Ухвала суду № 53651990, 11.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2015 р. м. Київ К/800/52794/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Моя фортеця»на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 рокуу справі№ 826/5743/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Моя Фортеця»доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Моя Фортеця» (далі - ТОВ «ІБК «Моя Фортеця») звернулось в суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дарницькому районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 січня 2014 року № 0000172210 та № 0000162210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2014 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ІБК «Моя Фортеця» відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ІБК «Моя Фортеця» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2014 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Альта-Ком» за період листопад, грудень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 20 грудня 2013 року № 2090/26-54-22-01/35618295, згідно з яким позивачем порушено вимоги абзацу «б» пункту 185.1 статті 185, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31 334,00 грн.; пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на загальну суму 32 900,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ в Дарницькому районі прийняті податкові-повідомлення рішення від 16 січня 2014 року:

- № 0000172210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 41 125,00 грн.,

- № 0000162210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39 167,50 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів не підтверджено реальності господарських операцій із його контрагентом - ТОВ «Альта-Ком». Підставами для такого висновку стали встановленні судами обставини відсутності копій товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей, які б свідчили про транспортування та відвантаження будівельних матеріалів на об'єкт будівництва, встановлена в акті про неможливість проведення зустрічної звірки обставина не здійснення господарських операцій контрагентом, а також визнання винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, директором контрагента позивача, що підтверджується вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, податку на додану вартість та податку на прибуток, у період, що перевірявся відповідачем, регулювалися положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Перелік витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування визначено положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодекс України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, як визначено в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм слідує, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ«ІБК «Моя Фортеця» та ТОВ «Альта-Ком» укладено договір підряду на капітальний ремонт доріг на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» на Броварському проспекті у Дніпровському районі м. Києва.

На підтвердження фактичного здійснення капітального ремонту доріг контрагентом позивач надав до суду акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, виписки з банківського рахунку, договірні ціни, фотографії, платіжні доручення.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наведеним доказам, зробили висновок про документальну непідтвердженість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Альта-Ком», з чим, однак, не погоджується колегія суддів.

Роблячи зазначений висновок, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, вибірково, без врахування всієї сукупності доказів, що містяться у матеріалах справи, зокрема, не знайшло свого відображення в оскаржуваних судових рішеннях надання позивачем договору, укладеного між Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили» та позивачем, на здійснення останнім капітального ремонту будівельних робіт на території НІМЗ «Биківнянські могили», договірних цін, локальних кошторисів, довідок про вартість будівельних робіт, банківських виписок, ліцензій Державної архітектурно-будівельної інспекції України на право ТОВ «Альта-Ком» та ТОВ «ІБК «Моя Фортеця» здійснювати діяльність у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

Встановлені судами обставини документальної непідтвердженості транспортування та відвантаження будівельних матеріалів на об'єкт будівництва не свідчать про не здійснення господарської операції зі здійснення ремонту будівельних робіт ТОВ «Альта-Ком», адже суди попередніх інстанцій не звернули у ваги на те, що наявні у матеріалах справи акти приймання виконаних будівельних робіт свідчать про те, що матеріали, вироби та конструкції, що використовувались для ремонтних робіт, придбавались саме ТОВ «Альта-Ком». Відтак, такі документи об'єктивно можуть і не бути у позивача, адже, за змістом укладеного між позивачем та ТОВ «Альта-Ком» договором, а також за звичаями ділового обороту, фактичне виконання виконавцем робіт підтверджується саме актом приймання виконаних робіт. Чинне законодавство не містить норм, що визначають обов'язок замовника витребовувати у виконавця робіт документи, що підтверджують транспортування та/або відвантаження будівельних матеріалів, які будуть використовуватися для здійснення певного виду робіт/послуг.

Посилаючись на акт про неможливість проведення зустрічної ТОВ «Альта-Ком», суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що такий акт не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, адже, роблячи висновок про здійснення чи нездійснення господарської операції має здійснюватися аналіз суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. При цьому висновки, наведені у вказаному акті, мають підтверджуватися на підставі належних та допустимих доказів.

Не надання судами оцінки господарським операціям відповідно до їх реального змісту в контексті їх відповідності вимогам чинного податкового законодавства та первинним документам не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Втім, судами попередніх інстанцій на спростування реальності господарських операцій позивача з контрагентом зроблено посилання на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2013 року по обвинуваченню ОСОБА_3 (директор ТОВ «Альта-Ком»), яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, при цьому не здійснивши дослідження його змісту на предмет, чи взагалі стосуються його висновки господарської діяльності позивача у даній справі.

Наявність вироку суду у кримінальній справі не виключає можливості здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, що, в свою чергу, потребує оцінки судом мотивів та висновків, викладених у вироку в сукупності з іншими доказами, а також у відповідності до вимог частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Задля визначення правомірності формування податкового кредиту та витрат необхідно здійснювати дослідження всіх наявних у справі доказів, реальність виконання господарських операцій, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, питання подальшої реалізації і використання у господарській діяльності платника податку.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Моя фортеця» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасувати і та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак