Ухвала суду № 53653817, 17.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року м. Київ К/800/62639/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014

у справі № 823/353/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат"

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 15.11.2013 № 0000382200 та № 0000372200.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки позивача з питань з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт від 30.10.2013 № 106/23-12-22-016/00380669, в якому встановлено порушення позивачем вимог: п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1., п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 199.1, п. 199.3, п. 199.4 ст. 199, п. 201.11, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 551 785,00 грн.; п. 138.2, пп. 138.8.1, пп. 138.8.5 п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4, пп. 138.10.5 п. 138.10, п. 138.12 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 627 763,00 грн.

На підставі акта перевірки, 15.11.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000382200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 627 763,00 грн. за основним платежем та 114 145,00 грн. за штрафними санкціями; № 0000372200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 551 785,00 грн. за основним платежем та 137 947,00 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, на виконання умов договорів купівлі-продажу, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-траспортними накладними.

Оплата позивачем придбаного товару у повному обсязі встановлена актом перевірки та не заперечується відповідачем.

Також, судами враховано, що на момент укладення договорів, ФОП ОСОБА_2 мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, подальше анулювання якого саме по собі не призводить до недійсності усіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, слід зазначити, що судами правомірно не прийняті до уваги посилання податкового органу на Акт ДПІ у м. Черкаси від 15.11.2012 №273/17-317/1456004410 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ФОП ОСОБА_2.», оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області - відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль