Рішення № 53659529, 19.11.2015, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2015 р.Справа № 925/1697/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська ЗТК», м. Одеса, Польський узвіз, буд. 6, оф. 5

до публічного акціонерного товариства «Ватутінський хлібокомбінат», Черкаська область, Звенигородський район, м. Ватутіне, вул. Транспортна,33

про стягнення 184 875,15 грн. заборгованості санкцій,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю,

ОСОБА_2 за довіреністю;

від відповідача: участі не брав.

Позивач ТОВ «Одеська ЗТК» звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача ПАТ «Ватутінський хлібокомбінат» 184875,15 грн., з них: 170529,65 грн. основного боргу, 9820,64 грн. пені, 602,69 грн. 3% річних, 3922,18 грн. інфляційних за невиконання умов договору поставки зерна №11/8 від 11.08.2015р. Представник позивача вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Надано оригінали документів для огляду. Вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач отримав товар, який був їм потрібен для діяльності. Представники позивача не змогли пояснити, яку пшеницю якого класу вони продали відповідачу. Якісні посвідчення на партію пшениці не надані з мотивів відсутності у них документів.

Відповідач вимоги заперечив письмово, свого представника в засідання суду не направив. Ухвала суду про порушення провадження у справі вручена представнику відповідача 23.10.2015р., про що свідчить розписка в поштовому повідомленні, долученому до справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, судом зясовані такі взаємовідносини сторін та обставини.

Позивач вважає, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору поставки зерна №11/8 від 11.08.2015р. (а.с. 8-9), за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська ЗТК» (Позивач по справі) зобовязалося передати у власність замовника ПАТ «Ватутінський хлібокомбінат» зерно пшениці як товар. Публічне акціонерне товариство «Ватутінський хлібокомбінат» (Відповідач по справі) зобовязувався сплатити грошові кошти за отриманий товар.

Кількість товару визначена договором 60 +/- 10% тонн.

Сторони погодили, що якість товару визначається нормами ДСТУ та ТУ, що діють на території України п. 2.3. договору.

Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що якість продукції підтверджується штампом виробника в супровідних документах або якісним посвідченням на кожну партію товару.

Позивач 11.08.2015р. здійснив передачу товару у власність Відповідача, що підтверджується підписаною Відповідачем видатковою накладною РН-000025 від 11.08.2015р. 57,19 тонни пшениці на загальну суму 194445,77 грн. з ПДВ (а.с. 9 зворот, а.с. 12). Вчинення господарської операції підтверджено також податковою накладною від 11.08.2015р. (а.с. 21).

На вимогу суду позивачем надано товаро-транспортні накладні від 11.08.2015р. (а.с. 10-11) на автоперевезення пшениці. Ці накладні не містять відміток про якість товару, який доставлено відповідачу. Пункт навантаження визначено м. Корсунь-Шевченківський.

Представники позивача заперечили оформлення якісних посвідчень на зерно пшениці та стверджують про наявність боргу відповідача перед ними за грошовим зобовязанням з мотивів, що відповідач не приймав товар згідно вимог постанови Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. №888 та не оформляв акти форми П-6, П-7. При укладенні та виконанні договору сторонами було узгоджено, що складання нарядів на відвантаження є необовязковим. Тому при виконані договору поставки зерна №11/8 від 11.08.2015р. сторонами було складено та підписано лише товаро-транспортні накладні.

Відповідач вимоги заперечив письмово, подав відзив на позов. Заперечує суму основного боргу та підстави нарахування 3% річних, інфляційних з мотивів, що вимога про оплату боргу направлена відповідачу лише 16.10.2015р. і отримана 21.10.2015р. Просить відмовити в позові.

На час звернення Позивача до суду заборгованість сплачена не була.

Позивач стверджує, що невиконання Відповідачем взятих на себе зобовязань стало правовою підставою для звернення Позивача до суду для захисту свого порушеного права.

Інших доказів сторонами не подано.

На запитання головуючого присутні учасники заявили:

про відсутність будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів і пояснень;

про відсутність потреби у витребуванні інших доказів від учасників провадження у справі та інших осіб;

про можливість завершення дослідження обставин справи.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши доводи представників позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має грунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Позивач та відповідач є самостійними юридичними особами та субєктами господарювання на ринку послуг в Україні. Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суд погоджується з доводами учасників, що їх дії були направлені на настання певних юридичних наслідків, що охоплюється положеннями ст.ст. 4, 11 ЦК України.

За загальним порядком укладання господарських договорів вони викладаються у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Господарський кодекс України є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми матеріального права Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частина 3 ст. 180 ГК України передбачено, що сторони при укладенні господарського договору зобовязані у будь-якому разі предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатура, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Судом зясовано, що Державний стандарт «ДСТУ 3768:2004. Пшениця. Технічні умови» передбачає чотири типи і 6 класів пшениці мяких та твердих сортів. Цей стандарт поширюється на зерно мякої і твердої пшениці, призначене для використовування на продовольчі та непродовольчі потреби і для експортування. Суд враховує виробничу діяльність відповідача комбінату хлібопродуктів та мету придбавання пшениці для виробничих потреб.

Товар приймається згідно вимог постанови Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. №888 та оформлюється актами форми П-6, П-7.

Сторони не надали доказів, яку пшеницю якого класу вони погодились продати чи придбати.

Суд вважає, що сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору (якісні характеристики пшениці), тому договір є неукладеним.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»

Зазначення сторонами в первинних видаткових документах виду товару пшениця суд розцінює як родову ознаку товару, що не тотожно з визначенням якості товару, що придбавається.

Згідно спірного договору визначення якісних характеристик зерна пшениці покладено на постачальника позивача. Позивач не відібрав проби зерна, не визначив якісні характеристики зерна. Цього не зробив і виробник зерна в м. Корсунь-Шевченківський при відвантаженні зерна на вимогу позивача.

Позивач не довів, яке зерно пшениці якої групи, якого класу він погодився поставити за плату відповідачу, і яке зерно пшениці якої групи, якого класу погодився прийняти відповідач, що є порушенням вимог гл. 54 ЦК України (а саме ст. 673 ЦК).

На підставі викладеного суд вважає недоведеним право Позивача на стягнення з Відповідача суми боргу та санкцій за неукладеним договором - у розмірі 184875,15 грн.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обовязок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права.

За таких обставин у суду немає правових підстав для задоволення позову. В позові належить відмовити повністю за недоведеністю вимог позивачем.

Суд вважає за необхідне покласти судові витрати на позивача та не стягувати їх.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 20.11.2015р.

Суддя Г.М. Скиба