'язку з частковим задоволенням позову до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2 675,48 грн. судового збору.

Разом з тим, судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103, п.4 ч. 1 ст. 104, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 06 серпня 2015 року у справі № 906/852/15 змінити, виклавши його в наступній редакції.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Кремнянський крохмальний завод" (11334, Житомирська область, Лугинський район, с. Кремне, код ЄДРПОУ 00383395) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техноторг" (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 113; код ЄДРПОУ 30976452) 85 883,14 грн., з яких: 36 691,31грн. - пені, 5 532,22 грн. - 3% річних, 8 350 грн. - 5% штрафу; 35 309,61 грн. - інфляційних; 2 675,48 грн. - судового збору.

В решті позову відмовити.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 47 900 грн. за п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Господарському суду Житомирської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.