Ухвала суду № 53653884, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/56540/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом Харківського міжрайонного прокурора до Русько-Тишківської сільської ради, третя особа - ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення, за касаційною скаргою Русько-Тишківської сільської ради на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року, -

встановив:

У травні 2013 року Харківський міжрайонний прокурор звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення XXIII сесії VI скликання Русько-Тишківської сільської ради від 21.09.2012 «Про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - тимчасового торгівельного павільйону, розташованої за адресою: АДРЕСА_1».

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення XXIII сесії VI скликання Русько-Тишківської сільської ради від 21.09.2012 «Про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - тимчасового торгівельного павільйону, розташованої за адресою: АДРЕСА_1».

У касаційні скарзі Русько-Тишківська сільська рада, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а позов залишити без розгляду.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 21.09.2012 Русько-Тишківською сільською радою прийнято рішення «Про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - тимчасового торгівельного павільйону, розташованої за адресою: АДРЕСА_1», яким вирішено:

затвердити паспорт прив'язки стаціонарної малої архітектурної форми тимчасового торгівельного павільйону, за адресою: АДРЕСА_1;

дозволити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 розмістити стаціонарну тимчасову споруду-тимчасовий торгівельний павільйон на земельній ділянці площею 0,0027 га, з площею забудови 15,0 м2, за адресою: АДРЕСА_1, на території сільської ради за рахунок земель житлової та громадської забудови, відповідно до паспорту прив'язки;

зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - тимчасового торгівельного павільйону з Русько-Тишківською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_5,

встановити тимчасову споруду відповідно до розробленого паспорту прив'язки та встановити орендну плату у розмірі 3-х кратного податку на землю - 37,91 грн. на рік.

16.11.2012 року між Русько-Тишківською сільською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено договір № 3 «Про встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення стаціонарного тимчасового павільйону».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення XXIII сесії VI скликання Русько-Тишківської сільської ради від 21.09.2012 «Про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - тимчасового торгівельного павільйону, розташованої за адресою: АДРЕСА_1».

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно із частиною 1 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно із пунктом «а» частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Право сервітуту регулюється Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Статтею 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно із частиною 1 статті 402 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Частинами 1 та 3 статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Враховуючи зазначене, особистий сервітут може бути оформлено у вигляді договору за домовленістю сторін, з зазначенням змісту сервітут, визначеного статтею 403 Цивільного кодексу України.

Статтею 126 Земельного кодексу України, у редакції на час прийняття спірного рішення, передбачалось, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки - договором оренди землі.

За змістом пунктів 2.1 та 2.11 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, підставою для розміщення тимчасових споруд є паспорт прив'язки тимчасової споруди.

Паспорт прив'язки включає: схему розміщення тимчасової споруди, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою, прилеглої території; ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі М 1:50 (для стаціонарних тимчасових споруд), технічні умови щодо інженерного забезпечення тимчасової споруди, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).

Згідно Додатку 1 до Порядку у схемі розміщення тимчасових споруд зазначається площа земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Таким чином за відсутності у фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 документів на землекористування, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у Русько-Тишківської сільської ради підстав для прийняття спірного рішення від 21.09.2012 «Про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди - тимчасового торгівельного павільйону, розташованої за адресою: АДРЕСА_1».

З таким висновком погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Русько-Тишківської сільської ради відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: