Ухвала суду № 53653818, 18.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/55633/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Фрейдун О.М.

відповідача Рацина Р.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській областіна постановуТернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 рокута ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 рокуу справі819/2410/13-аза позовомДочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «ДАК «Автомобільні дороги України»доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі по тексту - позивач, ДП «Тернопільський облавтодор») звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі по тексту - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21 червня 2013 року №0003592210, №0003601750 та частково №0003582210.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області від 21 червня 2013 року №0003601750, №0003592210 та податкове повідомлення - рішення від 21 червня 2013 року №0003582210 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в загальній сумі 4222846,74 грн., а саме 2815231,16 грн. основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій - в сумі 1407615,58 грн.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «Тернопільський облавтодор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки 12 червня 2013 року складено акт № 4464/2210/31995099 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено допущення позивачем порушення вимог:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року у розмірі 2819664 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року у розмірі 2201839 грн.;

- підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року, що призвело до нарахування пені в розмірі 2281,66 грн.;

- підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.16 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, у відповідності до абзацу першого пункту 127.1 статті 127, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України стало підставою для застосування штрафних санкцій у розмірі 25% на суми не перерахованого податку на доходи фізичних осіб за період перевірки, який податковий агент повинен сплатити до відповідного бюджету в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

21 червня 2013 року на підставі зазначеного Акта перевірки Тернопільською ОДПІ складено податкові повідомлення - рішення:

№0003582210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток у розмірі 4229496,00 грн., з яких за основним платежем 2819664,00 грн. та 1409832,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№0003592210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість у розмірі 3302758,50 грн., з яких за основним платежем 2201839,00 грн. та 1100919,50 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№0003601750, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 67653,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що податковий орган при розрахунку штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб безпідставно застосував положення пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Колегія суддів з таким висновком судів погоджується з огляду на наступне.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі документами, підставою для визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) стало виявлення податковим органом під час перевірки неперерахування позивачем податку на доходи фізичних осіб у встановлені для місячного податкового періоду строки.

Відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що передбачені нею штрафні санкції застосовується за наявності сукупності факторів:

- ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків;

- до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів допущення позивачем неперерахування податку з доходів фізичних осіб до або під час виплати таких доходів, суди дійшли правильного висновку про наявність в діях платника податків порушення пункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, відповідальність за що передбачена статтею 126 ПК України.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12 червня 2013 року №0003592210 та №0003582210 в частині.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті передбачає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Бюро Ейнштейн», ТОВ «Авакс Проф» та ТОВ «Гранд Трейд» позивачем надано, а відповідачем під час перевірки досліджено видаткові накладні, акти приймання - передачі та залізничні накладні.

Реальне виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Авакс Проф», також підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року, яким задоволено позов ТОВ «Авакс Проф» до ДП «Тернопільський облавтодор» про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок нездійснення оплати за поставлений по договорам товар.

Посилання відповідача на зазначення в залізничних накладних як відправників товарів інших суб'єктів господарської діяльності ніж тих, з якими позивачем укладено договори про поставку, колегія суддів вважає недостатнім для обґрунтування правомірності висновків щодо завищення витрат на суму таких договорів.

Також колегія суддів вважає помилковою позицію податкового органу щодо заниження позивачем доходів на суму вартості робіт, виконаних за договором, укладеним зі Службою автомобільних доріг, за яким останнім не підписані акти приймання виконаних робіт.

Як встановлено судами та не заперечується відповідачем під час розгляду справи вартість робіт, виконаних за зазначеним договором обліковувалась у позивача на балансі як незавершене виробництво.

Витрати, понесені позивачем у зв'язку з виконанням зазначених робіт, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а дохід, за результатами підписання актів контрагентом та проведення їх оплати, врахований у періоді його отримання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №819/2410/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна